З часу написання Йоґа сутри пройшло близько двох тисяч років. За цей час твір велику кількість разів коментували та перекладали на безліч мов. Тільки в стародавній та середньовічній Індії відомо не менше десятка розгорнутих (це м’яко сказано), докладних коментарів до Йоґа Сутри: Йоґа-бхашья, авт. В’яса (бл. 450 р н.е.), Таттва-Вайшараді, авт. Вачаспаті Мішра (бл. 850 р н.е.), Раджа-Мартанда, авт. Бходжараджа (1019 — 1054 н.е.), Йоґа-Бхашья-Віварана, авт. Шанкара Бхаґаватпада (бл. 1350 н.е.), Йоґа-Сіддханта-Чандріка, авт. Нараяна Тіртха (бл. 1350 р н.е.), Йоґа-Варттіка, авт. Віджняна Бхікшу (бл. 1550 р н.е.). З більш пізніх коментарів слід згадати Прадіпіку Бхаваґанеші (17ст), Врітті Нагоджи Бхатти (18 ст.), Йоґачандріку Анантадеви (19ст), Йоґасудхакару Садашівендри Сарасваті (18 ст.). Напевно, є ще безліч коментарів, з якими я не знайомий і про які взагалі не знаю. Більшість класичних коментарів не перекладалися не тільки на російську, а й навіть на англійську мову.
Йоґа сутру розбирали філософи та систематизатори Індійської філософії, такі як Мюллер і Радхакрішнан.
Над Йоґа сутрою в європейській традиції (крім професійних індологів) працювали такі світила, як Мірча Еліаде.
За межами наукового товариства її намагалися зрозуміти містики різних європейських традицій, включно Анні Безант, Алісу Бейлі й Алістера Кроулі [1].
Кількість відомих мені англійських перекладів тексту — під сотню. Здавалося б, чи можна до цього додати щось принципово нове й чи потрібен новий переклад і коментар? — Я беру на себе сміливість стверджувати, що він не тільки є актуальним, але й необхідним. Причому можливим він став саме зараз.
Причина цього полягає в тому, що європейські знання про психіку людини до останнього сторіччя істотно відставали від східних. Як і психотехніки. Дійсно, порівнюючи, наприклад, Духовні вправи Ігнатія Лойоли або думки Майстера Екгарта з буддійськими або тими ж тантричними практиками, відразу розумієш, що європейські Традиції зверталися переважно до свідомої сфери психіки людини та лише неглибоко «занурювалися» в несвідоме.
Відповідно, у європейських мовах не було й адекватного набору термінів для опису складних внутрішньопсихічних процесів і психотехнік. Тому всі переклади Йоґа сутри, а також і інших трактатів на європейські мови виглядали дещо убого. У них чогось бракувало, але й не могло вистачати, просто тому, що в нашій європейській парадигмі психіки не було адекватних слів і концепцій.
Однак ситуація радикально почала змінюватися на початку 20 століття. Захід, розібравшись більш-менш із матерією, з усім властивим йому дослідним запалом накинувся на сферу психічного. Виникла наукова психологія, а за нею і психотерапія. Психоаналіз, а слідом — постпсихоаналітичні Школи розробили складні психотехніки і психопрактики, адресовані несвідомому. Виникла досить складна мова для опису внутрішньопсихічних процесів. Надалі вона вдосконалилась із виходом пізнавальної активності у сферу колективного несвідомого, вивчення архетипів і т. ін. І потім ще раз ускладнилася після появи трансперсональної психології, яка підійшла впритул до вивчення раніше недоступного духовного досвіду. У західній науці почала виникати зацікавленість до містичного досвіду, а в західній ментальності — мова для адекватного опису його.
Другим визначальним чинником послужила загальносвітова експансія західної культури й активне «перетравлення» нею інших культур. Величезна кількість різнорідних джерел, перш закритих і навіть таємних, присвячених різноплановим духовним психопрактикам, стала доступна. За бажанням західний вчений (або, навіть не-вчений за бажанням :)) може прочитати більше першоджерел тієї чи іншої традиції, ніж автентичний носій цієї традиції. Виникла можливість порівнювати, якої не було тисячоліттями. А значить — і краще розуміти. І, зокрема, знову ж удосконалювати мови опису.
Читач уже зрозумів, куди я хилю. Так, західне розуміння психіки відставало від східного. Але це в минулому. Мова сучасної західної психології більш ніж достатня для опису класичних психопрактик давнини, а багато в чому й перевершує мови, використані в минулому. Це не робить менш цінним сам містичний досвід засновників Йоґи. Навпаки, містичний досвід поза часом і мовами опису — кожна нова мова лише дає змогу нам глибше зрозуміти його суть і… підкоригувати практику.
Ситуація чимось мені подібна до стосунків Аюрведи й західної медицини. Так, ще півтори тисячі років тому аюрведичні лікарі робили операції, до яких західна медицина доросла лише наприкінці 19 століття (наприклад, «пластику» носа). Але — доросла! І тепер, поклавши руку на серце — у разі гострої та невідкладної медичної проблеми — де б ви хотіли опинитися: у пахучій травами комірчині аюрведичного лікаря або в сучасній, обладнаній за останнім словом техніки західній клініці? Ні, поки молодий і здоровий, приємно пройти панчакарма…. Але ось коли мова піде про життя і смерть… Аюрведисти як і раніше знають багато трав і складів, які невідомі західним лікарям. Але, будемо реалістами — концептуальні знання західної науки все ж у багато разів глибші.
Ще один чинник, який необхідно взяти до уваги, полягає в тому, що європейська містика, також як і сама Європа, не стояла на місці. Містичні традиції взагалі мають тенденцію розвиватися (або, на жаль, деградувати) разом із культурами, що породили їх; приклад Індії — один із яскравих тому доказів.
Західна культура зробила безліч цікавих проб, надбала багато досвіду, недоступного на Сході, і, знову ж таки, у межах цих систем (Традиціями багато з них називати ще рано) сформувалися свої мови опису психологічного й духовного досвіду. Опора на цей досвід також може дати істотну підтримку при розумінні першоджерел давнини. Зрозуміло, є цілий клас ортодоксальних інтелектуалів від йоґи, які зневажливо поглядають на холотропне дихання, з огидою «через губу» вимовляють «Нью-ейдж» і заклинають Ошо не паплюжити чесне ім’я Справжньої Тантри, але чи не відмовляють вони Миру, Йозі, Тантрі в праві на розвиток? Адже саме з нетрадиційних поглядів народжуються нові традиції, з «безбашенних», радикальних експериментів — нове знання.
У чомусь європейська містика проходить ті етапи, які індійська проходила в період Будди й осьового часу, а потім ще раз у середньовіччі. Згадаймо хоча б «Шива Самхіта» з її відвертою полемікою з іншими поглядами. Отже, було безліч Шкіл із різними поглядами й підходами, а не «стародавній» канон [2]. Були спроби, суперечки, пошук істини. А головне — розвиток Системи.
Але повернемося до Йоґа сутри. Незважаючи на розвиток Західної психології, формування психокультури, усі наявні переклади й коментарі зроблені в парадигмі кінця 19 століття. Ймовірно, тому, що представники суміжних наук — філософії, сходознавства, лінгвістики не можуть бути одночасно і психологами, а психотерапевтами-практиками й поготів. Точніше, можуть, авжеж — але, ймовірно, якось не склалося. З іншого боку, рідко буває, щоби люди, які успішно практикують нові або старі системи, були представлені у сфері «академічного» сходознавства. Тому успіхи в одній сфері з великим запізненням впливають на іншу. Йоґа Сутру перекладають і коментують так, як ніби не було ні Фрейда, ні Юнґа, ні Ґрофа, ні всіх соціальних потрясінь і прозрінь.
Будучи професійним психологом за покликанням та освітою, фахівцем із психопрактик у напрямі досліджень, фізиком за способом мислення і практикуючим містиком за духом, я маю намір заповнити пробіл, який склався і спробувати дати коментар до праці Патанджалі, який спирався б на мову сучасної психології, розуміння інших, крім йоґи, містичних, окультних та езотеричних систем і традицій [3] і на реальну практику йоґи.
З повагою Андрій Сафронов,
президент Української федерації йоґи
[1] Я, не соромлячись, вказую тут імена цих людей, хоча вони навряд чи «котируються» в науковому світі. Так, вони не вчені і з наукового погляду їх переклади мають купу огріхів. Але вони містики. Хто краще містика може зрозуміти іншого містика.
[2] Ті, хто цікавиться духовними суперечками в Індії за часів Будди можуть познайомитися з ними в книгах Шохіна.
[3] Про різницю окультизму й езотеризму з мого погляду див. мою монографію «Релігійні психопрактики в історії культури»