«Бгаґавадґіта»
з коментарем Абгінаваґупти
«Ґіта-артха-санґраха»
Цей переклад Бхагавадгіти (Бгаґавадґіти) з санскриту виконують Тетяна Приходько та Вікторія Швець під час семінарів проєкту Санскрит в Україні.
Учасники семінару — Едгар Лейтен, Євгенія Шевчук, Олександра Божинська, Ольга Чеерепаха.
Зміст
Про автора коментаря «Ґітартха-санграха», Абгінаваґупту
Абгінаваґупта, безумновно, найбільший геній Індії у галузі філософії, естетики, поетики, драматургії, тантри та містицизму. Він був заново відкритий лише у другій половині ХХ століття, хоч творив він у сторіччі XI.
(Приблизно) через 10 сторіч після створення самої Ґіти, коментатор лʼє нове світло не неї та відкриває її новий аудиторії — вишукано-естетичним містикам кашмірського шиваїзму.
Наш переклад цього коментаря не першій, нас випередив Борис Мар’янович зі своїм перекладом Ґітартха-санграхі англійською. Але все ж таки ми бачимо сенси по-іншому.
Прекрасна божественна пісня Володаря, що наділена коментарем вельмишановного вчителя Абгінаваґупти. Складений ним коментар має назву “Ґіта-артха-санґраха”, або “Збірка сенсів Ґіти”.
Мангала-шлоки 1
Той, що розділився на пари протилежностей та набув цим об’єктності, яка має природу розмаїтого колеса буття, що існує всюди; той, хто [після цього] актуалізував свою єдність силою медитації та рухається до нероздільності [на суб’єкт та об’єкт], саме той перемагає. Він — Шива, що знищує все несприятливе, океан, що сяє свідомістю!
У цьому творі2, який В’яса створив обсягом у сто тисяч шлок, звільнення явилось як головний плід цього вчення. [Вчення], що започатковується з якостей і норм, які відмінні від звільнення, проголошене як те, що живить це [звільнення].
Що стосується звільнення, воно стисло викладене як розчинення в тому, чия форма позбавлена частин, у тому, хто від природи знає все й усе може, у тому, хто вільний від бажань, у найвищому владиці.
Попри те, що ця [“Махабхарата”] оспівує визволення разом з іншими [станами та якостями], слова “Бгаґавадґіти” належним чином сприяють набуттю саме [визволення].
Хоча рядки “Бгаґавдґіти” прокоментувало багато авторів, справедливим є моє прагнення пролити світло на приховані сенси “Ґіти”.
Після того, як Абгінаваґупта довго досліджував традицію, що йде від Бгаттенду-раджі, він створив це зібрання сенсів Бгаґавадґіти.
Передмова Абгінаваґупти
(Пояснення протистояння в основі сюжету “Гіти”)
Початок першої глави вкаже на сутність знання та невігластва як тих, серед яких одне перемагає, та інше — яке потрібно перемогти.
Не зможе прийняти настанови той, у кому немає ні найменшої частинки знання — невіглас. Також і той не зможе прийняти настанови, у кому викоренене все невігластво. [Останнє справедливо] внаслідок неможливості рушити з позицій того, хто ствердився в одній точці зору.
І серед обізнаних, і серед необізнаних навряд чи зустрінеш те, що відоме як здатність приймати настанови.
Лише сумнів щодо сенсу, який дається в настанові, здатен прийняти істину. Зі свого боку, настанова — усувач сумніву.
Сумнів — це те, що виникає при взаємному терті знання та невігластва.
І оскільки сумнів складається зі знання (створіння богів) і з незнання (створіння асурів), розповіддю про нього починається настанова про шлях, що веде до визволення.
Основним є знання, діяння ж – це те, що слід залишити. Проте ті діяння, які ґрунтуються на знанні, не сковують. [Незважаючи на те, що] знання первинне, у діянь є нерозривний зв’язок [зі знаннями]. Також, знання і діяння не перебувають на одному й тому ж рівні — такий характер [мого] коментаря. Я пояснюю інтенції мудреця Вʼяси тільки в необхідних місцях, оскільки немає сенсу від інших словесних тенет, чиї плоди — лише перешкоди до істинних знань.
4 Конотація до легенди про колотіння океану.
5 Так Абгінаваґупта пояснює те, що він додав коментар тільки до тих шлок, які він зараховує не до сюжетної лінії, а до філософських роздумів.
Першій розділ
Шлока 1
[Дхрітараштра промовив]:
«О, Санджая, що зробили мої [сини] і сини Панду, коли всі кшатрії зійшлися на полі дхарми, що [зветься полем] Куру?»
