Патанджалівське самадгі часто плутають (пардон, ототожнюють) з іншими зміненими станами свідомості: від фізіологічних трансів кататонічного типу до релігійного екстазу. Я вирішив, що можливо, читачу буде легше орієнтуватися в темі, якщо він познайомиться з розгорнутою теорією змінених станів свідомості, і вирішив не скупитися, а викласти цілий розділ моєї третьої монографії «Психопрактики в містичних традиціях: від архаїки до сучасності», присвячений цьому питанню. Попри науковий стиль, ідеї, які я висловлюю в даній книзі, глибоко езотеричні по своїй суті, хоча, в роботі цієї сфери по-іншому не може й бути:). Отже:
Змінені стани свідомості в релігії та культурі
1. Історія досліджень проблеми станів свідомості
Здатність людини до переживання різних станів свідомості є однією з головних властивостей психіки, а відповідна потреба – однією з базових людських потреб. Більш того, вибір того чи іншого набору станів свідомості в якості нормативного є однією з головних характеристик відповідної культурної традиції. Історія досліджень різних станів свідомості порівняно молода. Це обумовлено специфікою самої європейської культури, яка обмежує досвід і знання вузьким діапазоном феноменологічних фаз, тобто є порівняно монофазною. Для нашої культури в цілому єдиним станом свідомості, інституалізованим, легітимним, придатним для отримання інформації про світ, є «нормальна твереза свідомість». Умовно визнається європейською культурою також стан сну та алкогольної інтоксикації. Проте «бажання періодично змінювати стан свідомості є нормальною вродженою схильністю, аналогічною до відчуття голоду чи сексуального тяжіння» [405, c.17]. Тому європейська культура створила достатньо своєрідні засоби інтеграції досвіду змінених станів свідомості в соціальне життя без порушення принципу монофазності культури. В якості одного з них можна виділити сакралізацію, яка полягає у виведенні людей, здатних до переживань ЗСС, за межі людського статусу, а відповідно, й соціуму [237].
Типовим прикладом схожої практики є канонізація, що «офіційно» переводить людину в ранг святого. Проаналізувавши описання життя святих, можна помітити, що всі вони були схильні до переживання змінених станів свідомості.
Протилежним за напрямком, хоча й аналогічним по суті, є метод маргіналізації, що полягає у відторгненні людей, що володіють здатністю ЗСС за межі соціального життя. Реалізацією саме цього методу займалася середньовічна інквізиція, а також психіатрія останніх двох століть [338].
В якості третього метода інтеграції досвіду ЗСС, що притаманне європейській культурі, можна виділити інтелектуалізацію подібного досвіду, тобто спробу сформувати відношення до нього як до результату інтелектуальної діяльності. Прикладом схожої інтелектуалізації може служити сприйняття грецької філософії сучасним раціоналістичним мисленням. Справді, традиційно грецька натурфілософія не співвідноситься з містичними переживаннями, проте чи справедливо це? Легко помітити, що дивні, хоча й начебто звичні висловлювання Фалеса та Геракліта стосовно того, що світ складається з води чи вогню, набувають зовсім іншої інтерпретації в межах розглянутої гіпотези. Сучасній психології добре відомі стани, в яких людина сприймає світ як «плинний і аморфний» або «той, що світиться».
Бажання витіснити містичний досвід зі сфери наукового знання чудово ілюструється висловлюванням Шопенгауера: «Містик протилежний філософу тим, що він виходить зсередини, філософ же – ззовні. Містик вирушає зі свого внутрішнього, позитивного, індивідуального досвіду, в якому він виявляє себе вічною єдиною сутністю і т.д. Проте розповісти він може лише про свої переконання, і йому доводиться вірити на слово; отже переконати він не може. І навпаки, філософ виходить із загального для усіх, з об’єктивного, доступного всім явища та з фактів самосвідомості, властивих кожному». [350, c. 598]. Наведена вище цитата ілюструє неадекватне розуміння досвіду ЗСС і його наслідків в західній інтелектуальній традиції, що складається з нерозумінням наявності особистісних наслідків такого досвіду. Нижче буде описаний ефект підвищення харизматичності внаслідок наявності такого досвіду, який безумовно, впливає, якщо не на вірогідність, то принаймні на «пробивність» ідей, які, згідно з досвідом останнього століття є дуже значущими, особливо у сфері гуманітарних знань. Проблема особистої харизми і її ролі у формуванні психотерапевтичних шкіл буде докладно розглянута в дев’ятій главі.
Насторожене відношення до містичного досвіду проглядається не тільки в європейській, але й в індійській інтелектуальній традиції, що досить цікаво. Так, згідно Є. Торчинову [292], «… в Індії, де йоґічний гнозис (джняна) часто розглядається як вища форма пізнання, посилання на йоґічний трансперсональний досвід заборонялися».
Вивчення змінених станів свідомості ускладнювалось ще й тим, що більшість вчених не мали власного досвіду ЗСС, а містики та релігійні діячі не поспішали ділитися своїм досвідом. Вперше твердження про те, що для розуміння і правильної оцінки ЗСС досліднику необхідно особисто випробувати ці стани, було зроблено в рамках трансперсональної психології. Такий підхід, що радикально відрізнявся від традиційно-наукового, в якому дослідник виступає як незалежний суб’єкт, відповідав між цим духу часу. Період постмодерну, з його ідеалами свободи й разом з цим з тенденціями до стирання всіх можливих кордонів, не міг не підштовхнути дослідників до пошуку свободи психологічної, яка могла перебувати в праві розпоряджатися своїми станами й разом з тим відмовитися від традиційних форм вивчення цих станів. В межах трансперсональної психології виникають суміжні дисципліни, такі як трансперсональна антропологія (Чарлз Д. Лафлін, Джон Макменус, Джон Ширер), трансперсональна екологія та екологічна філософія (Уорвік Фокс).
Зрозуміло, що трансперсональна психологія піддавалася і піддається в теперішній час критиці, основою якої постало питання «чи правомірна трансперсональна психологія як така, тобто чи є вона емпіричною наукою?»
Стверджується, що якщо трансперсональна психологія не є емпіричною наукою, то в неї не має ні правомірності епістемології, ні правомірних засобів для отримання знань. Ставиться під сумнів і її методологія. Проте, зовнішня несхожість на звичні фундаментальні науки лякає все менше, а наукова так і суспільна вагомість отриманих результатів стає все більшою.
Приблизно в цей же час було змінено відношення до «ненормальності» змінених станів свідомості, які до недавнього часу вважалися на Заході патологічними [218; 219; 279]. Проте дослідження, що наприклад було проведено в межах гуманістичної психології, повністю заперечують цю концепцію.
Так Абрахам Маслоу опитав сотні людей, які пережили спонтанні містичні стани (або, як він їх назвав «пікові переживання») показав, що містичні стани не є симптомами патології і не мають відношення до психіатрії. Часто вони мають місце в людей без яких би то не було серйозних емоційних проблем, яких у всіх інших відношеннях можна вважати «нормальними». Більш того, якщо ці переживання відбуваються у сприятливих умовах і добре засвоюються, вони можуть дати досить корисні результати: покращити життєдіяльність, підвищити творчі здібності та «самоактуалізацію» [159].
