Про автора коментаря «Ґітартха-санграха», Абгінаваґупту #
Абгінаваґупта, безумновно, найбільший геній Індії у галузі філософії, естетики, поетики, драматургії, тантри та містицизму. Він був заново відкритий лише у другій половині ХХ століття, хоч творив він у сторіччі XI.
(Приблизно) через 10 сторіч після створення самої Ґіти, коментатор ллє нове світло не неї та відкриває її новий аудиторії — вишукано-естетичним містикам кашмірського шиваїзму.
Наш переклад цього коментаря не першій, нас випередив Борис Мар’янович зі своїм перекладом Ґітартха-санграхі англійською. Але все ж таки ми бачимо сенси по-іншому.
Мангала-шлоки 1 #
Той, що розділився на пари протилежностей та так набув об’єктності, яка має природу розмаїтого колеса буття, що існує всюди; той, хто [після цього] актуалізував свою єдність силою медитації та рухається до нероздільності [на суб’єкт та об’єкт], саме той перемагає. Він — Шива, що знищує все несприятливе, океан, що сяє свідомістю!
У цьому творі2, який В’яса створив обсягом у сто тисяч строф, звільнення явилось як головний плід цього вчення. [Вчення], що започатковується з якостей і норм, які відмінні від звільнення, проголошене як те, що живить це [звільнення].
Що стосується звільнення, воно стисло викладене як розчинення в тому, чия форма позбавлена частин, у тому, хто від природи знає все й усе може, у тому, хто вільний від бажань, у найвищому владиці.
Попри те, що ця [“Махабхарата”] оспівує визволення разом з іншими [станами та якостями], слова “Бгаґавадґіти” належним чином сприяють набуттю саме [визволення].
Хоча рядки “Бгаґавдґіти” прокоментувало багато авторів, справедливим є моє прагнення пролити світло на приховані сенси “Ґіти”.
Після того, як Абгінаваґупта довго досліджував традицію, що йде від Бгаттенду-раджі, він створив це зібрання сенсів Бгаґавадґіти.
1 Вітальна частина перед початком твору.
2 Мається на увазі Махабхарата.
Передмова Абгінаваґупти #
Початок першої глави вкаже на сутність знання та невігластва як тих, серед яких одне перемагає, та інше — яке потрібно перемогти.
Не зможе прийняти настанови той, у кому немає ні найменшої частинки знання — невіглас. Також і той не зможе прийняти настанови, у кому викоренине все невігластво. [Останнє справедливо] внаслідок неможливості рушити з позицій того, хто ствердився в одній точці зору.
І серед обізнаних, і серед необізнаних навряд чи зустрінеш те, що відоме як здатність приймати настанови.
Лише сумнів щодо сенсу, який дається в настанові, здатен прийняти істину. Зі свого боку, настанова — усувач сумніву.
Сумнів — це те, що виникає при взаємному терті знання та невігластва.
І оскільки сумнів складається зі знання (створіння богів) і з незнання (створіння асурів3), розповіддю про нього починається настанова про шлях, що веде до визволення.
Основним є знання, діяння ж – це те, що слід залишити. Проте ті діяння, які ґрунтуються на знанні, не обмежують. [Незважаючи на те, що] знання первинне, у діянь є нерозривний зв’язок [зі знаннями]. Також, знання і діяння не перебувають на одному й тому ж рівні — такий характер [мого] коментаря4. Я пояснюю інтенції мудреця Вʼяси тільки в необхідних місцях, оскільки немає сенсу від інших словесних тенет, чиї плоди — лише перешкоди до істинних знань.
3 Конотація до легенди про пахтання океану.
4 Так Абгінаваґупта пояснює те, що він додав коментар тільки до тих шлок, які він зараховує не до сюжетної лінії, а до філософських роздумів.