Коментар до шлоки 1
Що стосується поля дхарми і поля Куру, існує також інше пояснення. Те поле, що обирають органи чуття та сприйняття, зветься полем Куру. Саме тому воно є сферою повсякденних обов’язків, що виникають від народження.
Поле дхарми є сферою двох дхарм, одна з яких згадується в Яджнья-валк’я-смріті: “Найвищою дхармою є та, в поєднанні з якою виникає бачення атману.”:
«Найвищий обовʼязок (дхарма) — це те, крізь поєднання з чим, виникає бачення атману — [тобто] на увазі мається поле саме цієї дхарми.
Тіло, яким керує [найвища дхарма], слугує захистом під час набуття остаточного визволення внаслідок скорочення усіх звичайних обов’язків.
Слово “кшатрій” походить від кореня “кшад” (“атакувати”, “знищувати”). Враховуючи це, порівняння воїнів з органами чуття, що бʼються один з одним, слід розуміти таким чином: у сфері дії органів чуття протилежні почуття перебувають у відносинах знищувачів та знищуваних. Як наприклад, пристрасть і безпристрасність, або гнів і терпіння. Мається на увазі, що Каурави – це уявлення, сповнені незнання і властиві неосвіченим людям. Пандави ж – це такі [уявлення], чия сутність – знання, і які відповідають людям чистого знання. Що ж вони здійснили?
7 Дхарм, тобто обов’язків. Згідно з коментарем: обов’язки можуть бути побутовими та пов’язаними з духовними практиками.
Шлоки 22 – 23
Так мовив Арджуна:
“О, Немеркнучий! Встанови мою колісницю між двома військами, щоб я побачив тих, хто бажає битися! З ким же боротимусь я у прийдешній битві?
Я бачу охочих стятися, що мають намір задовольнити в цьому бою зловмисного Дурйодхану”.
Шлоки 24-25
Тоді Крішна поставив найкращу з колісниць між двох армій, перед Бхішмою, Дроною та всіма царями й мовив: «Поглянь на цих Кауравів, що зійшлися укупі!”.
Шлоки 26 – 27
Побачив Партха, що в обох арміях стояли батьки та діди, вчителі, дядьки та брати, сини й онуки, друзі, свояки та побратими.
Шлоки 28 – 30
– Крішно! Коли дивлюся на цих соратників, що стоять в очікуванні бою, моє тіло слабшає і рот пересихає, волосся встає дибки на шкірі, що палає, тіло тремтить та Гандіва8 випадає з рук.
Ноги не тримають мене, розум блукає, і бачу я, Крішно, лихі передвістя.
Шлока 31
Я не передбачаю жодного блага, якщо приведу своїх побратимів до погибелі у бою. Крішно, не бажаю я ані перемоги, ані царства, ані задоволень.
Шлоки 32 – 34
Заради чого потрібні нам царство, всілякі втіхи та навіть життя, о, Говіндо?
Стоять на полі бою ті вчителі, батьки та діди, дядьки, шурини, онуки й свояки, що їм ми бажаємо царства, утіх та щастя. Але зреклися вони життів своїх та багатств перед битвою.
О, Крішно, Переможцю Мадху! Хоч би й вони почнуть вбивати мене, знищувати їх я не бажаю навіть задля влади над трьома світами, годі й казати про цей.
Коментар до шлок 32 – 34
Якщо сприйняття окреслено думкою: ”це мої вчителі”, – воно безумовно спричинить лихо, оскільки зробить діяча саме тим, чиєю дією є вбивство.
Початкове твердження Арджуни полягає в наступному: “Це вбивство є злочином, оскільки здійснюється з розумінням битви як такої, що відбувається заради володіння благами та щастям.” [У другому розділі] ця теза буде мати таку відповідь: “Чини дії, ставлячись до них як до обов’язків, а не з будь-якою іншою думкою”.
8 Лук, творіння Брахми.
Шлоки 35 – 44
О, Джанардано! Чи дасть нам втіху вбивство синів Дхрітараштри?!
Якщо ми знищимо цих злодіїв – зло оселиться й у нас. Ось чому ми не маємо вбивати наших родичів – синів Дхрітараштри.
Мадхаво! Навіть якщо скрізь жадання наживи вони не бачать пороку в руйнуванні родини, у ворожнечі з друзями – невже ми будемо щасливіші, їх вбиваючи?
Чому ж ми, о, Джанардано, хоча й бачимо цю ваду, але не усвідомлюємо потреби уникнути помилки, що полягає в знищенні родини?
Коли гине сім’я, руйнуються довічні закони роду. Коли ж знищується закон, беззаконня долає увесь рід.