Перші дослідники змінених станів свідомості, які було викликано медитативними або йоґічними практиками, припускали, що всі ЗСС більше або менше еквівалентні одне одному. Проте пізніше стало зрозуміло, що це взагалі не так. Наприклад, ЗСС, що пов’язані з індійською медитативною практикою, включають цілий спектр різних станів: від пратьяхари, коли зникає реакція на будь-які зовнішні подразники, до стану екстатичного сприйняття всіх елементів буття, що зустрічаємо в Бгакті-йозі. Деякі практики – окремі дзенські саторі викликають стан єдності, коли зникає відчуття розділення себе та світу. В інших станах зникають всі об’єкти або явища, як наприклад в буддистській нірвані або ведичній нірвікальпа-самадгі, або всі явища сприймаються як вираження чи модифікація свідомості, як в сахаджа-самадгі.
Отже, оцінка індукованих змінених станів свідомості зазнала в західному науковому середовищі серйозних змін. Якщо спочатку їх вважали патологічними, то сьогодні сотні досліджень доводять їх сприятливі можливості, наче повертаючись до історичної точки зору, згідно з якою вони є шляхом до містичної єдності, найбільшим благом і найвищим прагненням людини [309].
2. Змінені стани свідомості в поліфазних суспільствах
Проте досвід європейської культури у відношенні до змінених станів свідомості не є винятковим. Інші методи інтеграції досвіду ЗСС використовують також ті громади, що спираються на уявлення про множинність реальностей, які проживаються кожним окремо чи разом усіма членами цього суспільства, тобто ті, що є поліфазними. Дослідження значної кількості різних культур показали, що більшість з них не тільки признавали допустимим стани свідомості, відмінні від «звичного», але й інституалізували схожі стани. Так, в монографії [405] вказано, що дев’яносто відсотків з декількох сотень різних суспільств інституалізували не одне, а декілька станів свідомості [405, c.11].
Стабільність суспільства забезпечувалася в такому випадку регламентацією процесу переходу між станами. Можна помітити, що основою існування поліфазних суспільств є принцип розділення феноменологічних фаз. Розділення може здійснюватися за допомогою рознесення в часі (наприклад: карнавальні культури [17]), в просторі, соціальних прошарках, а також крізь соціальне або інтелектуальне розмежування. Можливим є також створення спеціального буфера між фазами або людьми, що є причетними до досвіду змінених станів свідомості. Наприклад, можна інтерпретувати інформацію, отриману в ЗСС, в термінах звичайної реальності за допомогою людей, що підготовлені до такої практики. Подібна практика зустрічається у грецьких оракулів, в шаманізмі, в тибетському буддизмі.
Рознесення феноменологічних фаз досягається також шляхом заздалегідь регламентованих ритуалів і застосування суспільно прийнятих технік досягнення альтернативних станів (наприклад: занурення в сон, колективні танці й колективне приймання психоактивних речовин в соціально-проконтрольованих умовах).
Важливу роль грає також технологія інтерпретації досвіду, отриманого в ЗСС, в проявах у повсякденному житті. Це досягалося через формування системи символів, що позначають подібний досвід. До таких символів можна віднести виконання у звичайній реальності дій, що мають аналоги в інших реальностях.
Недостатня увага до даної функції символізму часто приводила до нерозуміння деяких досить поширених культурних феноменів. Наприклад, досить часто постає питання: чи справді філіппінський хілер вірить в силу свого лікування, знаючи, що це – лише спритність рук? Цей парадокс зникає, якщо усвідомити, що те, що відбувається є терапевтичною постановкою, яка зримо ілюструє присутнім, що саме відбувається у магічній реальності. «Вилучення» предметів із тіла хворого, за які так гостро піддавалися критиці хілери, — це символ. В традиційних анімістичних культурах, будь-яка людина розуміє, що предмет був в руці хіллера і до лікування, але на нього перейшла духовна субстанція хвороби. Західна людина воліла б вірити, що хіллер усуває матеріальний еквівалент хвороби, а шматочок тканини в його руці і є та сама пухлина.
3. Зміна стану свідомості й феномен релігійної віри
Провівши аналіз різних релігійних джерел, можна помітити, що майже всі ці системи містять у собі описи ЗСС. Між тим одним з найменш вивчених питань психології релігій є роль і сутність ЗСС у релігійному житті.
Короткострокові, але не досить потужні переживання, що дозволяють вірянину принципово по-іншому побачити навколишній світ, в багатьох релігійних і містичних традиціях були ключовим моментом в подальшому релігійному просуванні людини. В східній традиції цей стан характеризується як просвітлення, в містичних – як посвята, в християнських, особливо протестантського спрямування, – як звернення. Важливість даного стану полягає в тому, що в пам’яті воно залишається як містичний досвід, на який в майбутньому спирається віра і релігійні почуття людини. У. Джеймс у фундаментальній праці «Різноманітність релігійного досвіду» [72] описує додаткові ознаки, що супроводжують схожі стани й що зберігаються як елементи містичного досвіду.
1. Звільнення від стану пригніченості. Впевненість в тому, що «… зрештою все буде якщо не добре, то в будь-якому разі правильно».
2. Поява почуття пізнання невідомих раніше істин; причому пізнання несе форму не логічного, а безпосередньо не обумовленого знання – інсайту в термінології психоаналізу. Поширеною формою схожого пізнання є бачення нового, глибшого сенсу у відомих раніше висловлюваннях і текстах.
3. Відчуття, що світ зазнав якихось об’єктивних змін.
Ці три ознаки У. Джеймс назвав станом впевненості, що супроводжує людину протягом усього життя, живлячи її віру й після повернення у звичайний стан свідомості.
Важливість володіння особистим містичним досвідом для формування релігійних почуттів відмічали багато дослідників. Деякі, наприклад, вже цитований проф. Є. Торчинов навіть ставить наявність такого досвіду на чільне місце наступним визначенням релігії: «Релігія – це комплекс уяв, вірувань, доктрин, елементів культу, ритуалу чи інших форм практики, що базуються на трансперсональному переживанні того чи іншого типу, який передбачає намір відтворення цього базового переживання» [290, с.64]. Проте з таким визначенням складно погодитися. На наш погляд, головна його проблема в тому, що як нескладно переконатися, основна частина рядових парафіян більшості релігій не відчували ніяких трансперсональних станів, але однак володіють в тому чи іншому об’ємі релігійними почуттями, зокрема, вірою. Ці релігійні почуття можуть бути індуковані іншими людьми, що володіють такими почуттями або містичним досвідом.
Таким чином, власний містичний досвід і стан впевненості постають джерелом релігійного почуття не тільки для людини, що випробувала їх, але й для її оточення або послідовників, створюючи необхідну харизму, за термінологією М. Вебера. Справді, засновниками й найбільшими реформаторами практично всіх відомих релігій були люди, які неодноразово пройшли релігійний транс і володіли значним містичним досвідом. Щобільше, стан впевненості, подібно до інших складових харизматичності, постає субстанційним (термін введено за аналогією «субстанційності» влади, про яку говорив М.Вебер [37]). Субстанційність стану впевненості виражається в його здатності бути переданим від одних людей до інших внаслідок ефектів емпатії й «зараження». Саме цим пояснюється «апостольський ефект»: люди, що оточують керівника релігійної громади, який має власний релігійний досвід, як правило володіють харизмою і «станом впевненості», навіть якщо вони схожого досвіду не мають. Схожим чином пояснюється духовне «спустошення», яке відчувають в кінці життя багато проповідників, що пережили невелику кількість трансових станів і які мали обмежений містичний досвід. («Наче двері в бані, що часто відкриваються, швидко випускають внутрішню теплоту…так й душа, коли багато хто говорить, навіть якщо говорив все хороше, випускає пам’ять свою». Св. Діадох Фотікійський, цит. тв. С.47). При субстанційному погляді, «стан впевненості» підкоряється закону збереження: якщо десь його стає більше, то десь його кількість спадає. В цьому сенсі показовим є висловлювання Г. Гурджиєва, що стверджував: «Сила окультного знання протилежно пропорційна кількості людей, що ним володіють» [205].
