Серія статей інструкторів Української федерації йоги, створена на запит The European Union Of Yoga: про особистий досвід використання методів і знань йоги під час війни.
Коли вибухнула війна, я навіть не уявляла, як змінимося ми самі, наш простір і вся країна. Львів, що насолоджувався своїм культурним затишком, перетворився на притулок для тисяч людей, які тікали від смерті й руйнувань. Простір нашого центру йоґи і танцю Shakti Yoga Shala & Sensation Dance Studio стала їхнім першим прихистком, першими обіймами безпеки.
Знаєте, ті перші дні війни запам’яталися як страшний сон особливо цей жах відчувався на зимовому вокзалі. Люди всюди – з ковдрами, сумками, з дітьми на руках, втомлені, перелякані. Мені здавалося, що це інший світ, який не має нічого спільного з життям, яке було вчора. В ті перші ночі Львів наповнився відчаєм людей, що не мали куди піти.
Тоді я зрозуміла: наша студія має перетворитися на притулок. Йога – це не тільки практика на килимку, а й ставлення до світу, яке ми реалізуємо в дії. Тому це і було нашою справжньою йогою, практикою дхарми – служінням суспільству та каруни – співчуття до людей, ми стали для них опорою у цей непростий час.
Спочатку ми надали притулок учням та сімʼям нашої Федерації йоги. Вони залишилися в студії, стали частиною волонтерської команди. А потім ми разом приймали новоприбулих, готували їжу, приносили одяг, постільну білизну та необхідні речі. Кожен, хто прибував у притулок, лишав за собою власну історію: хтось бачив зруйнований дім, хтось втратив рідних, а дехто ще не міг повірити, що тікати доводиться йому.
Найгірше було вночі. Всі притулки у місті були заповнені до останнього місця, але потяги продовжували привозити людей, які вже не могли знайти ні місця, ні тепла. Ми чергували по черзі, збирали тих, кого могли вмістити, в наші зали. Це були найтемніші ночі, і я не забуду їх ніколи – люди з очима, наповненими страхом та горем, приходили до нас, і нашою єдиною метою було дати їм відчуття, що вони не одні.
Через кілька тижнів, ми вже не просто надавали притулок – наша студія стала справжнім гуманітарним хабом. Зали, де раніше лунали мантри, проводили репетиції танцівники перетворилися на склади та домівки людей. Тут була їжа, медикаменти, дитяче харчування – все, що ми могли зібрати, ми передавали нашим військовим і цивільним у «гарячих» точках.
Я згадую, як ми надсилали їжу нашим друзям з Чернігова, який був відрізаний від постачання. Ми підвозили продовольство якомога ближче до міста, пакували продукти в пластикові пляшки і пускали по річці, щоб хоч якось дати людям надію на виживання.
Кожен день приносив жахливі новини: рідні вбиті, забрані в полон, діти викрадені до Росії та розлучені з сім’ями, когось покалічило. Ми говорили з ними, слухали, допомагали залишатися в рівновазі – наскільки це було можливо в цей момент. Учні нашої школи йоги, мої й інших інструкторів, стали справжньою людяною силою. Я вдячна їм кожен день, адже разом ми змогли підтримати велику кількість людей і дати їм можливість перепочити й подумати, куди йти далі.
Сьогодні студія повернулася до звичної роботи, але ми продовжуємо допомагати, надсилаємо допомогу на фронт, збираємо аптечки для військових, організовуємо курси з бойових тренувань та цивільного самозахисту, заняття з йоги, курси першої домедичної допомоги, і намагаємося відновитися після всього, що пережили і ще проживаємо, адже війна, продовжує породжувати горе та жахи людських страждань.
Дякую кожному з вас, хто підтримав нас у ці часи і хто продовжує підтримувати. Ваша підтримка дає нам сили продовжувати жити та діяти. З повагою до йогівської спільноти та наших читачів,