О, Крішно! Якщо переможе беззаконня, жінки роду будуть споганені! Спаскудження жінок, о, Варшнея, спричинить змішування варн!
Таке змішування призведе й увесь рід, ще й його вбивць до пекла. Позбавлені обрядів підношення їжі й води, падуть їх праотці у забуття.
Ті пороки згубників роду, що чинять змішування варн, знищують довічні закони цих варн та закони роду.
Ми чули, що порушники законів роду постійно перебуватимуть у пеклі.
Коментар до шлок 35- 44
Слово “зло” у реченні – це підмет відносно до “вбивства злодіїв”. Тому 36 шлока має такий зміст: наші вороги будуть знищені злом, якому скорилися. Зло ж полягає в тому, що знищення роду через жадобу не сприймається як щось погане. Саме тому в тексті згадуються закони роду, починаючи зі слів “Навіть якщо скрізь жадання наживи”.
Передмова до шлоки 45
Задля полегшення свого нещастя, Арджуна мовив подумки: “Велике зло – це вбивство заради здобуття плодів, та з наміром завдати шкоди”.
Шлока 45
О, горе! Ми вирішили заподіяти велике зло, якщо через жадібність готові вбивати свою родину заради царства й втіхи!
Коментар до шлоки 45
Під словом “ми” маються на увазі як Каурави, так і Пандави.
Шлоки 46 – 47
“Нехай краще озброєні сини Дхрітараштри уб’ють під час бою неозброєного мене”.
Так казав Арджуна посеред поля битви. Занепокоєний та пригнічений сів він на сидіння колісниці та випустив лук зі стрілою.
Передмова до шлоки 46
“Що є найкращим для мене, якщо я маю здатність розрізняти, коли ніхто її не має? Відмовитись від битви, ось що буде правильним”. Однак про те, що буде найкращим, він промовив так:
Колофон (завершальне слово) основного тексту
Колофон коментаря
Це перший розділ великої пісні.
Такий підсумковий коментар:
Навіть за умови відкидання двоїстості, мудрий лишається тим, що не розрізняє, внаслідок того, що він стає безпорадним через зіткнення знання та незнання.
Перший розділ збірки сенсів Великої пісні Володаря, що створив вельмишановний, кращий з вчителів-шайвів, видатний Абгінаваґупта.
Другий розділ
Шлоки 1-2
Зневіреному й охопленому співчуттям [Арджуні], що очі його сповнились сліз та хвилювання, Мадхусудана мовив:
– Арджуно, звідки в тебе ця пригніченість в час загрози? Це не властиво аріям, бо не приводить ні до слави, ані підносить до небес.
Коментар до шлок 1 – 2
Спочатку Володар дає Арджуні настанови, спираючись лише на повсякденну мудрість, далі ж він перейде до знань. Ось чому спершу він мовить про те, що не є гідним шляхетної людини. Далі ж, дорікаючи Арджуні душевною слабкістю, він вказує, що його уявлення про дхарму насправді марні:
шлоки 3 – 6
– О, Каунтея! Тобі не личить бути зневоленим слабкістю! О, Мучителю ворогів! Облиш ганебну нерішучість та повстань!
Арджуна відповів:
– Чи зможу я здійняти стріли проти Бхішми та Дрони, що гідні лише поваги, Мадхусудано?!
В цьому світі ліпше жебракувати, ніж вбивати великих учителів. Я не бажаю смакувати страви, що закривавлені смертю наставників, ще й знищених із жадоби.
Ми не знаємо, що буде найкращим: наша перемога або поразка. Перед нами — рід Дхрітараштри, і згубивши його, ми не забажаємо жити.
коментар до шлок 3 — 6
В четвертій та п’ятій шлоках Арджуна визначає спрямованість на певні дії (вбивства) та певні результати (багатства) як те, від чого слід відмовитись. Але й у шостій шлоці (“ми не знаємо, що буде найкращим”) він стверджує, що відмова від дій – це також спрямованість на конкретний результат (поразку).
[Далі ж йдеться про таке протиріччя:] з одного боку, дія не може бути безцільною, з іншого – не слід починати битву з метою поразки. Але у цьому разі навіть перемога буде позбавлена сенсу. Бо ж коли Арджуна наголошує на тому, що “ліпше жити поданням, ніж вбивати вчителів”, вибір між поразкою та перемогою стає неможливим внаслідок того, що саме перемога буде знищенням його родини.
Шлоки 7 – 10
Я переможений співчуттям, і я розгублений щодо мого обов’язку. Прошу тебе, скажи, як же вчинити краще. Навчи мене, благаю, як відданого тобі учня.
