У своїй лекції з історії медитації я розділив усі медитації Йоґи на 4 основні категорії: смарана (техніка роботи з пам’яттю), дхарана (увагою), дх’яна (мисленням) та бгавана.
Термін “бгавана”, який може бути як середнього (bhāvanam), так і жіночого (bhāvanā) роду, часто вживається в буддизмі й тантрі, хоча трапляється і в Йоґа-сутрі. Морфологічно він утворений як назва дії від каузальної основи кореня √bhū — “бути”. Отжа, бгавана — це “роблення в такий спосіб, щоб щось почало бути”. В англійських перекладах це слово заведено співвідносити з realization, що при вторинних перекладах породило потворне і безглузде слово “реалізація” (наприклад, “реалізація райдужного тіла”). З урахуванням того, що в психотехнічному контексті, який нас цікавить, термін “бгавана” найчастіше застосовують до станів свідомості, мені видається, що найбільш вдалими аналогами українською можуть стати “актуалізація”, “проживання стану” або “формування стану”. Це і визначає суть технік цієї групи.
Бгавана — це клас психопрактик, спрямованих на формування в людини незвичного психологічного стану, який може мати цінність як сам по собі, так і бути вихідною точкою для подальшого самодослідження. Приклад першого — накручування куражу в разі сумніву у здатності розпочати якусь справу або — спроба подивитися на ситуацію очима більш статусної людини, щоб збити невиправдану впевненість. Прикладом другого є медитація на можливу швидку смерть, для того щоб зріліше оцінити, що у твоєму житті справді важливе, а що є навіяним. Медитації цього типу ніби моделюють різні незвичайні життєві ситуації для того, щоб витягти з них духовний досвід без їх реального проживання.
З урахуванням сказаного зрозуміло, що кількість варіантів бгавани величезна, оскільки великою є кількість станів, досяжних для людини, і при цьому вони ще й відрізняються за інтенсивністю.
Цікаво, однак, що сам спосіб накручування стану може бути принципово різним, що дає можливість створити більш детальну класифікацію медитацій цього типу. Я виокремив 3 принципово різних типи, які зустрічаються в лексичних трактатах:
1. Пряма візуалізація. Тобто людина уявляє (не обов’язково візуально, але іншого терміну немає) обставини, які можуть викликати потрібні стани. Прикладом таких практик є майже всі техніки “Віджняня-бхайрава-тантри”. Специфічним типом таких практик є емоційні самонакручування, коли обставина чи образ (наприклад, божества) візуалізуються з максимальною кількістю найдрібніших деталей. Такі практики є в “Гхеранда-самхіті” та в масі інших текстів.
2. Ментальний перфоманс. Цей тип медитації я знайшов у коментарях Ананда Бхатти і Шивопадх’яйї до “Віджняна-бхайрава-тантри”. Сенс практик пов’язаний з досягненням стану шляхом заздалегідь визначеного, ритуального типу мислення. Наприклад, Бгатта рекомендує медитувати (bhāvayet): “Усе є Брахман”, “Усе навколо — порожнеча” тощо. Зрозуміло, що для того, хто дійшов цих висновків самостійно, на підставі ретельного і глибокого роздуму (сат-тарка), ці думки можуть бути природними. Але якщо такого роздуму не було, то пропонована форма є саме перфомансом — ритуальною і передбачуваною дією, що імітує мислення, проте здатна сформувати стан.
3. Філософське споглядання (контемпляція) як вищий результат коректного роздумування (тарка або ухана). Така практика зустрічається в “Тантралоці” та ймовірно доступна не всім. Той, хто медитує, справді здійснює мисленнєве дослідження певного світоглядного питання, зважаючи на правила логіки й теорії доказу, однак досягає не сухого (шушка) знання, як у ньяйї (так, сварив її АГ), а емоційного екстазу від споглядання істини, що йому відкрилася.
Приклад бгавани, що викликається роздумом, у коментарях до гімну Абгинаваґупти «Пармартха-чарча» («Размышление о высшей истине»).