Зазначимо, що, хоча в більшості людей стан містичного трансу проходить і залишається лише досвід переживання, деякі з них можуть знаходитися в цьому стані все життя або довгий час. При володінні значною харизмою, саме ці люди стають святими різних релігій. Ії незвична поведінка, що фетишизується та раціоналізується надалі, є лише наслідком незвичайності стану їх свідомості. Більш того, в багатьох релігіях саме незвичайність поведінки інтерпретувалась як перша з ознак святості. Достатньо згадати православних юродивих, дзенських майстрів або «шалену мудрість» адептів тантри.
Наведені вище роздуми про досвід змінених станів свідомості і їх ролі в формуванні релігії представляють значну цінність з точки зору усунення давньої суперечності між психологічними й соціологічними теоріями виникнення релігії. Приклад схожої суперечності легко виявити з порівняння визначення релігійної психології як однієї з форм психології груп філософа Д.М. Угриновича [296] згаданим вище визначенням Е. Торчинова. Насправді групові процеси в релігійній групі можливі тільки навколо харизматичного лідера, містичні переживання якого і є джерелом існування групи.
Відношення до трансових станів дозволяє помітити принципову відмінність між релігійною та езотеричною системами. В релігії трансовий стан фетишизується, стаючи джерелом релігійного почуття, проте, він не може бути відтвореним викликаним штучно, а отже не існує й методів, за допомогою яких цей стан можна передати іншим людям. Езотеричні системи саме як і релігійні, засновані на досягненні певних станів свідомості. Але на відміну від релігій езотеричні системи використовують методи для досягнення цих станів кожним з практиків. Фактично, в основі кожної окультної системи лежить певний базовий набір змінених станів свідомості, що відтворюється з покоління в покоління. Задачею практика є поступове дослідження станів з цього набору, яке включає первинне досягнення (як правило, за допомогою наставника) кожного стану, навчання стійкому перебуванню в кожному окремому стані, опановування методами свідомого входу та виходу зі стану, надалі — розширення базису.
4. Феноменологія змінених станів свідомості
Як вже було згадано, проблема вивчення ЗСС, ускладнюється їх різномаїттям та принциповою відмінністю один від одного різних ЗСС. Попри те, що в сучасній науці описано багато з релігійних ЗСС, був відсутній метод єдиної класифікації, що охопив всі можливі стани. Вперше така класифікація була запропонована автором в статті [236]. Її підґрунтям були уявлення станів свідомості як точки в чотиривимірному базисному просторі. Було виділено чотири базисних (незалежних одна від одної) шкали змін, що відбуваються зі свідомістю людини. В такому випадку кожен конкретний ЗСС можна описати як суперпозицію відповідних елементів.
1. Зміна емоційних станів.
2. Зміна сприйняття світу.
3. Зміна вольового самоконтролю.
4. Зміна самосвідомості та самоототожнення особистості.
Розглянемо приклади ЗСС, що зустрічаються в різних видах релігійної практики.
Зміна емоційних станів психіки містить у собі як кількісні зміни, що пов’язані зі зміною інтенсивності звичайних емоцій (як в більшу, так і в меншу сторону), так і якісні, пов’язані з досягненням нестандартних емоційних станів. Ось так описав схожий стан християнський подвижник св. Ісаак Сірін:
«Милуюче серце — це що? Це коли в людині запалюється серце про все творіння, про людей, про птахів, про тварин, про демонів і про всяку тварюку. При згадуванні них і при погляді на них з очей людини витікають сльози від великого та сильного жалю, що наповнює серце. І від великого терпіння розчулюється серце її, і не може воно винести, або чути, або бачити будь-яку шкоду чи малий сум, що зазнає тварюка. А тому і про безмовних, і про ворогів істини, і про тих хто робить йому шкоду, щогодини зі сльозами приносить молитву, щоб збереглись вони та очистились, а також молиться і про природу плазунів, з великим жалем, що без краю пробуджується в серці її, за уподоблення її у всьому Богу» [290].
Для порівняння наведемо ще одну цитату, що належить перу учня Майстера Екхарта – Рейсбруку «Пісня сп’яніння»:
«Від цієї насолоди народжується духовне сп’яніння. Духовне сп’яніння відбувається, коли людина відчуває більше насолод і розваг, ніж її серце або її бажання могли б побажати чи вмістити. Духовне сп’яніння породжує в людині дивні звички. Воно спонукає одних співати хвалу Богу внаслідок надлишку радості, а інших плакати великими сльозами від повноти серця. Воно породжує в одному нетерпіння у всіх його гранях, так, що він бігає, стрибає, тупотить, іншого збуджує до того, що він починає виконувати рухи тіла та аплодувати. Один кричить гучним голосом і тим, виражає повноту, яку він відчуває всередині; інший змушений мовчати й танути від насолоди у всіх своїх почуттях. Часом йому здається, що весь світ відчуває те саме, що він, в інших випадках він уявляє, що ніхто не смакує те, що випало йому <…>; часом він уявляє, що Бог належить весь йому одному і нікому іншому такою мірою, як йому; в інших випадках він запитує в себе зі здивуванням, що таке ці насолоди, звідки вони виходять, і що з ним сталося. Це – життя з найбільшою насолодою, якої людина може досягти на землі (з точки зору тілесних відчуттів). В певну мить ця насолода стає такою величезною, що людина уявляє, наче серце її зараз розірветься. Людина буде смиренно вимовляти вдячність, вихваляти, шанувати та прославляти Бога за ці різноманітні дари <…> В такому спокої вона може зростати та підійматися до найвищих чеснот» [91].
В різних традиційних культурах описуються чотири базові емоційні стани, причому можна провести паралелі між цими описами в різноманітних культурах. Так, в індійській традиції виділяють наступні стани [166]:
віра – «героїчний» стан, готовність до дій, захисту інших, прийняття відповідальності;
бхога – задоволеність, розслаблено-милостивий стан;
йоґа – рефлексія та самозаглибленість;
абгічаріка – стан всепоглинаючого гніву, потреби в знищенні.
Такі стани вважалися ідеальними, їх, за уявленням індусів, у чистому виді могли досягати тільки боги або великі мудреці. Проте стан релігійного екстазу міг наблизитися до одного з цих станів.
Описана система здебільшого перекликається з тибетською традицією ваджраяни, в якій схожі стани відповідали різним сторонам чотирикутної мандали, що виражала психічне життя людини.