Я не бачу нічого, що б настало після страждання, яке виснажить всі мої почуття. Навіть якщо здобути цим процвітаюче царство, що не має собі рівних, та й хоч би панувати над божествами.
Санджая1 мовив:
Тоді Арджуна звернувся до візника так: «О, Згубнику Ворогів, не стану я битися», – і замовк.
– Дхрітараштро!.. Неначе з посмішкою промовив Крішна сповненому страждання Арджуні, що сидів між двома військами, такі слова…
1 Санджая розповідає Бхагавадгіту Дхрітараштре, тому його ім’я виникає в тексті.
Коментар до шлок 7 — 10
Під словами “між двома військами” автор має на увазі ось що: сповнений сумнівів Арджуна насправді не відмовився від бою, оскільки просив Крішну навчити його. Далі ж, перебуваючи між тими двома, а саме між знанням та невіглаством, він отримає настанови від Володаря.
Шлока 11
Твоя сутність уражена людяністю, через це омана та відчай здолали тебе – і ти позбавлений усвідомлення. Співчуття охопило тебе, бо ти побачив родичів, що впритул наблизилися до смерті.
Коментар до шлоки 11
“Людяність” у попередній шлоці тлумачиться саме як людська натура, буття, що належне людям. Крішна вказує на недоречність страждання Арджуни, бо ж його рідні власними силами ступили до смертельної пащі.
Шлока 12
Ти жалієш за тими, за ким не слід. Мудрі ж не шкодують ні про тих, хто є, ані про тих, хто пішов.
Коментар до шлоки 12
Стосовно того, про що саме не слід жаліти:
Неможливо шкодувати за тілом, бо ж воно тимчасове та смертне. Ти оплакуєш атман, але за ним теж не слід шкодувати.
Ніхто з живих або мертвих жалю не вартий.
Обґрунтування:
Атман неможливо знищити. Яке ж горе в тому, що він мандрує тілами? Нема про що шкодувати, коли він змінює тіло, оскільки тоді треба було б жаліти за втратою юності або ж інших стадій життя.
Далі автор Ґіти додає ще два твердження стосовно того, що атман вічний, а тіло – тимчасове:
Шлоки 13-14
Це не так, що колись не було мене або тебе, або ж цих правителів. Також не так, що ми не будемо існувати відтепер і в майбутньому.
Атман набуває нове тіло наче людина змінює дитинство на юність і старість. Мудрий не шкодує про це.
Коментар до шлок 13 – 14
Не було такого, щоб я не існував, так само, як ти і ті правителі. Якщо журитися за втратою форми, тоді чому б не шкодувати і за тим, що за дитинством слідує юність і так далі? Мудрий не шкодуватиме за цим. Бути стійким легко тому, хто не прив’язаний до тіла. Тож прагни такої стійкості.
Шлока 15
О, Каунтеє! Дотики до матеріальних об’єктів дають відчуття холоду і жару, задоволення або страждання…Проте ці відчуття мінливі, вони приходять та йдуть. Тож витримуй їх стійко, о, Бхарато!
Коментар до шлоки 15
Шлоку слід розуміти так: торкання до об’єктів, що зазначені в тексті як “матеріальні”, за своєю сутністю є зв’язками з атманом через органи відчуття. Стан, що його створюють ці зв’язки, наприклад, холод, жар, задоволення чи страждання, не є сталим. Тому за таким станом можуть шкодувати лише ті, хто позбавлені мудрості. Проте мудрі не жаліють за ним.
Або так:
Люди відчувають безпосередній контакт органів відчуття з об’єктами матеріального світу, але не з найвищим атманом. Тож слід із твердістю витримувати те, що пов’язане з виникненням та зникненням (тобто з народженням та загибеллю).
Шлока 16
– О, найкращий з людей! Той, кого не бентежать ці дотики – однаково стійко ставиться до щастя та нещастя, і саме він придатний до вічності.
Коментар до шлоки 16
Якщо всі відчуття приходять і йдуть, чи варто шкодувати за ними? Ні.
Що ж таке те, що приходить? Припустімо, це народження.
То чим є це народження?
Якщо воно спричинене неіснуючим, тоді це і є небуття. Водночас природою неіснуючого є відсутність власної природи, тобто відсутність атману.
Передмова до шлоки 17
Так само [сказано] і в шастрах: власна природа сутностей невід’ємна [від них], ніби жар від сонця.
Якщо ж народження – це набуття атмана з існуючого, тоді той, хто набуває цієї сутності, є вічним, внаслідок відсутності неіснуючого будь-коли. Тож за для чого засмучуватися з приводу виникнення?
