З моменту виходу попередньої статті, присвяченій цілісності Йоґа-сутри, минуло вже багато часу і, впевнений, уважний читач зачекався, а неуважний підзабув про що там йшлося. Тому перед тим, як читати цю статтю, рекомендую ознайомитися з попередньою. А для тих, кому все таки ліньки, нагадаю основний висновок.
Йоґа-сутра не є цілісним текстом, який написав один автор в певний проміжок часу, а складається з кількох цілісних фрагментів, що написані у різних Традиціях, які значно віддалені одна від одної у часі.
Які ж методологічні основи можливі для чіткого виокремлення цих фрагментів?
-
Стилістична цілісність кожного фрагмента.
-
Єдність тезауруса, використовуваних понять.
-
Однотипність описаного психотехнічного досвіду.
-
Наявність дослівних та цілісних цитат в інших джерелах.
Грунтуючись на цих критеріях, я виокремив в Йоґа-сутрі п’ять різних фрагментів. Не беручи до уваги четверту главу, чужорідність якої до основного тексту практично не викликає сумнівів. А також буддійських вкраплень розміром в 1-2 рядки. Останні досить впізнавані тим, що різко вибиваються з основного тексту, а також тим, що є цитатами з палійських сутр.
Перший фрагмент я назвав “Інтелектуальна емпірична йоґа”. Саме з нього починається сутра і, найімовірніше, саме цей фрагмент був найдревнішим її варіантом. Основні положення фрагмента викладені в сутрах 2-4.
yogaś-citta-vṛtti-nirodhaḥ ॥1.2॥
tadā draṣṭuḥ svarūpe-‘vasthānam॥1.3॥
1.3 Тоді драштар (внутрішній спостерігач), перебуває в своєму істинному незмінному стані.
За духом чимось нагадує екзистенціалізм. Це глибинне начало, яке споглядає, – драштар, але про його природу Сутра не каже, оскільки його (начало) скоріше переживають, аніж розуміють. Це начало ототожнюється з більш поверхневими структурами психіки (врітті) і при цьому “розмивається”, стає саруп’ям – спів-формовим своїм врітті. Задача людини, яка практикує цю йоґу – прийти до такого стану, коли Драштар перебуває у своєму істинному, глибинному стані, у своїй власній формі (сварупа). Така дуже інтелектуально-філософська йоґа.
Що таке в цьому випадку самадхі? Це “очищення” від початку чистого сприйняття від врітті. Самадхі наприкінці першої глави – це щось дуже когнітивне. Це стан, в якому йоґін сприймає світ “as is”, як чистий Драштар, що не забарвлений різноманітними врітті. Це, напевно, мрія філософа-інтелектуала “і нарешті я побачу, як воно все”. Після самадхі – нічого, на цьому закінчується глава і перший фрагмент.
Другий фрагмент має вже онтологічні та більш приземлені цілі. Я його назвав “Субстанціональний містицизм”. Хоча, якщо придивитися, це абсолютно впізнавана Санк’яха. Є Пуруша, і Пуруша – це вже не екзистенційне переживання, а щось досить відчутне. Сам термін “пуруша” походить від кореня “pūr” або “pṝ” – “бути повним, наповненим”; “наповнювати”. Відповідно і в російській, і в українській мові він зберігся саме у цих словах. Пуруша – це той, хто наповнений. У Ведах пуруша – це Чоловік, той, хто наповнений чоловічою силою. І хоча цей термін у Санкх’ї трохи “зсунувся”, але від етимології далеко не підеш. Онтологічна мета, яка декларується цим фрагментом – це позбавлення від страждання і, у максимумі, досягнення кайвальї.
Термін “кайвалья” – це абстрактний іменник від означення “кєвалам” – “бути одному”, тобто “відокремленість”. Якщо брати європейську традицію, то це чимось нагадує стоїцизм, ідеалом якого була автракія. В обох випадках – це певні стани, коли ти відокремлений від впливу страждання через вівеку, розрізнення. “Мудрець не відчуває скороботи ні за живими, ні за мертвими”, бо він володіє знанням, яке дає змогу розрізняти, розототожнювати його з хибними ототожненнями. Але мова уже йде не про розототожнення Драштара з врітті, а Пуруші з Прадханою (Пракріті).
heyaṃ duḥkham anāgatam ॥ 16॥
16. (2) Страждання, яке ще не відбулося [є те, що есть то, что] має бути усунуте.
Draṣṭṛ-dṛśyayoḥ saṃyogo heya-hetuḥ ॥ 17॥
17. (2) З’єднання того, хто бачить і що бачить – є причиною того, що має бутиу усунуте.
Зазначу, що різниця принципова. Врітті – продукт чітти, тобто – нашої психіки, а Прадхана – це об’єкт реальності. Та й мова йде не про пізнання. Точніше, пізнання стає не метою, а тільки засобом усунення страждання. Отже, цей вид йоги – це дійсно зовсім про інше, аніж йога першого фрагмента.