Схожі зміни емоційних станів спостерігали С. Грофф і його послідовники в ході дослідження цього феномену [61 – 63]. На основі аналізу описів пацієнтів, яких вводили в ЗСС за допомогою ЛСД, а також інтенсивних методів дихання (ребефінга, холотропного дихання і т.д.), С. Грофф встановив, що всі вони відчували схожі емоційні стани. Вчений назвав ці стани чотирма перинатальними матрицями. Згідно з теорією базових перинатальних матриць, одне з найсильніших потрясінь, яке змушена пережити кожна людина, – власне народження. Справді, уявіть собі дитину, що перебуває в теплих ласкавих водах материнської утроби, без труднощів отримує всі життєво необхідні їй компоненти. Вона захищений від гучних звуків і яскравого світла. Її світ простий та зручний. Раптово стінки цього затишного світу починають здавлювати її, світ стає агресивним та ворожим, прагне – і це інстинктивно відчуває дитина – відкинути, знищити її. Потім приходить наступний етап активної боротьби за виживання – дитина намагається прорватися через вузький прохід, що пульсує , пройшовши який, відчуває черговий, останній шок від зустрічі з Великим Світом, з його яскравим світлом, гучними звуками, різкими запахами й температурними перемінами. Кожен з чотирьох описаних етапів запам’ятовується в психіці дитини як первинний досвід існування в цьому світі, успішний або неуспішний, який потім проєктується на всі наступні події в житті людини, перш за все на її відношення до самого життя.
Кожна базова перинатальна матриця (БМП) пов’язана згідно С. Гроффу з певним переліком містичних станів. Приведемо для порівняння деякі з описів таких станів.
Базова перинатальна матриця проявляється у вигляді переживання космічної єдності, головними рисами якого є вихід за межі дихотомії суб’єкта та об’єкта, надзвичайно сильна позитивність (мир, спокій, радість, безтурботність і блаженство) особливе відчуття чогось потаємного, переживання чистого буття і т.д.)
«Той, хто Бога любить, з Ним ототожнюється. Це – найвищий пункт, межа і край подолання своєї самості, перемога над людяністю, але в цей час і найвище самоствердження. Душа і перестає бути сама собою і разом з цим залишається тотожній сама собі. Процес цей не може бути уподібненим смерті й воскресінню, відродженню до нового життя на найвищому щаблі; теоретики містичного богослов’я підкреслюють його суцільну безперервність: він полягає у розвитку властивого душі божественного початку до того рівня, що воно витісняє в особистості решту усього іншого – і особистість залишившись особистістю, перестає бути людською індивідуальністю, як ранкове світло поступово розгораючись, не перестає бути світлом, але перестає бути ранковим».
М. Екхард [91]
БПМ-2 пов’язана зі станом космічного поглинання, відчуттям безвиході і безглуздості існування, страждання та приреченості. Відомі Чотири Зустрічі Будди й прозріння, що рушили за ними є в рамках даної теорії породженням саме цієї матриці.
«…очищений, просвітлений дух занурюється в божественну пітьму, в мовчання та недосяжне і невимовне єднання; і в зануренні цьому втрачає все, що схоже й несхоже, і в безодні цей дух втрачає сам себе і нічого більше не знає ні про Бога, ні про себе, ні про схоже, ні про не схоже, ні про ніщо; бо відтепер поринув він в Божественну єдність і втратив він все розрізнення».
Йоган Таулер учень Екхарта [91]
БМП-3 дає переживання титанічної боротьби, в тому числі глобальних масштабів. Іншою метафорою станів, що пов’язані з цією матрицею є «вулканічний екстаз».
«Від цієї насолоди народжується духовне сп’яніння. Духовне сп’яніння відбувається, коли людина відчуває більше насолод і розваг, ніж її серце або її бажання могли б побажати чи вмістити. Духовне сп’яніння породжує в людині дивні звички. Воно спонукає одних співати хвалу Богу внаслідок надлишку радості, а інших плакати великими сльозами від повноти серця. Воно породжує в одному нетерпіння у всіх його гранях, так, що він бігає, стрибає, тупотить, іншого збуджує до того, що він починає виконувати рухи тіла та аплодувати. Один кричить гучним голосом і тим, виражає повноту, яку він відчуває всередині; інший змушений мовчати й танути від насолоди у всіх своїх почуттях. Часом йому здається, що весь світ відчуває те саме, що він, в інших випадках він уявляє, що ніхто не смакує те, що випало йому <…>; Часом йому здається, що весь світ відчуває те саме, що він, в інших випадках він уявляє, що ніхто не смакує те, що випало йому <…>; часом він уявляє, що Бог належить весь йому одному і нікому іншому такою мірою, як йому; в інших випадках він запитує в себе зі здивуванням, що таке ці насолоди, звідки вони виходять, і що з ним сталося. Це – життя з найбільшою насолодою, якої людина може досягти на землі (з точки зору тілесних відчуттів). В певну мить ця насолода стає такою величезною, що людина уявляє, наче серце її зараз розірветься.»
«Пісня сп’яніння» Рейсбрук учень Екхарта [91].
БПМ-4 на символічному та духовному рівнях полягає у переживанні смерті-відродження. У людини може виникнути відчуття істинного бачення світу, відкриття нових шляхів та можливостей і т.д.
«Коли людина внутрішня і споглядач переслідував…свій вічний образ та володів у цій чистоті лоном Отця, через Сина, він просвітлений божественною істиною й отримує знову, в кожну мить, вічне народження… Тепер ця солодка зустріч буває безперервно дієво відновлена в нас, за образом Бога, бо Отець дає Себе в Сині й Син в Отці, у вічному задоволенні та любовних обіймах, і це відновлюється одночасно, в путах любові <…>. І тут буває виступ ненасолодження та занурення, що виливається в сутнісне оголення, де всі божественні імена і всі види, і весь божественний розум, що відображається в дзеркалі божественної істини, впадають в просту невимовність без виду і розуму. Бо в цій нескінченній безодні простоти всі речі наділені в блаженство, що насолоджується, і безодня сама залишається не досягнутою інакше, як через сутнісну єдність. Перед цим повинні відступити особи та все, що живе в Бозі. Бо тут немає нічого, крім одного вічного спокою в насолоді окутаного любовного занурення, і це є сутність без виду, яку обрали всі внутрішні духи поверх будь-якої речі. Це і є саме те темне мовчання, де всі люблячі розчинились».
Рейсбрук учень Екхарта [91].
В релігійній психології відомі також інші приклади класифікацій емоційних станів. Так, індійська традиція виділяє 18 базових емоційних станів (раса), десять з яких вважаються земними, людськими, а вісім – вищими, божественними. До людських рас відносилися: любов, сміх, співчуття, гнів, хоробрість, страх, огида, здивування, спокій, родинна близькість. Божественні раси досягаються за допомогою медитацій і є формами екстазу.
Зміна сприйняття або способу бачення світу несе як глобальний, так і локальний характер, До першого типу відносяться зорові, слухові галюцинації і псевдогалюцинації, що повністю змінюють характер навколишнього світу. Серед класичних прикладів цього явища можна назвати бачення св. Павла, хрест, що побачений Константином, бачення святих і т.д. Описання зміни способу сприйняття світу зустрічаються і в окультних джерелах. Як приклад наведемо описання бачення Дж. Сміта, засновника руху мормонів:
«В цю мить страшної тривоги я побачив прямо в себе над головою стовп світла яскравішого за сонце, що поступово спускався, допоки не впав на мене. Щойно з’явилося це світло, я відчув себе вільним від ворога, який, наче, скував мене. Коли ж світло на мене вляглось, я побачив Дві Особи, що стояли в повітрі наді мною, чий блиск і славу неможливо описати. Одна з Них, звернувшись до мене, назвала мене на ім’я й сказала, вказуючи на другу: “Це є Мій Любий Син. Слухай Його!”»