Також і те, що йде: воно спричинене буттям чи небуттям? Але небуття не існує.
Звідки природа небуття у того, чия природа є сущою?
Якщо припустити, що наступної миті те, що йде, матиме природу небуття: тоді не існуватиме ніякого буття, оскільки природу змінити неможливо.
Наприклад, якщо щось знищується ударом молотка, що відбувається з природою зруйнованого? Неможливо побачити цю природу, правда ж?
Немов якась річ, що покрита тканиною, невидиме буття, що приховане від зору, не стає чимось іншим. Тому природа — невід’ємна.
Зважаючи на все сказане вище, далі стверджується:
Шлока 17
Буття не виникає з небуття, небуття ж не виникає з буття. Межа цих двох очевидна для тих, хто бачить істину.
Коментар до шлоки 17
Отже, наслідуючи законам природи, сказано так: у тіла немає буття, бо зміна його станів безперервна — воно руйнується кожної миті.
Натомість у найвищого атману не може бути знищення, і він існує вічно, бо незмінність — його ознака.
Так само проголошує Бріхадаранʼяка упанішада: “Атман є нетлінним, адже властивість його – незнищенність”.
Стосовно виразу “межа цих двох”, а саме буття та небуття, мається на увазі місце їх спочинку.
Передмова до шлоки 18
Та межа існуючого та неіснуючого видима для тих, хто бачить істинну сутність речей. Тож чи є вона вічною, чи ні? Через можливість виникнення такого сумніву, Володар мовив:
Шлока 18
Та знай, що неможливо зруйнувати того [атмана], що ним створений весь світ. Ніхто не спроможний знищити його, оскільки він є незмінним.
Коментар до шлоки 18
Частка tu використовується у розумінні “та” (поєднання).
Атман є незнищенним. (Те, що не можна знищити – це атман).
Шлока 19
Минущі тіла вічного та неосяжного атману є тимчасовими, тому бийся, о, Бхарато!
Коментар до шлоки 19
2 Таке розуміння руйнування миттєвостей властиве буддизму. Питання в тому, чи згоден сам Абхінавагупта з цією концепцією, чи вписує її до своєї аргументації задля того, щоб доказ вічності атману спирався на більшість популярних доктрин.
Шлока 20
Той, хто вважає його вбивцею, той, кому він здається вбитим, – обидва вони не знають, що він не може ані вбивати, ані гинути.
Коментар до шлоки 20
У слові «його» [два тлумачення]: «атман» і «тіло». Той, хто вважає «його», тобто і «атмана», і «тіло», вбивцею та вбитим, – не володіє знанням. Тому він є обмеженим.
Це розʼяснено таким чином:
Шлока 21
Він ніколи не народжується та не вмирає. Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись. Він безмежний, нескінченний, вічний та прадавній, тому й не гине в загиблому тілі.
Коментар до шлоки 21
“[Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись]” – у цій фразі заперечуються обидві частини]. “З’явившись” не вірно, оскільки атман був завжди, в цьому сенсі він не народжується.
“Не існуватиме колись” не вірно, оскільки він буде завжди, в цьому сенсі він не вмирає.
Шлока 22
Той, що здатен осягнути [атмана] як нетлінного, постійного, ненародженого та довічного, чи може він вбивати або бути вбитим?
Коментар до 22 шлоки
Якщо хтось внаслідок пробудження осягнув, що атман не може вбивати й гинути, чи може щось стати його тенетами?
Шлока 23
Немов людина, що лишає старе вбрання та вбирається в нове, так само [атман] залишає старі тіла та входить у нові.
Коментар до шлоки 23
Неначе людина, що вдягнулась у нове вбрання, не вмирає після руйнування попереднього, так само [не гине] атман, що вбирається у нові тіла.
Шлоки 24 – 26
Не ріжуть його мечі, не спалює вогонь, не затоплюють води та не висушує вітер.
Його неможливо розітнути, спалити, намочити або висушити. Він є постійним, всепроникним, сталим, непорушним та вічним.
Він – неявний, незбагненний і незмінний. Осягнувши його саме таким, ти не зможеш за ним шкодувати!
Коментар до шлок 24 – 26
Не існує такої зброї, яка б могла знищити цей [атман] або ж завдати йому шкоди, оскільки неможливо змінити те, що його єдиною природою є свідомість. Неможливо зруйнувати опору того, хто ні на що не спирається, розділити на частини того, чиї частини невід’ємні одна від іншої, а також неможливо стати ворогом для того, хто залежить лише від себе. Його рух до іншого тіла не є первинним. Наділений тілом постійно поєднується з ним наново, з тієї причини, що тіло не буває незмінним жодної миті.
