Казка про походження тибетського народу від мавпи та людожерки
Якось Шляхетний Авалокітешвара поклав обітницю буддиста на мавпу та відправив його медитувати в царство засніженого Тибету. Там, коли боддгісатва-мавпа медитував на чорній скелі, до нього підійшла людожерка. Вона закохалась у мавпу з першого погляду, та сказала:
— Ти і я, ми будемо чоловіком і дружиною!
На це мавпа відповів:
— Я практикую буддизм. Ставши твоїм чоловіком, я зраджу свою обітницю.
На це людожерка сказала:
— Великий царю мавп, подумай про мене. Я бажаю бути з тобою, але якщо цього не станеться, то врешті-решт я зійдуся з людожером, буду вбивати десять тисяч живих істот щодня, й з’їдати тисячу щоночі. Після того я народжу незліченну кількість дітей та засніжений Тибет перетвориться на володіння людожерів, що з’їдатимуть усіх живих істот. Тому, поміркувавши про мене, прояви до мене своє співчуття!
Від цих сумних слів по обличчю мавпи потекли сльози, і він подумав: “Якщо я стану її чоловіком, я не виконаю мою обітницю. Якщо я не стану її чоловіком, станеться велика біда”. Він пішов на гору Потала, і там сказав Шляхетному так:
— Я оберігав обітницю, як власне життя, однак людожерка з роду демонів, одержима пристрастю проголосити мене її чоловіком. Як мені вчинити з нею, щоб захистити обітницю?
Шляхетний відповів:
— Стань її чоловіком!
Потім Авалокітешвара благословив мавпу і людожерку як чоловіка і дружину та у них народилися шестеро дітей із шести різних світів. Мавпа, що переродилася з пекла, мала чорне обличчя та була витривалою. Мавпа зі світу голодних духів постійно прагнула їжі та мала потворне обличчя. Зі світу тварин народилася дурна мавпа з поганим складом тіла. Зі світу людей переродилася мавпа з великим знанням та малим серцем. Зі світу напівбогів народилась мавпа, що була сповна заздрості та злості. Зі світу богів народилася терпляча та доброчесна мавпа.
Потім батько відвів шістьох мавп до лісу, що був рясний плодами, та залишив їх там на три роки. Коли бодгісаттва-мавпа повернувся, він зрозумів, що внаслідок їхніх дій у попередньому житті, кількість мавп-дітей збільшилася до п’ятисот та всі плоди були з’їдені, і у лісі більше не було чого їсти. Діти голосили: “Тату, маму, що нам їсти?” З піднятими у відчаї руками, виснажені, жалілися вони. Тоді бодгісаттва-мавпа знову пішов на гору Потала і промовив до Шляхетного:
— На жаль, через моє потомство я потрапив у болото кола перероджень. Тибет став схожим на світ голодних привидів. О, милосердний Покровителю доброчинності, що ж мені тепер робити, щоб виховати своїх нащадків?
Шляхетний сказав:
— Я збережу твій рід.
Піднявшись, взяв із печери ячмінь, пшеницю, боби, гречку, та розкидав їх по землі. Таким чином, країна наповнилася посівами, які ніхто не сіяв і не орав. Авалокітешвара сказав «Їжте». Діти зʼїли врожай та стали задоволені. Їхнє волосся і хвости стали коротшими. Після того, як вони навчилися розмовляти, вони стали схожими на людей. Вони їли те, що ніхто не сіяв і не орав, і носили листя дерев. Оскільки вони походили від мавпи та людожерки, вони поділились на два види. Одни мали велику терплячість, вірність, старанність та співчуття, раділи доброчесним справам та красномовним словам. Ті, що пішли від матері були жадібними, злими, думали лише про торгівлю та наживу, сварилися, реготали вголос, були сильними, наділеними відвагою та хіттю, неспокійними та раділи чужим бідам.
Потім гори перетворилися на ліси, вся вода, що вкривала рівнини, потекла до ріки Кон-чу. На всіх рівнинах вони зробили орні поля і побудували багато міст. Через деякий час зʼявився правитель Нагі Ченпо, щоб стати королем Тибету та поділив тибетців на лордів та підданих.