(ДжС – І 1:16-17).
До локальних змін сприйняття відносяться ефекти зорових, аудіальних та кінестетичних агнозій, що проявляються, наприклад, в екстрасенсів. Дослідження таких феноменів проводила Е. Карагодіна [13]. В її роботі, на основі аналізу сотні цілителів-екстрасенсів (середній вік 41,9 + 9,9 років) було показано, що сенсопатії кінестетичної модальності, які виникали у зв’язку з набуттям уміння цілительства та освоєнням прийомів тактильної діагностики, спостерігалися у 98 респондентів. Сенсопатії зорової модальності (СЗМ) були виявлені у 63 цілителів, серед яких було 22 особи чоловічої статі (34,9%), а сенсопатії слухової модальності (ССМ) – у 37 з обстежених цілителів, серед яких було 10 осіб чоловічої статі (27,0%).
Кінестетичні сенсопатії, що виникають у зв’язку з діагностичним та лікувальними маніпуляціями, являли собою відчуття тепла, холоду, поколювання, болі або вібрації в кінчиках пальців чи долонях, відчуття «потоку енергії», що проходить по тілу й руках.
Сенсопатії зорової модальності являли собою бачення аури або внутрішніх органів пацієнтів і у більшості учасників дослідження, супроводжувалося відчуттям звуженням свідомості.
Сенсопатії аудіальної модальності виражалися у зверненні до тих чи інших вищих сил (Абсолюту, енерго-інформаційному полю) та отримання від них аудіальних відповідей.
Слід відзначити, що описання, які запротокольовані Е. Карагодіною [101], з високим ступенем точності відповідає описанням, що наводилися в різних релігійних джерелах, а люди, що володіють цілительськими здібностями, досить часто стають керівниками харизматичних спільнот. Звернемо увагу і на справедливість зворотного твердження: практично всі засновники нових релігій володіли тою чи іншою мірою цілительським здібностями.
Зміна вольової складової психіки людини проявляється в так званих автоматизмах – психічних станах, в яких людина робить певні дії, що не є підконтрольні волі, розуму або неусвідомлені взагалі.
Найбільш м’якою формою автоматизму є здійснення певних дій за наказом «зверху». В цьому випадку у людини залишається можливість не виконувати наказ, якщо він не відповідає її моральним або будь-яким іншим нормам. Прикладом вказаного може бути біблейський пророк Йона, що змушений був вести проповідь за наказом бога, навіть проти своєї волі.
За сильниших проявів автоматизмів людина може усвідомити, що дії, які здійснюються її тілом, керуються «не нею».
«Як раптом якась невідома сила, охопивши й зовсім подавивши мене, справила на мене таку разючу дію, що язик мій завмер і я не міг говорити. Густою пітьмою огорнуло мене, і мені здавалось, що я був приречений не раптову загибель»
«Книга мормона» (ДжС – І 1:15).
Граничним проявом автоматизму є втілення людиною дій, пам’ять про які повністю втрачається. Фактично деякий відрізок часу повністю випадає з життя людини.
Як приклад, наведемо опис схожого стану, що здійснив православний містик Ісаак Сірін;
«Одного дня хотів я прийняти їжу після чотирьох днів голоду. І коли став я на вечірню службу, щоб після неї спожити, і стояв надворі келії моєї, тоді як сонце стояло високо, то розпочавши службу, тільки в продовженні першої хвали, здійснив її усвідомлено, а після того перебував у ній, не знаючи, де я, і залишався в тому стані до наступного дня, аж допоки знову не зійшло сонце і не зігріло обличчя моє. І тоді вже, як сонце стало сильно хвилювати мене й обпалювати мені обличчя, повернулася до мене моя свідомість, і от, побачив я, що настав вже інший день, і віддав слова подяки Богу, розмірковуючи, скільки щедрот Його проливається на людину» [270].
Природа автоматизмів може бути різно. Часто автоматизм – це прояв болючих психічних станів, що приймають релігійні форми, наприклад, релігійна маячня. Автоматизми можуть бути також індуковані методом навіювання або з’являються внаслідок психологічного зараження. Останнє особливо проявляється в харизматичних системах.
Деякі релігійні системи надають автоматизмам особливо великого значення і використовують виняткові методи для їх досягнення. Перш за все, це деякі шаманські практики, що направлені на «вселення духу», відомі як в первісних культурах, так і в більш сучасних релігійних системах типу ваджраяни, суфізму, вуду. Подібне «вселення духу» являє собою трансовий стан, в якому домінантним психічним творінням, що управляє поведінкою людини, є одна з вторинних субосіб, що у звичайних умовах витіснена на підсвідомий рівень.
Для досягнення цього стану використовувалися загальні психологічні методи, такі як особливі рухи, вібрації, виспівування звукових поєднань, що повторюються, кружіння на одному місці та інші методи, що вимотують і вимикають свідомість. Як приклад таких методів згадаємо крішнаїтську джапа-медитацію та суфійські кружіння.
Ідеї злиття з божеством властиві різним культурам: індійській, тібетській, технікам злиття з ідамом, шаманізму, коли відбувається тимчасове злиття шамана з духом-помічником під час шаманського трансу, і навіть в християнстві [358]. Сутність шляху злиття полягає в тому, що свідомість адепта тимчасово або назавжди зливається з однією з субосіб індивідуального чи колективного несвідомого (частіше надсвідомого), та набуває при цьому знання, досвід та можливості цієї субособи. Якщо індивідуальне «я» при цьому знищується, адепт досягає кінцевої мети звільнення, тобто виходу із всіх етичних і духовних перипетій, що пов’язані з боротьбою підсвідомості і надсвідомості. Залежно від того чи відбувається об’єднання свідомості з підсвідомими або надсвідомими архетипами, мова йде про злиття з Богом, родом чи про «підвищення Природності», повернення до Природи, злиття з нею.
Найяскравішим описом шляху злиття є Бхаґавдґіта. Арджуна перед початком битви впадає в глибоку духовну і моральну кризу, що зумовлена протистоянням двох установок: небажанням вбивати людей (зокрема, родичів) і дхармічним обов’язком, який є вираженням соціальних інтересів індійського суспільства. Даний духовний конфлікт вирішує Крішна, який радить йому злити свою свідомість з індійським архетипом кшатрія:
Взявши до уваги обов’язок свій,
не потрібно тобі вагатися,
адже для кшатрія немає нічого іншого,
ніж справедлива битва.
А потім, узагальнюючи цю думку, пропонує розглядати битву і все життя як невідворотний потік творіння, в якому індивідуальна свідомість не грає ролі і єдина задача людини – присвятити свої справи Найвищим принципам:
Мені всі справи присвятивши, серцем будь відданий вищому Атману,
від самості, від похоті, борися залишивши гарячість.
Їх (почуття) приборкавши, нехай сяде
зосередившись на Мені – Вищій меті.