Пізнавши все це, ти не повинен жаліти за ним.
Шлока 27
– Навіть якщо ти вважаєш атмана тим, що постійно народжується і вмирає, то все одно нема за чим жаліти, о, Великорукий!
Коментар до шлоки 27
Якщо вважати, що тіло постійно виникає [кожної миті] внаслідок того, що течія [п’яти скандх]⁴ не має знищення, – то немає про що шкодувати. Або якщо думати, що тіло постійно знищується за парадигмою перескладання світу щомиті, – за чим і тоді жаліти? Якщо ж вважати атмана тим, що постійно народжується і гине, коли з’єднується та роз’єднується з різними тілами, – то й у цьому разі нема жодних підстав, щоб жаліти.
Також не варто шкодувати й із тієї причини, що довести вічність [атмана] та минущість [тіла] неможливо, оскільки:
⁴Тут Абгінаваґупта коннотує до концепції потоку 5 скандх у Буддизмі. Її можна знайти в Abhidharmakośa-bhāṣya Васубандху, а також в інших текстах. Якщо дуже коротко, скандхи – це прошарки, що з їх течії кожної миті [“кшаніки”] складається особистість людини. Найчастіше мається на увазі 5 скандх:
1. kāya або deha – тіло;
2. vedana – відчуття (приємні, неприємні та нейтральні для кожного з 6 органів чуття);
3. samjña – сприйняття;
4. saṃskāra – імпульси до дій та мислення;
5. vijñāna – усвідомлення.
Шлока 28
Незаперечною є смерть народженого та незаперечним є народження померлого. Отже, не варто шкодувати за тим, що неминуче!
Коментар до шлоки 28
Смерть наслідує народження, народження наслідує смерть. Їх послідовність подібна до колеса, за чим тут жаліти?
Шлока 29
Коментар до шлоки 29
Не видно початку живих істот та не видно іхнього кінця, проявленим є лише стан між ними. Хіба ж є користь від страждання за цим, о, Бхарато?
Якщо атман є постійним, або якщо атман є [таким, що виникає щомиті], для того, хто сумує за ним, атману не явлено на початку і в кінці. Проявлено лише той його стан, який є посередині. Що гідно жалю, так це сама варіативність, а не власна природа.
Незважаючи на те, що є його початковою причиною, постійною є трансформація станів його власної природи, а саме — створення, підтримування та руйнування. Тож про який жаль може йти мова у контексті подібної власної природи [частиною якої є руйнування]?
Шлока 30
Дехто дивиться на цього [атмана] мов на диво, деякі кажуть про нього наче про диво, інші чують про нього ніби про диво… Проте навіть почувши, ніхто не впізнає його.
Коментар до шлоки 30
Якщо атмана неможливо знищити, то чому ж ніхто не може його пізнати, чи не так?
Коли хтось дивиться на нього, як на дивовижу, навіть, коли почує про нього, то його не знає, тобто не пізнає.
Шлока 31
Бхарато! Атман є вічним і незгубним у кожному тілі. Ось чому тобі не гоже жаліти за будь-якою живою істотою.
Коментар до шлоки 31
З тої причини, що незнищенність атмана є незмінною.
Шлока 32
Тобі не личить тріпотіти, побачивши свою дхарму. Бо немає кращого блага для кшатрія, ніж битва за дхармою.
Коментар до шлоки 32
Тремтіння з приводу битви не має місця, оскільки неможливо відкинути власну дхарму.
Шлока 33
Небесна брама, о, Партхо, відчиняється волею випадку. Тож щасливі ті кшатрії, що отримали таку битву.
Коментар до шлоки 33
Навіть ті кшатрії, що наповнені бажаннями, не мають уникати такого бою, що веде до небес. Що вже й казати про того, хто має настанови істинного знання.
Передмова до наступних шлок
Те, чого ти так боїшся, коли відвертаєшся від битви, саме те й повернеться до тебе, розгалужене стократ.
[Так відповівши, Володар] мовив:
Шлоки 34-38
Як не вступиш до гідної битви, ти полишиш обов’язок⁵ й славу, а набудеш тільки лиш лиха.
Про твою знеславленість завжди говоритимуть. Для того ж, хто відчув пошану, безславність гірша за смерть.
Великі воїни подумаютьь, що ти залишив битву через страх. Ті, що досі шанували, вважатимуть тебе нікчемним.
Вороги покриють тебе ганьбою та звинуватять у безсиллі. Що завдасть тобі більшої муки?
Чи ти досягнеш небес, якщо загинеш, чи станеш великим царем, якщо переможеш…Каунтеє, вирішуй битися!
