Напевно, у світі немає жодної освіченої людини, яка б не чула про йоґу. Проте запропонуйте дати визначення, що ж таке йоґа, й отримаєте широчезний діапазон різноманітних і, зазвичай, суперечливих думок: від «індійської гімнастики» до «релігійно-філософського вчення», від «факіризму» до «системи духовного самовдосконалення, від «релікту давніх цивілізацій» до «подарунка позаземного розуму». Більш освічений співрозмовник може згадати, що, власне кажучи, існує ще буддійська йоґа (менш освічений може взагалі переплутати буддизм із йоґою), тибетська, даоська йоґа тощо. У розмові про йоґу неминуче випливе також слово «тантра», яку необізнаний співрозмовник може обізвати йоґою сексу.

Що ж таке йоґа? Чи є вона виключно індійським феноменом, чи пронизує різні світові традиції? Наскільки стародавнім є це вчення? Чи передається воно в канонічному вигляді «з давніх часів», чи є системою, що динамічно розвивається? Можливо, це взагалі реконструйована традиція, накшталт «класичного» індійського танцю Бхаратнатьям, який виник лише у XIX столітті, або звіриних стилів кунг-фу, вигаданих Пекінським інститутом фізкультури? Наскільки обґрунтованими є терміни «китайська», «російська» та «сучасна» йоґа? Чи є, зрештою, йоґа релігією? І якщо ні, то чому їх так часто плутають? Спробуємо дати попередні відповіді на ці питання.

У будь-яких культурах і релігійних традиціях завжди існують специфічні системи, що використовуються лише обмеженим числом адептів та мають переважно прикладний характер. Такі системи звуться «езотеричними». Прикладами таких систем є суфізм у межах ісламу, ісихазм у православ’ї, нейдан у даосизмі, духовні вправи Ігнатія Лойоли в католицизмі та інше. Езотеричні системи ховаються в надрах релігій, однак, принципово відрізняються від них. Насамперед тим, що вони… не релігії. Дійсно, особливість езотеричних систем і водночас причина їхньої «закритості» полягає в тому, що, на відміну від власне релігії, вони насамперед практичні. Можна навіть сказати — прагматичні. Езотеричні системи, як і релігії, ставлять за мету усвідомлену зміну особистості; однак, на відміну від останніх, пропонують для такої зміни конкретний набір методів, що можна відтворити. Основою стають змінені стани свідомості, але, на відміну від змінених станів свідомості, що досягаються послідовниками багатьох релігій, зміни особистості, яких прагнуть послідовники езотеричних систем, мають сталий характер.

Порівнюючи мету езотеричних систем із цілями й цінностями релігій, у межах яких вони існували, можна помітити принципові, хоча й не афішовані відмінності.

Імовірно, читач почав здогадуватися, про що йдеться. Так, йоґа — це езотерична система всередині індійської традиції. Та хіба тільки індійської? Чи може існує зв’язок між різними езотеричними системами світу? Чи є вони незалежними, чи походять одна від одної? Або може від якоїсь більш давньої та невідомої системи? А може цією більш давньою системою й була йоґа? Адже історично вона давніша за всі інші езотеричні системи. Справді, порівнюючи практики різних езотеричних систем, неможливо не помітити безліч аналогій. Наприклад, читаючи одного з класиків ісихазму — Григорія Паламу, який радив вдихати «червоне повітря» однією ніздрею, а «синє» — другою, кожний читач, бодай трохи знайомий із йоґою, вигукне: «Так це ж анулома-вілома. І про Іду та Пінгалу вони знали!» Схоже на очевидне запозичення. Та чи це дійсно так? Об’єкт практики спільний — людина та її психіка. Тож, можливо, різні езотеричні системи різними шляхами приходили до однакових технік, бо вони виявлялися найбільш ефективними?

Якщо спробувати дослідити історію йоґи, то ми одразу ж зіткнемося з кількома труднощами. Хоча термін «йоґа» згадується вже в «Махабхараті» і, вочевидь, походить із доведійського періоду, діяльність, яку це слово позначало, зазвичай сильно відрізнялася від того, що ми називаємо йоґою на сьогодні. Думки щодо питання, що таке йоґа, різнилися вже того часу. Спільним насамперед було те, що 

а) йоґа — це система методів і 

б) йоґа — це таємна (езотерична) система. 

Коли аналізувати найдавніші джерела, можна знайти посилання й на загальну мету йоґи, яка полягає у зміні онтологічного рівня практика у світі. Розглянувши інші езотеричні системи, ми без зусиль побачимо, що вони ставлять перед собою таке ж завдання. Даоси вирощують духовний зародок, ісихасти прагнуть досягти «чину янгольського за життя», буддисти шукають просвітлення та інше. Запозичення? Чи знову спільність об’єкта?

Можна спробувати простежити історію формування йоґи. Знайти арійське та дравідійське коріння, відшукати паралелі з шаманськими практиками, культами жіночого начала, первісною магією тощо. Можна (хоча це виходить за межі цієї книжки) простежити походження йоґи від доісторичних цивілізацій. Це цікаво й повчально. Але, ймовірно, читач уже відчув моє ставлення до теми. Ми однаково не зможемо відповісти на всі запитання з історичною точністю, та це й не важливо. Найголовніше, сподіваюся, ми вже відчули — це ідея Шляху духовного розвитку — вона архетипна. Вона, так чи інакше, потрапить у будь-яку традицію: чи то первісна  культура, релігійна система, чи навіть матеріалістична радянська спадщина. Єдність йоґи треба шукати не в деталях та історичних посиланнях. Йоґа єдина духом. Саме тому, попри гоніння, вона й понині існує, переживши більшість своїх «гонителів».

Чи існує пряма безперервна спадковість йоґи? Чи правомірно говорити про «класичну» йоґу? Думаю, ні. Якщо так ставиться питання, то це скоріш нагадує дитинство з вірою у мудрих дорослих дядьків, які старші й саме тому мудріші, які знають відповіді на всі запитання, лише треба їх добре попросити… Не кажучи вже про філософську неспроможність такої точки зору. Звідки це знання здобули «дядьки»? Знову покличемо на допомогу позаземні сили? А як вони вигадали йоґу?

Ні, біля витоків кожної езотеричної традиції стоять певні люди, які вчинили неймовірний акт духовного прозріння та зазирнули глибше, ніж інші. Іноді їхні учні продовжували справу вчителів, забираючись ще вище, частіше ж лише послуговувалися вченням або навіть перетворювали його на культ. Багато великих учень виродилося в релігії. На превеликий жаль, поклонятися простіше, ніж думати і творити…

Є ще одна особливість езотеричного знання. Його неможливо передати окремо від вчення. Езотеричне знання є «прихованим» не лише тому, що його приховують (хоча не будемо кривити душею — його приховують), а й тому, що для його осягнення необхідне радикальне перетворення людини. Езотеричне знання не можна ЗНАТИ. Ним можна тільки ЖИТИ. А без цього воно втрачає будь-який сенс. Розуміння кожного наступного рівня можливе лише після проходження попереднього та є не актом пізнання, а власним містичним досвідом. Езотеричне знання не можна передати у вигляді сувоїв чи табличок. Необхідна життєва спадкоємність. Необхідне бажання й терплячість Учителя запалити вогонь духу в Учні, й готовність Учня стати творцем самого себе. У китайській бойовій традиції є вислів: «Немає стилю — є особиста техніка Майстра». Перефразовуючи цю сентенцію, можна сказати: «Немає класичної йоґи — є особиста йоґа Вчителя». Вона працює в його руках, допомагає учням змінюватись і будувати свою власну Йоґу. І вона перестане бути йоґою як методом, якщо її канонізувати. Езотеричне вчення невіддільне від свого носія або Вчителя. А ефективність і правильність вчення може перевірити тільки Життя.

Чи змінювалися методи йоґи впродовж історії її існування? Відповідь на це питання з очевидністю випливає зі сказаного вище: так, постійно. Хоча лише в деталях. Різні епохи, різні люди вимагають різних слів і методик. Але головна мета, сформульована вище, — зміна онтологічного рівня, завжди простежувалася. Однак рівень також може бути різним, як і масштаб Вчителя.

Отже, йоґа — не релігія. Життя «тут-і-зараз» для йоґа таке ж важливе, як і поставлені ним духовні завдання. Тому, крім Великої йоґи, яка веде до своїх великих цілей, завжди існувала Мала йоґа — система методів (знову-таки — методів), спрямована на поліпшення життя: здоров’я, добробуту, емоційного стану. До того ж практика Малої йоґи не є відступом від Духовного Шляху – навпаки, вона є його цілком необхідним елементом.

Йоґа — не практика аскетизму. Щоб гармонійно існувати і творити, треба любити життя. Хоча елементи аскетичних практик можуть бути використані як метод.

Йоґа — не філософія, але вона має філософські підвалини й методи, що ґрунтуються на філософській практиці. Упродовж історії йоґа багаторазово змінювала свої філософії (у множині), пояснюючи різними словами ті самі практики.

Йоґа — не етична система. Будь-яка етична система, так чи інакше, народжена релігійним способом сприйняття світу, страхом перед покаранням, вищими силами та ін. Йоґа має правила (наприклад, «яма»), які через нерозуміння можна сприйняти за етичні, однак їхня сутність принципово інша. Йоґ дотримується цих правил не через страх перед покаранням, а в якості найбільш прагматичного вибору, що дозволяє максимально заощаджувати енергію. На вищих рівнях правила взагалі зникають, залишаючи місце принципам.

Саме усвідомлення принципів і є головним пізнавальним завданням йоґи. А усвідомлення принципів йоґи стало завданням цієї книги.