Описи схожих станів можна знайти також в християнській традиції. Так, Плотін пише:
«Коли ми бачимо Бога, то бачимо його не розумом, а чимось вищим за розум. Про того, хто бачить подібним чином, власне, не можна сказати, що він бачить, оскільки він не розрізняє і не уявляє собі двох різних речей. Він зовсім змінюється, перестає бути самим собою, нічого не зберігає від свого «я». Поглинений Богом, він складає з Ним одне ціле, наче центр кола, що співпав з центром іншого кола» [317].
Стани, які пов’язані зі зміною свідомості людини, найбільш поширені в індійських та тибетських релігіях, а також різноманітних магічних системах.
Найбільш поглиблене дослідження цих станів були проведені С. Гроффом. Здійснюючи сеанси ЛСД-терапії та інші, індуковані штучно трансові стани, наприклад, дихальні техніки [61- 63; 279; 389], він виділив наступні типи подібних переживань:
1. Переживання ембріона та плода.
2. Архетипічні переживання і складні міфологічні епізоди. Серед найбільш універсальних архетипів, з якими може ототожнюватися людина – образ Матері, Батька, Дитини, Жінки, Чоловіка чи Люблячого. Багато узагальнених ролей сприймаються як сакральні, мов би втілені архетипи Великої Матері, Жахливої Матері, Матері-Землі, Матері-Природи, Великого Гермафродита або Космічної людини. Часто зустрічаються архетипи, що уособлюють певні аспекти особистості, – Тінь анімуса, чи Аніму та Персону.
Нерідко люди, що не знайомі з відповідними культурами, розповідають історії, що дуже нагадують прадавні міфологічні сюжети Месопотамії, Індії, Єгипту, Греції, Центральної Америки та інших країн. Ці історії можна порівняти з юнгіанським описом невідомих, але явно архетипічних тем дитячих снів і снів наївних пацієнтів, а також з симптоматикою деяких людей, що страждають шизофренією. Зазначалося, що в результаті ЛСД-сесій деякі люди проникають в різні системи езотеричного знання. Так, люди, що не мають поняття про Каббалу, переживають стани, які описані в книзі Зогар і Сефер Йецира, і демонструють несподівану усвідомленість в каббалістичній символіці. Подібний феномен раптово сформованого розуміння спостерігався також у таких формах віщування, як за книгою Іцзин «Книга перемін» або картам Таро.
3. Соматичні ефекти, Що подібні до активації чакр в індійській традиції, – відчуття миттєвого і потужного вивільнення енергії, рух її по тілу, що супроводжується глибокими й драматичними переживаннями.
4. Свідомість Універсального Розуму, в якому людина переживає всеосяжну єдність існування.
5. Надкосмічна і Метакосмічна порожнеча, що, можливо, співвідноситься з переживанням махашуньяти в буддизмі.
Описана класифікація, мабуть, не описує всього спектру станів, що пов’язані зі зміною самоототожнення, оскільки охоплює лише стани, що пов’язані з «розширенням», трансценденцією свідомості. Проте відомі й протилежні практики, що позв’язані з розототожненням, звуженням свідомості, при яких адепт відсікає від свого «Я» всі нові елементи, ставлячи свою самосвідомість в жорсткіші рамки. Це міркування ще раз підкреслює недостатність запропонованого Е. Торчиновим визначення щодо трансперсональної природи релігії. Втім, такого роду психопрактики більш характерні для езотеричних систем.
Змінені стани свідомості, пов’язані зі зміною самоототожнення, відіграють ключову роль у формуванні харизматичних релігійних лідерів. Справді, за Юнгом, розвиток людини, його індивідуалізація втілюється через усвідомлення тих образів, які складають несвідоме шляхом прояву й усвідомлення архетипів [373; 366]. Набуття самості відбувається через цикли часткового злиття з подібними архетипами. Сформована таким чином особистість є природною частиною колективної міфології, що не втратила при цьому своє его і це робить таку людину природженим та релігійним лідером. А. Колєв пише, аналізуючи роль політичної міфології: «Відмінність псевдовождя від істинного вождя полягає у рівні єдності свідомого і несвідомого. Для псевдогероя цей рівень досягається шляхом регресії свідомості до пониженої форми колективного (до нижчих форм колективності або взагалі до підміни колективного несвідомого особистими несвідомими комплексами). Пророк і герой мають історію свого духовного становлення і підіймаються над примітивними формами колективності. Поява лжепророка (“пророка нізвідки”) частіше за все пов’язана з психічною хворобою, з регресивною відповіддю на власний світоглядний конфлікт, який при бажанні завжди можна побачити за фактами власної біографії» [118]. Все сказане можна сміливо віднести й до релігійних лідерів.
5. Релігійні психопрактики, спрямовані на досягнення змінених станів свідомості
Враховуючи важливість ЗСС в системі релігійного досвіду, у межах більшості культур було розроблено методи штучного викликання таких станів. Важливо відзначити, що попри відмінність в інтерпретаціях, більша частина схожих методів зустрічається у всіх культурних традиціях, тобто є культурними універсаліями. Можна виділити чотири групи таких методів.
1. Медитативні практики
2. Психосоматичні методи
3. Дихальні вправи
4. Використання психоактивних речовин
Медитативні методи базуються на управлінні функціями психіки з допомогою концентрації уваги (пасивна медитація) або волі (активна медитація). Оскільки не тільки методи, але й способи медитування, в цілому кажучи, відмінні, і, більше того, під поняттям «медитація» часто розуміють зовсім різнорідні процеси, спробуємо сформулювати типологію медитацій по способу їх виконання. За джерелом фактологічного матеріалу за темою можна звернутися до [397; 398].
В медитаціях першого типу увага зосереджується на сигналах, що виходять з об’єкта, причому, робить це мимовільно, коли уважно вдивляється, прислуховується або принюхується, а також «відчувається» в больові симптоми чи інші відчуття організму. Найпростішими з найбільш відомих медитацій даного типу є тратака – концентрація погляду на блискучому предметі, споглядання дерев’яної кульки, що практикується в Китаї та ін. Ці медитації мають двоякий ефект. З однієї сторони, зосередження на будь-якому внутрішньому об’єкті призводить до його актуалізації, тобто свідомому його сприйняттю, що сприяє розширенню свідомості. А з іншої – тривале зосередження може призвести до розсіяння уваги внаслідок втоми чи автогіпнозу [389].
Об’єктом медитації споглядання можуть бути не лише внутрішні сигнали, але й різні форми поведінки людини. Наприклад, І. Лойола пропонує наступну техніку медитації.
«Оглянути свої гріхи, тобто згадати всі гріхи у своєму житті, переглядаючи їх рік за роком або за окремими періодами часу. Цьому сприяють три речі: перш за все уявити собі місце і дім, де проживав; потім стосунки, що мав з іншими; і нарешті заняття та обов’язки, що мав». [144]
Медитація другого типу – це різні форми навіювання, тобто активне управління функціями організму за допомогою волі. В залежності від способу подачі вольової команди ці медитації можна розділити на візуалізації, словесні та кінестетичні навіяння . Найчастіше практикуються перші два.
При візуалізації вольова команда передається підсвідомості у вигляді певних зрозумілих їй візуальних образів, картин, форм. Найбільш відомими медитаціями цього типу є візуалізація руху енергії у вигляді сяйва визначеного кольору, медитація на малюнках чакр, органах, мандалах і т.д. До словесних навіянь відносяться медитації, при яких вольова команда подається в словесній формі, як, наприклад, в системі аутогенного тренування Шульца («Моя права рука стає важчою») і самонавіюванні Е. Куе («Мені з кожним днем стає все краще й краще з усякого погляду») [397]. Ті, хто практикують кінестетичне навіювання вольовим зусиллям намагаються викликати в тілі різні відчуття – важкості, легкості, повітряності й т.д.
Об’єктом активного впливу при медитації другого типу можуть бути не тільки фізіологічні відчуття, але й елементи світобачення людини, її життєвої позиції, самовідчуття й самопозиціювання у світі.
«Порозмірковувати, Хто є Бог, [проти якого я згрішив]; для цього я повинен роздумувати про Його досконалості, зіставляючи їх з моїми протилежними якостями: Його премудрість – з моїм незнанням, Його Всемогутність – з моєю слабкістю, Його правосуддя з моєю несправедливістю, Його доброту – з моєю злістю…
…З глибоким почуттям я буду перебирати в думках всі творіння, запитуючи їх: як вони могли мене терпіти при житті, та ще й підтримували його; і ангели, бувши, наче мечами правосуддя Божого, як могли довго терпіти мене, охороняти й молитися за мене; і небо, і сонце, місяць, зірки, стихії, рослини, плоди, птахи, риби й тварини всі служили мені замість того, щоб повстати проти мене; і як не розкрилась земля, щоб поглинути мене, створивши нове пекло, в якому я мав би вічно страждати».
«Духовні практики»
Вважається, що в західній психології перевага надається застосуванню активних технік [389] (хоча, як видно з наведених відрізків це правило не безумовне); в східних же традиціях, навпаки, переважають техніки концентрації, спокою, споглядання, за допомогою яких можна з успіхом викликати стан трансу, захоплення і мовчання розуму. Але, оскільки такі практики не підкріплюються дослідженнями й спостереженнями, вони не дають можливості людині глибше зрозуміти себе і не ведуть до вільного прояву зовнішньої реалізації. Щоб до кінця осягнути себе, необхідно поєднувати концентрацію розуму з усвідомленням та дослідженням.
Враховуючи все вищесказане, варто відзначити, що тільки медитація третього типу, власне кажучи, і є медитацією в повному сенсі цього слова і являє собою синтез двох описаних вище типів практик. Практик дає одночасно вольові команди, що направлені на зміну стану, і споглядає свій стан, що дозволяє контролювати результативність команд та корегувати їх, а отже, підвищує шанс досягнути бажаного стану.
Розглянемо стисло психосоматичні методи. Про існування взаємозв’язку між тілом і душею людини відомо досить давно. В глибоку давнину сягають своїми коренями і спроби діагностувати особливості характеру за тими чи іншими зовнішніми ознаками, такими як фізіогноміка – мистецтво визначення характеру й долі людини за його обличчям, хірологія – за лініями на долоні, френологія – за особливостями будови черепа і т.ін. Проте в сучасній науці ця проблема була порушена відносно недавно. Лише в середині XX століття В. Райх, У. Джеймс, А. Лоуен і деякі інші відомі психотерапевти виявили, що психіка людини проєктується на її фізичне тіло у виді конституційних особливостей, м’язових напружень, контрактур, а також, справедливим є й зворотне: при дії на тіло визначеним способом Проєктивна сітка, що пов’язує психіку та тіло, виглядає згідно з сучасними уявленнями наступним чином [148; 201].
Горло й шия пов’язані з інтелектом, здатністю формувати своє мислення, правом мати свої судження, свої думки, приймати самостійне рішення. Затиски в горловій ділянці часто пов’язані з тим, що людина «затискає» бажання висловити образу або будь-яку іншу емоцію, що її переповнює. Це може викликати захворювання щитоподібної залози. Затиски в задній частині шиї, шийний остеохондроз пов’язані з підвищеним навантаженням відповідальності, що «навалилася» на людину, інколи – бажанням «сховатися», втягнути голову в шию, стати непомітною.
Грудна клітка, ділянка серця пов’язані з чуттєвою сферою людини. Затиски в цій зоні викликані невмінням виражати щиро та вільно такі почуття як любов, неприязнь, симпатії і т.д. Найбільш поширеним типом м’язових затисків в цій ділянці є нездатність людини дихати на повні груди, тобто з рівномірним розширенням грудної клітки в усі сторони й підняттям ключиць (при рівному хребті). Типовими хворобами, що виникають внаслідок емоційних проблем, є захворювання серця, остеохондроз. Нездатність щиро радіти всім життєвим проявам призводить до захворювань легень, невисловлені образи – до астми.
Ділянка живота пов’язана з потребою в домінуванні, з владою, визнанням, агресією. Якщо відповідні потреби фрустровані – людина має слабкий черевний прес, пухкий живіт, інколи захворювання черевних органів. Напруження поперекових м’язів пов’язані зі страхом нападу.
Ділянка тазу пов’язана з потребою в сексі та задоволеннях. Люди з ригідним тазом, як правило, обмежують себе в задоволеннях. З цією ж проблемою пов’язана й слабка розтяжка ніг. Характерними захворюваннями в подібному випадку є поперековий остеохондроз, захворювання сечового міхура, внутрішніх статевих органів. Жадібність, прагнення заощадити на собі призводить до запорів та геморою.
Обличчя, крім вольового центру на лобі, містить вторинні проєкції всіх проєктивних зон. Так, голова проєктується на лоб, горло – на ніс, серце – верхню губу, живіт – зуби, таз – нижню губу, щоки – руки, жовни – лікті. Ригідність відповідних ділянок обличчя свідчить про наявність затисків у відповідній частині тіла й відповідних психологічних проблем.
До психосоматичних методів можна віднести статичні пози, що подібні до практики йоґи, особливі рухи, вібрації, спів звукових комбінацій, що повторюються, кружіння на одному місці та інші методи, що впливають на свідомість через описану систему психосоматичних відповідностей. Конкретна психологічна направленість кожної техніки може бути зрозумілою на базі аналізу, на який тілесний сегмент вона впливає, а також є технікою, що обтяжує або розслабляє певний сегмент.
Дихальні методи досягнення ЗСС базуються на двох принципах впливу.
1. Зміна співвідношення концентрації кисню та вуглекислого газу в організмі. Збільшення концентрації кисню сприяє процесам гальмування й досягається шляхом інтенсивності дихання, гіпервентиляція легень. Збільшення концентрації вуглекислого газу досягається внаслідок затримки дихання на різних фазах і призводить до збудження деяких ділянок мозку. Перший тип методик використовувався переважно в первісних культах, другий – в індійських практиках. Комбінуючи співвідношення тривалостей вдих – затримка – видих – затримка, можна досягти строго визначеного співвідношення кисню та вуглекислого газу в крові й тим самим – різних «каліброваних» станів. Ефективність схожого методу збільшується також внаслідок безпосереднього ритмічного впливу на мозок через нервові закінчення, що розташовані в носоглотці. Методи ритмічного дихання використовувались в йозі, магічній практиці нін-дзюцу, в даоських психопрактиках.
2. Залучення в процесі дихання різних груп м’язів. Взаємозв’язок між різними м’язами людини, зокрема, дихальними, був відзначений А. Лоуеном. Саме він запропонував метод активізації психічних функцій за допомогою зміни типу дихання. Проте в релігійних практиках подібні методи використовувались досить давно. Так, в індійській йозі розрізняли три базових типи дихання, в шаманізмі використовувались різні види «дихання сили» і т.д.
Питання про вживання наркотичних речовин для досягнення ЗСС – одне з найделікатніших в релігійній проблематиці. З одного боку, це викликано неприйняттям даного методу різними моралізаторськими силами суспільства, а з іншого тим, що керівні релігії наполягають на проведенні чіткої грані між містичними станами та станами, що штучно викликані за допомогою наркотиків чи інших методів. Так, доктрина римського католицизму говорить, що містичний екстаз – дар благодаті, а тому не може контролюватися людиною.
Між тим використання наркотичних засобів являлось значущим елементом релігійної практики. Достатньо згадати пейот, що використовувався корінною американською (індійською) церквою, чи мексиканські священні гриби, відомі понад дві тисячі років, індійську сому (хаому) й коноплю зороастрійців, грецький культ Діоніса, який «всюди… вчив людей культурі виноробства й містеріями поклоніння йому і всюди шанувався як бог», бензоїн в Південно-Східній Азії, дзенський чай, п’ята чашка якого очищає, а шоста «кличе в область безсмертя», пітурі австралійських аборигенів і, ймовірно, містичний кікеон, який їли й пили під час завершення шостого дня елевсинських містерій, християнський ладан [152].
В більшості випадків подібні речовини використовувались для того, щоб викликати змінені стани свідомості, перш за все бачення релігійного характеру.
Як вже згадувалось раніше, існує точка зору, що підтверджена в ході різних експериментів, згідно з якою психоделічні стани не є справді релігійними. Так, У. Панке [396] із Гарвардського університету провів наступний експеримент: десятьом студентам-теологам і професорам перед службою в страсну п’ятницю ввели псилоцибін. Експеримент був «двічі прихованим», тобто ні У. Панке, ні учасники над якими проводився експеримент не знали кому ввели псилоцибін, а кому – плацебо. Результати експерименту показали, що «ті, хто отримав псилоцибін пережили феномени, що не відрізнялися або навіть повністю тотожні…категоріям, виявленим нашою типологією містицизму» [396].
6. Змінені стани свідомості та релігійна космогонія
Особливу роль ЗСС грають у формуванні космогонічних уявлень. Справді, на відміну від західної космогонії, що завжди орієнтувалася на опис фізичної реальності, космогонія багатьох східних релігій є своєрідною мапою змінених станів свідомості. Яскравим прикладом цього є буддистська космогонія, сфери (рупа) і світи (лока), які є описами ЗСС, що послідовно досягаються тим, хто медитує. Так, перша сфера – сфера бажань – включає п’ять рівнів (світів), відповідних прихильностей до різних груп об’єктів, які залишаються при проходженні відповідного рівня. Друга – сфера форм – досягається тим, хто медитує при звільненні від емоційних, але не інтелектуальних прихильностей ( розуму до форм). Третя сфера – без форм – є станом порожнечі розуму, в якому зникають всі прихильності до зовнішнього світу.
Подібну «внутрішню космогонію» можна спостерігати й у шаманських описах світу, космогонічних образах накшталт світового дерева, світової гори й т.д. [50; 84; 191] Своєрідним методом картографування ЗСС є тибетські мандали, що побудовані по матричному принципі. Чотири сегменти мандали відповідають чотирьом базовим психоемоційним станам, які по-різному проявляються на різних рівнях розширення свідомості, що представлені концентричними колами. Використовуючи схожу схему, практик або його вчитель могли підібрати техніки, що сприяють досягненню строго визначених станів, які є необхідними для гармонізації психіки, що виражались заповненою мандалою. Шаманська космогонія являла собою опис світу таким, яким бачить його шаман, знаходячись в шаманській мандрівці [84; 358; 404].
Значення досвіду ЗСС як джерела образу світу може й виходити за рамки лише релігійної космогонії. Так, точки зору про онтологічність містичного досвіду, його колосальної культуроутворюючої ролі дотримується С. Хоружий. У своїй монографії «До феноменології аскези» він пише: «Такий досвід онтологічний: є «досвідом буття», вираженням первинної установки буття, глобальною антропологічною орієнтацією; маючи ж енергійну, діяльнісну природу, він наділений можливістю практичного втілення, розгортання цієї орієнтації й установки у всіх формах, що існують: що і є самореалізацією людини. Тому всякий розвинений, пропрацьований рід містичного досвіду є породжувальним ядром визначеної антропологічної стратегії, або ж сценарію самореалізації людини, стисло – визначеної антропології [307, c.6].
Проте наведена цитата представляється таким чином, що ідеалізує реальність. Далеко не завжди матеріал, що був отриманий на основі досвіду ЗСС успішно окультурюється у вигляді тієї чи іншої «антропологічної стратегії». Можна навести приклади досить цікавих схем взаємодії онтологічних реальностей, що породжуються різноманітними станами свідомості, наприклад, перенесення позамежного досвіду у сферу реального. Так, вже вказані уявлення буддистської «медитативної космогонії» сприймаються рядовими буддистами як опис фізичного космосу. Схоже явище можна назвати псевдоінтеграцією досвіду ЗСС. Вона характерна для тих культур, які не приділяли або припиняли приділяти належну увагу проблемі інтеграції відповідного досвіду.
Однак зворотна теза, що висловлена С. Хоружим видається абсолютно правдивою: «Висловимо й зворотну тезу: Всяка антропологічна стратегія, що складалася й склалася або модель має своїм породжувальним ядром деякий містичний досвід. Проте це ядро або генеративний пласт може бути глибоко прихованим так, що його вплив буде достатньо важким, а сам досвід апріорі може належати якомусь невідомому, неописанному роду. Таким чином, реалізація визначеного антропологічного сценарію, концепції чи моделі людини -– широкий, багатовимірний процес, в якому, зокрема, констатуються адекватні даному сценарію версії, зведення різних дисциплін, що пов’язані з антропологічною сферою: наук про дух і людину» [307, c.6].
Висновки
1. Здатність людини досягати змінених станів свідомості є одним з основоположних властивостей людської психіки. Досвід ЗСС формує багато аспектів культури, такі як космогонічні уявлення, філософію, символізм.
2. Визначений набір психічних станів притаманний кожній культурній традиції й складає одну з культурних цінностей.
3. Досвід зміни стану свідомості є основою всіх складніших психопрактик, як усвідомлених, так і неусвідомлених.
4. Наявність змінених станів свідомості хоча б у частини послідовників релігії є необхідним фактором її існування, оскільки досвід таких станів – це джерело релігійного почуття і віри.
5. Існують спеціальні соціальні інститути, що направлені на окультурювання досвіду ЗСС, інтеграцію його в повсякденне життя.
6. Виділені схеми такого окультурювання, в тому числі інтеграція, маргіналізація, сакралізація і псевдоінтеграція.
7. У теперішній час у європейській культурі спостерігається змінене відношення до ЗСС і навіть спроби інституалізації таких станів.
8. Потреба в досягненні змінених станів свідомості, не задовольняється в межах класичної європейської культури, реалізується також коштом значного числа харизматичних систем – специфічного явища, що зачіпає багато складових сучасного суспільства.
Перекладач українською Андрій Грабовий, редакторка Ксенія Щербак.