Третій фрагмент – Восьмичастинна йога, те, що найчастіше цитується в контексті Йога-сутри. Парадокс Восьмичастинної йоги у тому, що вона не має жодного стосунку до кайвальї. Її мета ще прозаїчніша – оволодіння сіддхами, вібхуті, тобто над-паранормальними можливостями (як помилково думають). Але якщо ми подивимося на конкретні вібхуті, які перераховано у третій главі, то побачимо, що це зовсім не пересування по повітрю та інші містичні дурниці. Це пізнавальні сіддхи.
Перша половина сутр третьої глави будується за таким принципом: сам’ямою (тобто здійснивши сам’яму, а саме дхарану, дх’яну, самадхі) на якомусь об’єкті, ми пізнаємо ось це. Тобто, це певна специфічна когнітивна психотехніка. І самадхі у цьому випадку, вона ж сам’яма, інтелектуально-орієнтована.
При цьому самадхі не кінцевий стан і мета, а лише добре заточене знаряддя пізнання, яке можна застосувати до різних завдань. І переривається цей шматочок тільки сімома рядками наприкінці третьої глави, де відверто змінюється стиль і в Йога-сутрі з’являються дієслова. Точніше, одне дієслово “джайянте” – народжуватися, який нібито відділяє відверто доданий фрагмент.
Решта Сутри написано в іменниковому стилі, у ній до цього було використано тільки одне дієслово, наприкінці глави (хоча я думаю, що він теж був запозичений). Кілька рядків після цього розділювача написані зовсім в іншому (але також єдиному) стилі. Формула якого: Від перемоги над кимось здобувається сіддха якась. Тобто, окрім ідеї здійснення сам’ями, як пізнавального акту над чимось, виникає момент “перемоги” над першоелементом, перемоги над бхуті, праною тощо. Це дає підстави виокремити ці рядки в окремий (четвертий) фрагмент, який я назвав “шаманська героїчна вставка”. Героїчна тому, що автор сприймає взаємодію з тонкою реальністю як певну перемогу. Перемогу над духом, наприклад, як у шаманських традиціях. Власне, шаманська традиція добре відома в Індії, у міфології якої були від’ядхари, тобто надприродні створіння, які “перемогли” відью і привласнили її собі. Власне тема духів і виникає в одній із сутр фрагмента, що дало мені підставу назвати його Шамансько-героїчним.
Sthāny-upanimantraṇe saṅga-smayākaraṇaṃ punar aniṣṭa-prasaṅgāt ॥ 51॥
51. (3) У випадку запрошення від [створінь], які перебувають на [вищих] ступенях [буття, йогін не повинен зазнавати] ні марнославства, ні радості, бо небажана прив’язаність [може виникнути] знову
В сутрах зазначеного фрагмента кидається у вічі, що обіцяні в ньому сіддхи вже не когнітивні, а досить таки матеріальні та тілесні. І відверто утилітарні.
П’ятий фрагмент Йога-сутри не локалізований в одному місці, а ніби “розбризканий” по тексту. Але його об’єднує специфічний погляд на структуру психіки та практики, який відверто виділяється з решти тексту. Я назвав його “Традицією Екаграти”, хоча в ньому і проглядається ранній буддизм. Незважаючи на це, цей фрагмент достатньо цілісний, саме тому я не співвідношу його з буддійськими вкрапленнями, які планую розглянути в одній з наступних статей.
Суть погляду полягає в тому, що психіку людини позбавлено своєї онтологічної основи (драштара або пуруші). Є тільки читта, яка може бути цілісна (екагра), зібрана (прасада) або навпаки – розірвана чи розкидана (вікшепа). Завданням пропонованої йоги є саме її збирання. Таким чином, авторам цієї моделі не потрібна концепція врітті, яку подано у першому фрагменті (її з успіхом замінює концепція парінам), ані Прадхани з другого фрагменту. Зауважу, що самадхі та ніродха для авторів цього фрагмента лишень одна з парінам, тобто видозмін чітти.
sarvārthataikāgratayoḥ kṣayodayau cittasya samādhipariṇāmaḥ ॥11॥
11. (3) Самадхічна зміна зосередженості є припинення багатоспрямованості свідомості і виникнення її односпрямованості (екаграти)
Зазначимо, що в такій моделі термін “самадхі” зовсім позбавлений пізнавального змісту і зведений тільки до переживання цілісності, що повністю коннотується із раннім буддизмом.
І нарешті, всю четверту главу варто вважати окремим шматком, бо вона взагалі не має жодного стосунку до попереднього тексту. Це багаторазово обговорювалося в науковій літературі і в цьому блозі, тому повторюватися не будемо.
Для охочих роздивитися уважніше, я зробив файл тексту з розміткою, який розміщено за посиланням.
Походження кожної Традиції та їхні датування, а також джерела буддійських вкраплень, розглянемо у наступних статтях.