⁵Мова йде про свою дгарму.
Коментар до шлок 34-38
Ці п’ять шлок можна перефразувати так:
Навіть якщо б ти, Арджуно, жив звичайним повсякденним життям, тобі б усе одно довелося встати до бою.
Шлока 39
Коли щастя та нещастя, набуття та втрата, перемога та поразка стануть рівними для тебе, бийся заради самого бою. В цьому немає помилки.
Коментар до шлоки 39
Вчиняти дії за своєю дхармою ніколи не буде помилкою.
Шлока 40
Таким є роз’яснення за Санкх’єю, тож тепер послухай [це роз’яснення] за Йоґою. Поєднавшись із цією мудрістю, ти полишиш скованість діями.
Коментар до шлоки 40
Отже, тебе навчили мудрості істинного знання Санкх’ї. Послухай же про те, що Йоґа вчить цієї мудрості як тої, що веде до успіху в діях.
Наділений такою мудрістю, о, Партхо, ти будеш вільним від скованості діями.
Передмова до шлоки 41
Оскільки дії не мають свідомості, вони не сковують самі собою. Атман сам пов’язує себе з діями, що їхня сутність – імпринти та звички.
Шлока 41
Тут [в стані йоґи] не існує хибної смерті або [цілковитого] знищення. Найменша частка знання цієї [йоґи] захищає від великого страху.
Коментар до шлоки 41
Тут, а саме в цьому стані свідомості, не існує загибелі через провину, тобто помилку чи недбалість, оскільки [в цьому стані] немає недбалості. Неначе дрібка сандалу, що вмить охолоджує цілий чавун, в якому кипіла олія, так само навіть найменша частинка знання йоґи руйнує великий жах, що його суть – сансара.
Передмова до шлоки 42
Однак це знання [йоґи] не наводиться як унікальне, чому ж так?
Шлока 42
О, нащадку Куру! Єдиною є та мудрість, що природа її – рішучість. Натомість у нерішучих думки безкінечні та гіллясті.
Коментар до шлоки 42
Розум кожної [людини] єдиний за своєю природою, та схильний до множинності через прагнення визначеності.
Шлоки 43-45
Саме бажання є природою тих немудрих, хто проголошує квітчасті промови та стверджує, що не існує нічого, окрім Вед. [Адже] для них небо є найвищим з усього, тож у прагненні набути плодів своїх дій в майбутніх переродженнях, вони здійснюють безліч особливих ритуалів заради влади та втіх.
Мудрість, що має природу рішучості, не встановлюється в самадхі [медитативному стані] в тих, чий розум понесли такі промови, і хто прив’язаний до влади та втіх.
Коментар до шлок 43-45
Ті, що наповнені бажаннями, проголошують квітчасті промови про небеса, які чекають на них у майбутньому. Сутністю цих промов є Веди.
Саме тому ці немудрі бажають набути плодіви у вигляді сприятливого переродження за допомогою ритуалів. Хоча розум їх був понесений такими словами Вед, які були ними ж і нафантазовані, навіть з рішучим розумом самадхі для них неможливе, бо вони зафіксовані на плодах. Таким є сенс попередніх трьох шлок.
Шлока 46
Об’єктом Вед є три гуни [саттва, раджас і тамас]. Тож звільнись, о, Арджуно, від [цих] трьох гун та двоїстості! Не переймайся речами, натомість володій собою, постійно перебуваючи в істинному стані.
Коментар до шлоки 46
Веди зв’язують [постулатом] трьох гун, при цьому самі собою вони не сковують. Сковує виконання тих ведійських ритуалів, яке відбувається [у стані] одержимості стражданням або [жадання] щастя. Слід залишити [не самі Веди], а [тільки ту концепцію] трьох гун, природою якої є жадання. Якби метою цієї шлоки була дискредитація Вед, тоді битва як інструмент не мала б сенсу, оскільки уявлення про дхарму започатковане саме у Ведах. Проте вони не сковують того, чиє бажання плоду вичерпане.
Передмова до шлоки 47
Оскільки Веди корисні для [здобуття] найвищого знання, тому в [наступній] шлоці сказано:
Шлока 47
Для брахмана, що володіє знанням, Веди наче криниця, до якої спадають усі води.
Коментар до шлоки 47
Навіть обмежені слова Вед можуть принести користь тому, для кого головним є пізнання або своя дхарма.
Шлока 48
Ти відповідаєш за дії, а не за їх плоди. Тож хай плоди не будуть причиною твоїх дій. [Та] не прив’язуй себе до бездіяльності!
Коментар до шлоки 48
До слів “ти відповідаєш за дії”, виникає заперечення: чи не так, що за умови виконання дії, плід зʼявляється як те, що їй властиве? Ні, це не так. Якщо жага плодів затьмарює твій розум, тоді саме результат є мотивом діяння. Той же, хто не прагне плодів, набуде істинне знання як плід [дії]. Проте це неможливе для того, хто не хоче [діяти]. Тоді як бездіяльность слід відкинути, оскільки її сутність – хибне знання, що має форму сильної привʼязаності.
Шлока 49
О, Дхананджає! Виконуй дії у стані йоґи, залишивши привʼязаність. Коли будеш рівно ставитись і до успіху, і до невдачі, цей стан рівності й буде називатися йоґою.
Коментар до шлоки 49
Дій у стані йоґи, йоґа ж – це рівностність.
Шлока 50
Саме той володіє зреченням, чиї усі починання не залежать від бажань і сподівань, а чия повна жертва – у зреченні.
Коментар до шлоки 50
[Мова про того], чиї дії не зумовлені сподіваннями, бо палке бажання є оковами.
Шлока 51
Мудрість віддаляє низькі дії. Тому, Дхананджає, шукай прихисток саме в мудрості. Низькими є ті, для кого мотив дії у плодах.
Коментар до шлоки 51
Пуста дія, що спрямована на низькі плоди, віддаляється [від діяча] при дії мудрості. Ось чому слід шукати прихистку саме в тому знанні, яким така мудрість набувається.
Шлока 52
Той, хто керується такою мудрістю, залишає обидва [уявлення]: і про доброчесність, і про злодіяння. Тож зосереджуйся заради стану йоґи, [бо] йоґа – це майстерність у діях.
Коментар до шлоки 52
Що ж до [добрих та дурних дій], автор підкреслює їх протиставлення. Саме руйнування таких [уявлень] є найвищою майстерністю. Такою є суть цієї шлоки.
Шлока 53
Ось чому ті, кого спрямовує таке знання, залишають плоди, народжені діями. Звільнившись від пут народжень, вони досягають остаточного звільнення.
Коментар до шлоки 53
Наділені мудрістю йоґи, залишають плоди дій, разом із тим полишають зв’язаність народженнями, тобто набувають буття в Брахмані.
Шлоки 54 та 55
Коли твій розум подолає пастки ілюзій, саме тоді ти досягнеш безпристрасності щодо знань, вже набутих або тих, що маєш здобути.
Коли твій розум, що заплутаний Ведами, стане рішучим і стійким в самадхі, ось тоді ти набудеш [стану] йоґи.
Коментар до шлок 54 – 55
[В момент самадхі], тобто коли свідомість досягає стану йоґи, в тебе виникає ясне розуміння стосовно вже вивченого та того, що ти ще бажаєш пізнати. Це і є стан безпристрасності. Силу ж омани має упередження, що сформоване прочитаним у наукових трактатах, а саме – перевага авторітетної [думки] у стані незнання. Такою оманою є і твій погляд на знищення роду та інші [наслідки битви] як на злочин. Це упередження зникне, якщо зруйнувати авторитет відповідного вчення.
Шлока 57
“Той, чия мудрість стійка” – це той, хто відкинув усі жадання, що є у свідомості. Він перебуває в собі самому і собою ж втішений.
Коментар до шлоки 57
Той, чия мудрість стійка – це той, чия мудрість розвинена. Під розвитком мається на увазі постійний розвиток із себе самого.
Вираз “той, чия мудрість стійка” буде слушним у дослівному значенні, оскільки в йоґіна зникає ілюзія у формі жадань, які зʼявляються через розсіяність на зовнішні обʼєкти. Так вирішується перше питання.
Шлока 57
“Той, чия мудрість стійка” – це той, хто відкинув усі жадання, що є у свідомості. Він перебуває в собі самому і собою ж втішений.
Коментар до шлоки 57
Той, чия мудрість стійка – це той, чия мудрість розвинена. Під розвитком мається на увазі постійний розвиток із себе самого.
Вираз “той, чия мудрість стійка” буде слушним у дослівному значенні, оскільки в йоґіна зникає ілюзія у формі жадань, які зʼявляються через розсіяність на зовнішні обʼєкти. Так вирішується перше питання.
Шлока 58
Того, чий розум не бентежать страждання та прагнення щастя, хто полишив страх, гнів та прив’язаність, саме його називають «мудрець5», або «той, чия мудрість стійка».
Коментар до шлоки 58
Мудрець – це ніхто інший, як той, чия мудрість позбавлена прив’язаності або відрази як до задоволення, так і до страждання.
І це правильно, оскільки: