Бгаґавадґіта
з коментарем Абгінаваґупти
Ґіта-артха-санґраха
Цей переклад Бхагавадгіти (Бгаґавадґіти згідно нового правопису) з санскриту виконують учні та вчителі проєкту Санскрит в Україні — Тетяна Приходько, Вікторія Швець, Євгенія Шевчук, Олександра Божинська. За керування перекладом дякуємо Едгару Лейтену.
Про автора коментаря
Абгінаваґупта, безумновно, найбільший геній Індії у галузі філософії, естетики, поетики, драматургії, тантри та містицизму. Він був заново відкритий лише у другій половині ХХ століття.
Крім глибокого знання санскриту та індійської філософії, вивчення та переклад текстів Абгінаваґупти вимагає ще однієї кваліфікації для розуміння їхнього істинного сенсу: посвяти в духовну традицію кашмірського шиваїзму та її застосування.
Абгінаваґупта сам неодноразово наголошує на цьому, і його велика повага, і обов’язок перед своїми вчителями, а також його милостиве ставлення до учнів, для яких він пише, показують важливість спадкоємності містичної лінії.
Абгінаваґупта пояснює, що його попередники коментували “Бгаґавад Гіту”, не розуміючи її таємного чи езотеричного змісту. Він не бажає повторювати тлумачення своїх попередників, як-от Бхатта Бхаскара, і коментує ті вірші, зміст тексту яких очевидний. Саме тому він також не коментує кожен вірш Ґіти. Його цікавить суть вчення, що полягає у вищій недвійності (paramādvaita) і яка не може бути задовільно пояснена ні сухою філософською системою Санкх’ї, ні Ведантою. У своєму тлумаченні він ясно говорить, що знання, якому Шрі Крішна навчив Арджуну, більш езотеричне, ніж Веданта (guhyāt-vedāntād api guhyam). Саме тому, що він розглядав суть Ґіти, а не її загальноприйнятий зміст, коментар називається артха-санграха, а не бхаша чи тіка.
(з передмови Беттіни Боймер до англійського перекладу Ґітартха-санграхі)
om śrīmad-bhagavad-gītā
śrīmad-ācārya- abhinava- gupta-pāda-praṇīta-gīta-artha-saṃgraha-abhikhyavyākhya-upetā
Прекрасна божественна пісня Володаря, що наділена коментарем вельмишановного вчителя Абгінаваґупти. Складений ним коментар має назву “Ґіта-артха-санґраха”, або “Збірка сенсів Ґіти”.
Мангала-шлоки 1
yaḥ eṣaḥ vitata-sphurad-vividha-bhāva-cakra-ātmakaḥ paras-para-vibhedavān viṣayatām upāgacchati ।
yad -ekamaya-bhāvanā-vaśataḥ eti abheda-anvayaṃ saḥ śambhur aśiva-apahaḥ jayati bodha-bhāsaṃ nidhiḥ ॥1॥
Той, що розділився на пари протилежностей та набув цим об’єктності, яка має природу розмаїтого колеса буття, що існує всюди; той, хто [після цього] актуалізував свою єдність силою медитації та рухається до нероздільності [на суб’єкт та об’єкт], саме той перемагає. Він — Шива, що знищує все несприятливе, океан, що сяє свідомістю!
dvaipāyanena muninā yad idaṃ vyadhāyi śāstraṃ sahasra-śata-saṃmitam atra mokṣaḥ ।
prādhānyataḥ phalatayā prathitaḥ tad-anya-dharmādi tasya paripoṣayituṃ pragītam ॥2॥
У цьому творі2, який В’яса створив обсягом у сто тисяч шлок, звільнення явилось як головний плід цього вчення. [Вчення], що започатковується з якостей і норм, які відмінні від звільнення, проголошене як те, що живить це [звільнення].
mokṣaḥ ca nāma sakala-apravibhāga-rūpe sarva-jña-sarva-karaṇa-adi-śubha-svabhāve ।
ākāṃkṣayā virahite, bhagavati adhīśe nitya-udite layaḥ iyān prathitaḥ samāsāt ॥3॥
Що стосується звільнення, воно стисло викладене як розчинення в тому, чия форма позбавлена частин, у тому, хто від природи знає все й усе може, у тому, хто вільний від бажань, у найвищому владиці.
yadi api anya-prasaṅgeṣu mokṣaḥ nāma atra gīyate ।
tathā api bhagavadgītāḥ samyak tat-prāpti-dāyakāḥ॥4॥
Попри те, що ця [“Махабхарата”] оспівує визволення разом з іншими [станами та якостями], слова “Бгаґавадґіти” належним чином сприяють набуттю саме [визволення].
tāsu anyaiḥ prāktanaiḥ vyakhyāḥ kṛtāḥ yadi api bhūyasā ।
nyāyyaḥ tathā api udyamaḥ me tad-gūḍha-artha-prakāśakaḥ ॥5॥
Хоча рядки “Бгаґавдґіти” прокоментувало багато авторів, справедливим є моє прагнення пролити світло на приховані сенси “Ґіти”.
bhaṭṭеndu-rājād amnāyaṃ vivicya ca ciraṃ dhiyā ।
kṛtaḥ abhina-vaguptena saḥ ayaṃ gīta-artha-saṃgrahaḥ ॥6॥
Після того, як Абгінаваґупта довго досліджував традицію, що йде від Бгаттенду-раджі, він створив це зібрання сенсів Бгаґавадґіти.
Передмова Абгінаваґупти
(Пояснення протистояння в основі сюжету “Гіти”)
vidyā-avidyā-atmanoḥ dvayoḥ abhibhāvya-abhibhāvaka-atmatvaṃ pradarśayituṃ prathama-adhyāya-prastāvaḥ ।
Початок першої глави вкаже на сутність знання та невігластва як тих, серед яких одне перемагає, та інше — яке потрібно перемогти.
na hi anutpanna-vidyā-leśa-avakāśaḥ upadeśa-bhājanam, na api nirmūlita-sapasta-avidyā-prapañcaḥ eka-koṭi-viśrāntasya tu tataḥ koṭeḥ cyāvayitum aśakyatvāt | ajña-viparyastayoḥ tu upadeśyatvam yad ucyate, tat kvacid eva ।
tathā tu aunmukhyā upadeṣṭavye arthe sandigdhatā eva ।ata eva saṃśaya-nirṇodakaḥ eva upadeśaḥ iti, vidya-avidya-aṅga-saṃghaṭṭa-mayaḥ saṃśayaḥ [iti ca] ucyate।
deva-asura-sṛṣṭiḥ ca vidyā-avidyā-mayī iti tat -kathā-upakramaṇam eva mokṣa-mārga-upadeśanam।
Не зможе прийняти настанови той, у кому немає ні найменшої частинки знання — невіглас. Також і той не зможе прийняти настанови, у кому викоренене все невігластво. [Останнє справедливо] внаслідок неможливості рушити з позицій того, хто ствердився в одній точці зору.
І серед обізнаних, і серед необізнаних навряд чи зустрінеш те, що відоме як здатність приймати настанови.
Лише сумнів щодо сенсу, який дається в настанові, здатен прийняти істину. Зі свого боку, настанова — усувач сумніву.
Сумнів — це те, що виникає при взаємному терті знання та невігластва.
І оскільки сумнів складається зі знання (створіння богів) і з незнання (створіння асурів), розповіддю про нього починається настанова про шлях, що веде до визволення.
jñānaṃ ca pradhānaṃ karmāṇi ca apahartavyāni iti, karmaṇāṃ jñāna-niṣṭhatayā kriyamāṇānām api na bandhakatvam iti, jñāna[sya] prādhānyam nāntarīyakatvaṃ tu karmaṇām, na tu jñānakarmaṇī samaśīrṣatayā samuccīyete ityatra tātparyam। evam eva muner abhiprāyaṃ yathā-sthānaṃ pratipādayiṣyāmaḥ iti kim anyaiḥ tattva-darśana-vighna-mātra-phalaiḥ vāg-jālaiḥ ।।
Основним є знання, діяння ж – це те, що слід залишити. Проте ті діяння, які ґрунтуються на знанні, не сковують. [Незважаючи на те, що] знання первинне, у діянь є нерозривний зв’язок [зі знаннями]. Також, знання і діяння не перебувають на одному й тому ж рівні — такий характер [мого] коментаря. Я пояснюю інтенції мудреця Вʼяси тільки в необхідних місцях, оскільки немає сенсу від інших словесних тенет, чиї плоди — лише перешкоди до істинних знань.
Першій розділ
шлока 1
dharma-kṣetre kuru-kṣetre sarva-kṣatra-samāgame ।
māmakāḥ pāṇḍavāś caiva kim akurvata saṃjaya ॥1॥
[Дхрітараштра промовив]:
«О, Санджая, що зробили мої [сини] і сини Панду, коли всі кшатрії зійшлися на полі дхарми, що [зветься полем] Куру?»
коментар до шлоки 1
atra kecit vyākhyāvikalpamāhuḥ kurūṇāṃ karaṇānāṃ yat kṣetram anugrāhakaṃ ataeva sāṃsārika-dharmāṇāṃ’ sarveṣāṃ kṣetram utpatti-nimittatvāt ।
‘ayaṃ sa paramo dharmo yad yogenātmadarśanam’ (yā. smṛ. I, 1.8) ity asya ca dharmasya kṣetram; samasta-dharmāṇāṃ kṣayāt apavarga-prāptyā trāṇa-bhūtaṃ tad-adhikāri-śarīram । sarva-kṣatrāṇāṃ (kṣade: hiṃsārthatvāt), paras-paraṃ vadhya-ghātaka-bhāvena vartamānānāṃ rāga-vairāgya-krodha-kṣamā-prabhṛtīnāṃ samāgamo yatra, tasmin sthitā ye māmakā avidyā-puruṣocitā avidyāmayāḥ saṃkalpāḥ; pāṇḍavāḥ śuddha-vidyā-puruṣocitā vidyātmānaḥ ; te kim akurvata ? kaiḥ khalu ke jitā: ? iti । māyaka: avidyā-puruṣaḥ; pāṇḍu:, śuddhaḥ ॥1॥
Що стосується поля дхарми і поля Куру, існує також інше пояснення. Те поле, що обирають органи чуття та сприйняття, зветься полем Куру. Саме тому воно є сферою повсякденних обов’язків, що виникають від народження.
Поле дхарми є сферою двох дхарм, одна з яких згадується в Яджнья-валк’я-смріті: “Найвищою дхармою є та, в поєднанні з якою виникає бачення атману.”:
«Найвищий обовʼязок (дхарма) — це те, крізь поєднання з чим, виникає бачення атману — [тобто] на увазі мається поле саме цієї дхарми.
Тіло, яким керує [найвища дхарма], слугує захистом під час набуття остаточного визволення внаслідок скорочення усіх звичайних обов’язків.
Слово “кшатрій” походить від кореня “кшад” (“атакувати”, “знищувати”). Враховуючи це, порівняння воїнів з органами чуття, що бʼються один з одним, слід розуміти таким чином: у сфері дії органів чуття протилежні почуття перебувають у відносинах знищувачів та знищуваних. Як наприклад, пристрасть і безпристрасність, або гнів і терпіння. Мається на увазі, що Каурави – це уявлення, сповнені незнання і властиві неосвіченим людям. Пандави ж – це такі [уявлення], чия сутність – знання, і які відповідають людям чистого знання. Що ж вони здійснили?
7 Дхарм, тобто обов’язків. Згідно з коментарем: обов’язки можуть бути побутовими та пов’язаними з духовними практиками.
шлоки 22 – 23
senayor ubhayor madhye rathaṃ sthāpaya me acyuta ।
yāvad etān nirīkṣe ahaṃ yoddhukāmān avasthitān ॥ 22 ॥
kaiḥ mayā saha yoddhavyam asmin raṇa-samudyame ।
yotsyamānān avekṣe ahaṃ ye ete atra samāgatāḥ ॥ 23 ॥
dhārtarāṣṭrasya durbuddheḥ yuddhe priyacikīrṣavaḥ ।
Так мовив Арджуна:
“О, Немеркнучий! Встанови мою колісницю між двома військами, щоб я побачив тих, хто бажає битися! З ким же боротимусь я у прийдешній битві?
Я бачу охочих стятися, що мають намір задовольнити в цьому бою зловмисного Дурйодхану”.
шлоки 24-25
evam uktaḥ hṛṣīkeśaḥ guḍākeśena bhārata ॥ 24 ॥
senayor ubhayor madhye sthāpayitvā ratha-uttamam ।
bhīṣmadroṇa-pramukhataḥ sarveṣāṃ ca mahīkṣitām ॥ 25 ॥
uvāca pārtha paśya etān samavetān kurūn iti।
Тоді Крішна поставив найкращу з колісниць між двох армій, перед Бхішмою, Дроною та всіма царями й мовив: «Поглянь на цих Кауравів, що зійшлися укупі!”.
шлоки 26 – 27
tatra apaśyat sthitān pārthaḥ pitṝn atha pitām ahān ॥ 26 ॥
ācāryān mātulān bhrātṝn putrānpautrān sakhīn tathā |
Побачив Партха, що в обох арміях стояли батьки та діди, вчителі, дядьки та брати, сини й онуки, друзі, свояки та побратими.
шлоки 28 – 30
dṛṣṭvā imān svajanān kṛṣṇa yuyutsūn samavasthitān ।
sīdanti mama gātrāṇi mukhaṃ ca pariśuṣyati ॥ 28 ॥
vepathuḥ ca śarīre me romaharṣaḥ ca jāyate ।
gāṇḍīvaṃ sraṃsate hastāt tvak ca eva paridahyate ॥ 29 ॥
na ca śaknomi avasthātuṃ bhramatīva ca me manaḥ ।
nimittāni ca paśyāmi viparītāni keśava ॥ 30
– Крішно! Коли дивлюся на цих соратників, що стоять в очікуванні бою, моє тіло слабшає і рот пересихає, волосся встає дибки на шкірі, що палає, тіло тремтить та Гандіва8 випадає з рук.
Ноги не тримають мене, розум блукає, і бачу я, Крішно, лихі передвістя.
шлока 31
na ca śreyas anupaśyāmi hatvā svajanam āhave ।
na kāṅkṣe vijayaṃ kṛṣṇa na ca rājyaṃ sukhāni ca ॥ 31॥
Я не передбачаю жодного блага, якщо приведу своїх побратимів до погибелі у бою. Крішно, не бажаю я ані перемоги, ані царства, ані задоволень.
шлоки 32 – 34
kiṃ naḥ rājyena govinda kiṃ bhogaiḥ jīvitena vā । yeṣām arthe kāṅkṣitaṃ naḥ rājyaṃ bhogāḥ sukhāni ca ।
te ime avasthitāḥ yuddhe prāṇān tyaktvā dhanāni ca ।। 32
ācāryāḥ pitaraḥ putrāstathaiva ca pitāmahāḥ mātulāḥ śvaśurāḥ pautrāḥ spālāḥ saṃvandhinastathā ॥ 33 ॥
Заради чого потрібні нам царство, всілякі втіхи та навіть життя, о, Говіндо?
Стоять на полі бою ті вчителі, батьки та діди, дядьки, шурини, онуки й свояки, що їм ми бажаємо царства, утіх та щастя. Але зреклися вони життів своїх та багатств перед битвою.
etān na hantum icchāmi ghnataḥ api madhu-sūdana ।
api trailokya-rājyasya hetoḥ kim u mahī-kṛte ॥ 34 ॥
О, Крішно, Переможцю Мадху! Хоч би й вони почнуть вбивати мене, знищувати їх я не бажаю навіть задля влади над трьома світами, годі й казати про цей.
коментар до шлок 32 – 34
na ca śreyoḥ anupaśyāmi iti ādi । ‘amī ācārya-ādaya’ iti viśeṣa-buddhayā’ buddhau āropyamāṇāḥ vadha-karmatayā avaśyaṃ pāpa-dāyinaḥ ।
Якщо сприйняття окреслено думкою: ”це мої вчителі”, – воно безумовно спричинить лихо, оскільки зробить діяча саме тим, чиєю дією є вбивство.
tathā ‘bhoga-sukhādi-dṛṣṭa-artham etad yuddhaṃ kriyate’ iti buddhyā kriyamāṇaṃ yuddhe vadhyahananādi tad avaśyaṃ pātaka-kāri iti pūrva-pakṣa-abhiprāyaḥ । ata eva svadharma-mātratayā eva karmāṇi anutiṣṭha, na viśeṣa-dhiyā iti uttaraṃ dāsyate
Початкове твердження Арджуни полягає в наступному: “Це вбивство є злочином, оскільки здійснюється з розумінням битви як такої, що відбувається заради володіння благами та щастям.” [У другому розділі] ця теза буде мати таку відповідь: “Чини дії, ставлячись до них як до обов’язків, а не з будь-якою іншою думкою”.
8 Лук, творіння Брахми.
шлоки 35 – 44
nihatya dhārtarāṣṭrān naḥ kā prītiḥ syāt janārdana ॥ 35
pāpam eva āśrayed asmān hatvā etān ātatāyinaḥ । tasmāt na arhāḥ vayaṃ hantuṃ dhārtarāṣṭrān svabāndhavān ॥ 36
О, Джанардано! Чи дасть нам втіху вбивство синів Дхрітараштри?!
Якщо ми знищимо цих злодіїв – зло оселиться й у нас. Ось чому ми не маємо вбивати наших родичів – синів Дхрітараштри.
svajanaṃ hi kathaṃ hatvā sukhinaḥ syāma mādhava ॥ 37 ॥
yadi api ete na paśyanti lobha-upahata-cetasaḥ ।
kula-kṣaya-kṛtaṃ doṣaṃ mitra-drohe ca pātakam ॥ 38 ॥
Мадхаво! Навіть якщо скрізь жадання наживи вони не бачать пороку в руйнуванні родини, у ворожнечі з друзями – невже ми будемо щасливіші, їх вбиваючи?
kathaṃ na jñeyam asmābhiḥ pāpād asmān nivartitum । kula-kṣaya-kṛtaṃ doṣaṃ prapaśyadbhiḥ janārdana ॥ 39 ॥
Чому ж ми, о, Джанардано, хоча й бачимо цю ваду, але не усвідомлюємо потреби уникнути помилки, що полягає в знищенні родини?
kula-kṣaye praṇaśyanti kula-dharmāḥ sanātanāḥ dharme naṣṭe kulaṃ kṛtsnam adharmaḥ abhibhavati uta ॥ 40 ॥
adharma-abhibhavāt kaṣṇa praduṣyanti kulastriyaḥ । strīṣu duṣṭāsu vārṣṇeya jāyate varṇa-saṃkaraḥ ॥ 41 ॥
saṃkaraḥ narakāya eva kula-ghnānāṃ kulasya ca।
patanti pitaraḥ hi eṣāṃ lupta-piṇḍa-udaka-kriyāḥ ॥ 42 ॥
Коли гине сім’я, руйнуються довічні закони роду. Коли ж знищується закон, беззаконня долає увесь рід.
О, Крішно! Якщо переможе беззаконня, жінки роду будуть споганені! Спаскудження жінок, о, Варшнея, спричинить змішування варн!
Таке змішування призведе й увесь рід, ще й його вбивць до пекла. Позбавлені обрядів підношення їжі й води, падуть їх праотці у забуття.
doṣaiḥ etaiḥ kula-ghnānāṃ varṇa-saṃkara-kārakaiḥ ।
utsādyante jāti-dharmāḥ kula-dharmāḥ ca śāśvatāḥ ॥ 43 ॥
utsanna-kula-dharmāṇāṃ manuṣyāṇāṃ janārdana।narake niyataṃ vāsaḥ bhavati iti anuśuśruma ॥ 44
Ті пороки згубників роду, що чинять змішування варн, знищують довічні закони цих варн та закони роду.
Ми чули, що порушники законів роду постійно перебуватимуть у пеклі.
коментар до шлок 35- 44
nihatya iti ādi । ātatāyināṃ hanane pāpam eva kartṛ । ataḥ ayam artha: pāpena tāvad ete asmat śatravaḥ hatāḥ paratantrī-kṛtāḥ । tān ca nihatya asmān api pāpam āśrayet । pāpam atra lobha-adi-vaśāt kula-kṣayādi-doṣa-adarśanam । ata eva kulādi-dharmāṇām upakṣepaṃ karoti svajanaṃ hi katham iti ādinā ।। 35-44
Слово “зло” у реченні – це підмет відносно до “вбивства злодіїв”. Тому 36 шлока має такий зміст: наші вороги будуть знищені злом, якому скорилися. Зло ж полягає в тому, що знищення роду через жадобу не сприймається як щось погане. Саме тому в тексті згадуються закони роду, починаючи зі слів “Навіть якщо скрізь жадання наживи”.
Передмова до шлоки 45
viśeṣa-phala-buddhyā hantavya-adi-viśeṣa-buddhyā ca hanane mahā-pātakam iti» etad eva saṃkṣipya abhidhātuṃ paritāpa-atiśaya-sūcanāya ātmagatam eva arjunaḥ vacanam āha
Задля полегшення свого нещастя, Арджуна мовив подумки: “Велике зло – це вбивство заради здобуття плодів, та з наміром завдати шкоди”.
шлока 45
aho bata mahatpāpaṃ kartuṃ vyavasitā vayam ।
yad rājya-sukha-lobhena hantuṃ svajanam udyatāḥ 45 ॥
О, горе! Ми вирішили заподіяти велике зло, якщо через жадібність готові вбивати свою родину заради царства й втіхи!
коментар до шлоки 45
aho bata iti । vayam iti kaurava-pāṇḍava-bhedabhinnāḥ sarve eva iti arthaḥ ॥ 45 ॥
Під словом “ми” маються на увазі як Каурави, так і Пандави.
шлоки 46 – 47
dhārtarāṣṭrāḥ raṇe hanyuḥ tat me kṣemataraṃ bhavet ॥ 46 ॥
evam uktvā arjunaḥ saṃkhye ratha-upasthaḥ upāviśat ।
visṛjya saśaraṃ cāpaṃ śoka-saṃvigra-mānasaḥ ॥ 47 ॥
“Нехай краще озброєні сини Дхрітараштри уб’ють під час бою неозброєного мене”.
Так казав Арджуна посеред поля битви. Занепокоєний та пригнічений сів він на сидіння колісниці та випустив лук зі стрілою.
Передмова до шлоки 46
evaṃ sarveṣu avivekiṣu mama vivekinaḥ kim ucitaṃ ? ucitaṃ tāvad yuddhāt nivartanam etat tu ucitataram iti āha yadi mām apratīkāram aśastraṃ śastra-pāṇayaḥ ।
“Що є найкращим для мене, якщо я маю здатність розрізняти, коли ніхто її не має? Відмовитись від битви, ось що буде правильним”. Однак про те, що буде найкращим, він промовив так:
колофон (завершальне слово) основного тексту
колофон коментаря
॥ iti śrīmad-bhagavadgītāyāṃ prathamo adhyāyaḥ ॥
Це перший розділ великої пісні.
iti śrī-mahā-māheśvara-ācārya-varyaṃ-rājñānaka-abhinavagupta-pāda-viracite śrīmadbhagavadgīta-artha-saṃgrahe prathamo’dhyāyaḥ ॥
Такий підсумковий коментар:
Навіть за умови відкидання двоїстості, мудрий лишається тим, що не розрізняє, внаслідок того, що він стає безпорадним через зіткнення знання та незнання.
atrāyaṃ saṃgrahaśloka- vidya-avidya-ubhaya-āghāta-saṃghaṭṭa-vivaśīkṛtaḥ ।
yuktyā dvayamapi tyaktvā nirviveko bhavenmuniḥ ॥
Перший розділ збірки сенсів Великої пісні Володаря, що створив вельмишановний, кращий з вчителів-шайвів, видатний Абгінаваґупта.
Другий розділ
шлоки 1-2
taṃ tathā kṛpayā-āviṣṭam aśru-pūrṇa-ākula-īkṣaṇam ।
sīdamānam idaṃ vākyam uvāca madhusūdanaḥ ॥ 1॥
kutaḥ tvā kaśmalam idaṃ viṣame samupasthitam ।
anāryajuṣṭam asvargyam akīrtikaram arjuna ॥ 2 ॥
Зневіреному й охопленому співчуттям [Арджуні], що очі його сповнились сліз та хвилювання, Мадхусудана мовив:
– Арджуно, звідки в тебе ця пригніченість в час загрози? Це не властиво аріям, бо не приводить ні до слави, ані підносить до небес.
коментар до шлок 1 – 2
kuta iti । ādau loka-vyavahārā-āśrayeṇa eva bhagavān arjunaṃ pratibodhayati । kramāt tu jñānaṃ kariṣyati, iti ataḥ anāryajuṣṭam iti āha klaibya-ādibhiḥ nirbhartsanam abhidadhat adharme tava dharma-abhimānaḥ ayam iti ādi darśayati
Спочатку Володар дає Арджуні настанови, спираючись лише на повсякденну мудрість, далі ж він перейде до знань. Ось чому спершу він мовить про те, що не є гідним шляхетної людини. Далі ж, дорікаючи Арджуні душевною слабкістю, він вказує, що його уявлення про дхарму насправді марні:
шлоки 3 – 6
mā klaibyaṃ gaccha kaunteya na etat tvayi upapadyate ।
kṣudraṃ hṛdaya-daurbalyaṃ tyaktvā uttiṣṭha parantapa ॥ 3 ॥
arjuna uvāca
kathaṃ bhīṣmam ahaṃ saṃkhye droṇaṃ ca madhu-sūdana ।
iṣubhiḥ pratiyotsyāmi pūjārhau arisūdana ॥ 4 ॥
gurūn ahatvā hi mahān ubhāvān śreyaḥ cartuṃ bhaikṣam api iha loke ।natu arthakāmaḥ tu gurūn nihatya bhuñjīya bhogān rudhira-pradigdhān ॥ 5 ॥
na etad vidmaḥ katarat naḥ garīyas yad vā jayema yadi vā naḥ jayeyuḥ ।
yān eva hatvā na jijīviṣāmaḥ te naḥ sthitāḥ pramukhe dhārtarāṣṭrāḥ ||6||
– О, Каунтея! Тобі не личить бути зневоленим слабкістю! О, Мучителю ворогів! Облиш ганебну нерішучість та повстань!
Арджуна відповів:
– Чи зможу я здійняти стріли проти Бхішми та Дрони, що гідні лише поваги, Мадхусудано?!
В цьому світі ліпше жебракувати, ніж вбивати великих учителів. Я не бажаю смакувати страви, що закривавлені смертю наставників, ще й знищених із жадоби.
Ми не знаємо, що буде найкращим: наша перемога або поразка. Перед нами — рід Дхрітараштри, і згубивши його, ми не забажаємо жити.
коментар до шлок 3 — 6
katham iti ādi । ‘kathaṃ bhīṣmam ahaṃ saṃkhye droṇaṃ ca’ iti ādinā ‘bhuñjīya bhogān’ iti anena ca karma-viśeṣa-anusandhānaṃ phala-viśeṣa-anusandhānaṃ ca heyatayā pūrva-pakṣe ‘ sūcayati ।
‘naitadvidmaḥ’ iti anena ca karma-viśeṣa-anusandhānam āha ।
niranusandhānaṃ tāvat karma na upapadyate ।
na ca parājayam abhisandhāya yuddhe pravartate ।
jayaḥ api naḥ ca ayam anarthaḥ eva ।
tad āha ‘ahatvā gurūn bhaikṣam api cartuṃ śreyaḥ । etat ca niścetum aśakyaṃ kiṃ jayaṃ kāṃkṣāmaḥ, kiṃ vā parājayam, jaye’pi bandhūnāṃ vināśāt’
В четвертій та п’ятій шлоках Арджуна визначає спрямованість на певні дії (вбивства) та певні результати (багатства) як те, від чого слід відмовитись. Але й у шостій шлоці (“ми не знаємо, що буде найкращим”) він стверджує, що відмова від дій – це також спрямованість на конкретний результат (поразку).
[Далі ж йдеться про таке протиріччя:] з одного боку, дія не може бути безцільною, з іншого – не слід починати битву з метою поразки. Але у цьому разі навіть перемога буде позбавлена сенсу. Бо ж коли Арджуна наголошує на тому, що “ліпше жити поданням, ніж вбивати вчителів”, вибір між поразкою та перемогою стає неможливим внаслідок того, що саме перемога буде знищенням його родини.
шлоки 7 – 10
kārpaṇya-doṣa-upahata-svabhāvaḥ pṛcchāmi tvāṃ dharma-saṃmūḍha-cetāḥ ।
yat śreyaḥ syāt niścitaṃ brūhi tat me śiṣyaḥ te ahaṃ śādhi māṃ tvāṃ prapannam ॥7 ॥
na hi prapaśyāmi mama anupadyāt (apanupadyāt)1 yat śekam (yaḥ śekam) ucchoṣaṇam indriyāṇām ।
avāpya bhūmau asapatnam ṛddhaṃ rājyaṃ surāṇām api ca adhipatyam ॥ 8 ॥
saṃjaya uvāca
evam uktvā hṛṣī-keśaṃ guḍā-keśaḥ paraṃtapa ।
na yotsya iti govindam uktvā tūṣṇīṃ babhūva ha ॥ 9 ॥
tam uvāca hṛṣī-keśaḥ prahasan iva bhārata ।
senayor ubhayor madhye sīdamānam idaṃ vacaḥ ॥ 10 ॥
Я переможений співчуттям, і я розгублений щодо мого обов’язку. Прошу тебе, скажи, як же вчинити краще. Навчи мене, благаю, як відданого тобі учня.
Я не бачу нічого, що б настало після страждання, яке виснажить всі мої почуття. Навіть якщо здобути цим процвітаюче царство, що не має собі рівних, та й хоч би панувати над божествами.
Санджая2 мовив:
Тоді Арджуна звернувся до візника так: «О, Згубнику Ворогів, не стану я битися», – і замовк.
– Дхрітараштро!.. Неначе з посмішкою промовив Крішна сповненому страждання Арджуні, що сидів між двома військами, такі слова…
1 У дужках варіант рядка в іншому (кашмирському) виданні оригіналу.
2 Санджая розповідає Бхагавадгіту Дхрітараштре, тому його ім’я виникає в тексті.
коментар до шлок 7 — 10
kārpaṇya iti ādi । ‘senayor ubhayor madhye’ iti ādinā idaṃ sūcayati saṃśaya-aviṣṭaḥ arjunaḥ na ekapakṣeṇa yuddhāt nivṛttaḥ, yata evam āha sma ‘śādhi māṃ tvāṃ prapannam’ iti । ataḥ ubhayor api jñāna-ajñānayor madhyagaḥ śrībhagavatā anuśiṣyate ॥ 10 ॥
Під словами “між двома військами” автор має на увазі ось що: сповнений сумнівів Арджуна насправді не відмовився від бою, оскільки просив Крішну навчити його. Далі ж, перебуваючи між тими двома, а саме між знанням та невіглаством, він отримає настанови від Володаря.
шлока 11
śrī-bhagavān uvāca
tvaṃ mānuṣyeṇa upahata-antara-ātmā viṣāda-moha-abhibhavāt visaṃjñaḥ ।
kṛpā-āgṛhītaḥ samavekṣya bandhūn abhiprapannān mukham antakasya ॥ 11 ॥
Твоя сутність уражена людяністю, через це омана та відчай здолали тебе – і ти позбавлений усвідомлення. Співчуття охопило тебе, бо ти побачив родичів, що впритул наблизилися до смерті.
коментар до шлоки 11
tvaṃ mānuṣyaṃ manuṣyabhāvaḥ । antaka-mukhaṃ svayam ete praviṣṭā iti tava kaḥ bādhaḥ ॥ 11 ॥
“Людяність” у попередній шлоці тлумачиться саме як людська натура, буття, що належне людям. Крішна вказує на недоречність страждання Арджуни, бо ж його рідні власними силами ступили до смертельної пащі.
шлока 12
aśocyān anuśocan tvaṃ prājñavat na abhibhāṣase ।
gatāsūn agatāḥ ca na anuśocanti paṇḍitāḥ ॥ 12 ॥
Ти жалієш за тими, за ким не слід. Мудрі ж не шкодують ні про тих, хто є, ані про тих, хто пішов.
коментар до шлоки 12
aśocyān iti । śocitum aśakyaṃ kalebaraṃ, sadā naśvaratvāt । aśocanārhaṃ ca ātmānaṃ śocasi ।
na kaścit gatāsuḥ mṛtaḥ, agatāsuḥ jīvan vā śocyaḥ asti ।
tathāhi – ātmā tāvad avināśī । nānā-śarīreṣu saṃcarataḥ kā asya śocyatā ?
na ca dehāntara-saṃcāre eva śocyatā । evaṃ hi yauvana-ādau api śocyatā bhavet ॥ 12 ॥
Стосовно того, про що саме не слід жаліти:
Неможливо шкодувати за тілом, бо ж воно тимчасове та смертне. Ти оплакуєш атман, але за ним теж не слід шкодувати.
Ніхто з живих або мертвих жалю не вартий.
Обґрунтування:
Атман неможливо знищити. Яке ж горе в тому, що він мандрує тілами? Нема про що шкодувати, коли він змінює тіло, оскільки тоді треба було б жаліти за втратою юності або ж інших стадій життя.
evam arthadvayam āha
Далі автор Ґіти додає ще два твердження стосовно того, що атман вічний, а тіло – тимчасове:
шлоки 13-14
na hi eva ahaṃ jātu na āsaṃ na tvaṃ na ime janādhipāḥ ।
na ca eva na bhaviṣyāmaḥ sarve vayam itaḥ param ॥ 13 ॥
dehinaḥ asmin yathā dehe kaumāraṃ yauvanaṃ jarā ।
tathā dehāntara-prāptiḥ dhīraḥ tatra na śocati ॥ 14 ॥
Це не так, що колись не було мене або тебе, або ж цих правителів. Також не так, що ми не будемо існувати відтепер і в майбутньому.
Атман набуває нове тіло наче людина змінює дитинство на юність і старість. Мудрий не шкодує про це.
коментар до шлок 13 – 14
na hi iti ādi । ahaṃ hi na eva na āsam, api tu āsam ; evaṃ tvam, amī ca rājānaḥ । ākārāntare ca sati yadi śocyatā, tarhi kaumārāt yovanau āptau kimiti na śocyate ? yo dhīraḥ sa na śocati । dhairyaṃ ca etat-śarīre api yasya āsthā na asti tena sukaram । ataḥ tvaṃ dhairyam anviccha ॥ 13-14 ॥
Не було такого, щоб я не існував, так само, як ти і ті правителі. Якщо журитися за втратою форми, тоді чому б не шкодувати і за тим, що за дитинством слідує юність і так далі? Мудрий не шкодуватиме за цим. Бути стійким легко тому, хто не прив’язаний до тіла. Тож прагни такої стійкості.
шлока 15
mātra-asparśāḥ tu kaunteya śītoṣṇa-sukha-duḥkha-dāḥ ।
āgama-āpāyinaḥ anityāḥ tān titikṣasva bhārata ।। 15 ॥
О, Каунтеє! Дотики до матеріальних об’єктів дають відчуття холоду і жару, задоволення або страждання…Проте ці відчуття мінливі, вони приходять та йдуть. Тож витримуй їх стійко, о, Бхарато!
коментар до шлоки 15
mātreti । adhīrāḥ tu mātrā-śabda-vācyair arthaiḥ ye kṛtāḥ sparśāḥ indriya-dvāreṇa ātmanā sambandhāḥ, tat-kṛtāḥ yāḥ śīta-uṣṇa-sukha-duḥkhādi-avasthāḥ anityāḥ, tāsu api śocanti. na tu evaṃ dhīrāḥ iti āha । athavā mātrābhir indriyaiḥ eṣāṃ sparśāḥ na tu sākṣāt paramātmanā । āgamaḥ, utpattiḥ; apāyaḥ, vināśaḥ etad yuktān titikṣasva, sahasva ।। 15 ॥
Шлоку слід розуміти так: торкання до об’єктів, що зазначені в тексті як “матеріальні”, за своєю сутністю є зв’язками з атманом через органи відчуття. Стан, що його створюють ці зв’язки, наприклад, холод, жар, задоволення чи страждання, не є сталим. Тому за таким станом можуть шкодувати лише ті, хто позбавлені мудрості. Проте мудрі не жаліють за ним.
Або так:
Люди відчувають безпосередній контакт органів відчуття з об’єктами матеріального світу, але не з найвищим атманом. Тож слід із твердістю витримувати те, що пов’язане з виникненням та зникненням (тобто з народженням та загибеллю).
шлока 16
yaṃ hi na vyathayanti ete puruṣaṃ puruṣarṣabha ।
samaduḥkhasukhaṃ dhīraṃ saḥ amṛtatvāya kalpate ॥ 16 ॥
– О, найкращий з людей! Той, кого не бентежать ці дотики – однаково стійко ставиться до щастя та нещастя, і саме він придатний до вічності.
коментар до шлоки 16
nanu yataḥ eva-āgama-āpāyinaḥ sarve daśā-viśeṣāḥ tataḥ eva śocyante ? mā evam ।
tathāhi kaḥ ayam āgamaḥ nāma? utpattiḥ iti cet ।
sāpi kā? asataḥ ātma-lābhaḥ sā iti tu asat ।
asatsvabhāvatā hi niḥsvabhāvatā nirātmatā;
nirātmā niḥsvabhāvaḥ kathaṃ sasvabhāvī-kartuṃ śakyaḥ ? anīlaṃ hi na nīlī-kartuṃ śakyam, svabhāva-antara-apatteḥ duṣṭatvāt ।
Якщо всі відчуття приходять і йдуть, чи варто шкодувати за ними? Ні.
Що ж таке те, що приходить? Припустімо, це народження.
То чим є це народження?
Якщо воно спричинене неіснуючим, тоді це і є небуття. Водночас природою неіснуючого є відсутність власної природи, тобто відсутність атману.
передмова до шлоки 17
tathā ca śāstram
na hi svabhāvaḥ bhāvānāṃ vyāvarteta auṣṇyavat raveḥ’ iti
atha sataḥ eva ātmalābhaḥ utpattiḥ, tadā labdha-ātmanaḥ asya jātu api anabhāvāt nityatā eva iti, āgame kā śocyatā ?
evam apāyaḥ api sataḥ asataḥ vā ? asat tāvad asad eva ।
sat-svabhāvasya api katham asattā-svabhāvaḥ ?
dvitīye kṣaṇe asau asat-svabhāvaḥ iti cet
mā nāma darśi bhāvaḥ, na tu anyathā-bhūtaḥ paṭāvṛtaḥ iva ।
tad etat saṃkṣipya āha
Так само [сказано] і в шастрах: власна природа сутностей невід’ємна [від них], ніби жар від сонця.
Якщо ж народження – це набуття атмана з існуючого, тоді той, хто набуває цієї сутності, є вічним, внаслідок відсутності неіснуючого будь-коли. Тож за для чого засмучуватися з приводу виникнення?
Також і те, що йде: воно спричинене буттям чи небуттям? Але небуття не існує.
Звідки природа небуття у того, чия природа є сущою?
Якщо припустити, що наступної миті те, що йде, матиме природу небуття: тоді не існуватиме ніякого буття, оскільки природу змінити неможливо.
Наприклад, якщо щось знищується ударом молотка, що відбувається з природою зруйнованого? Неможливо побачити цю природу, правда ж?
Немов якась річ, що покрита тканиною, невидиме буття, що приховане від зору, не стає чимось іншим. Тому природа — невід’ємна.
Зважаючи на все сказане вище, далі стверджується:
Шлока 17
na asataḥ vidyate bhāvaḥ na abhāvaḥ vidyate sataḥ ।
ubhayor api dṛṣṭaḥ antaḥ tu anayoḥ tattva-darśibhiḥ ॥ 17 ॥
Буття не виникає з небуття, небуття ж не виникає з буття. Межа цих двох очевидна для тих, хто бачить істину.
Коментар до шлоки 17
na asataḥ iti । atha ca loka-vṛttena idam āha asataḥ nitya-vināśinaḥ śarīrasya na bhāvaḥ, anavaratam avasthābhiḥ pariṇāmitvāt । nityasataḥ ca parama-ātmanaḥ na asti kadācid vināśa: apariṇāma-dharmatvāt । tathā ca vedaḥ, ‘avināśī vā areḥ ayam ātma-anucchitti-dharmā’ (bṛ. upa. 4.5.14) iti । anayo:, sad asatoḥ antaḥ pratiṣṭhāpadaṃ yatra anayoḥ viśrāntiḥ ।। 17 ।।
Отже, наслідуючи законам природи, сказано так: у тіла немає буття, бо зміна його станів безперервна — воно руйнується кожної миті.
Натомість у найвищого атману не може бути знищення, і він існує вічно, бо незмінність — його ознака.
Так само проголошує Бріхадаранʼяка упанішада: “Атман є нетлінним, адже властивість його – незнищенність”.
Стосовно виразу “межа цих двох”, а саме буття та небуття, мається на увазі місце їх спочинку.
Передмова до шлоки 18
yaḥ tattva-darśibhiḥ dṛṣṭaḥ sa khalu nityaḥ anityaḥ vā? iti āśaṅkya āha –
Та межа існуючого та неіснуючого видима для тих, хто бачить істинну сутність речей. Тож чи є вона вічною, чи ні? Через можливість виникнення такого сумніву, Володар мовив:
Шлока 18
avināśi tu tad viddhi yena sarvam idaṃ tatam ।
vināśam avyayasya asya na kaścit kartum arhati ॥18॥
Знай, що неможливо зруйнувати той [атман], що ним створений весь світ. Ніхто не спроможний знищити його, оскільки він є незмінним.
Коментар до шлоки 18
avināśi iti । tuścārthe । ātmā tvavināśī ।।18।।
Частка tu використовується у розумінні “та” (поєднання).
Атман є незнищенним. (Те, що не можна знищити – це атман).
Шлока 19
antavantaḥ ime dehāḥ nityasya uktāḥ śarīriṇaḥ ।
vināśinaḥ aprameyasya tasmād yudhyasva bhārata ॥19॥
Минущі тіла вічного та неосяжного атману є тимчасовими, тому бийся, о, Бхарато!
Коментар до шлоки 19
[dehāḥ] nirupākhyatā-kāle sthūla-vināśa-yoginaḥ tad-anyathā-anupapatter eva ca vināśinaḥ, pratikṣaṇam avasthāntara-bhāginaḥ।
yaduktam ‘ante purāṇatāṃ dṛṣṭvā pratikṣaṇaṃ navatva-hānir anumīyate’ iti ।
munināpi –
‘kalānāṃ pṛthagarthānāṃ pratibhedaḥ kṣaṇe kṣaṇe । vartate sarvabhāveṣu saukṣmyāt tu na vibhāvyate ॥
[kalānāṃ] pṛthag-arthānām iti pṛthag-artha-kriyā-kāritvād iti yāvat । dehā antavantaḥ vināśinaśca । ātmā tu nityaḥ yato’prameyaḥ । prameyasya tu jaḍasya pariṇāmitvam; na tu ajaḍasya cidekarūpasya, svabhāvāntarāyogāt । evaṃ dehāḥ nityamantavantaḥ iti śocitum aśakyāḥ। ātmā nityam avināśī, tena na śocanārhaḥ ।
tantreṇa ayamekaḥ kṛtyapratyayo dvayorarthayormuninā darśitaḥ ‘aśocyān’ iti ॥ 19 ॥
Тіла є тлінними, оскільки вони схильні до грубого розкладання під плином часу, що неможливо описати; адже по-іншому бути не може з тої причини, що тіла набувають нового стану кожної миті. Одже висновок про те, що новітність втрачається з кожною миттю, [виникає] під час розгляду старіння зблизька.³ Також і Вьяса вказує на це:
“Кожної наступної миті у всіх сутностях відбувається розподіл їх фрагментів, але це не сприймається та не розрізняється [нами] через те, що процеси ці дуже тонкі.
³ Таке розуміння руйнування миттєвостей властиве буддизму. Питання в тому, чи згоден сам Абхінавагупта з цією концепцією, чи вписує її до своєї аргументації задля того, щоб доказ вічності атману спирався на більшість популярних доктрин.
Тож слід розуміти, що тіла минущі на підставі того, що цим [моментам (калам)] притаманні різноманітні функції. Натомість атман є вічним, тому що він невимірний. Матерія, яку можна вимірювати – мінлива. У нематеріального, що його природою є свідомість, такої мінливості немає, оскільки воно не пов’язане з іншою природою. Тож тіла завжди тимчасові й неможливо шкодувати за ними. Атман, навпаки, завжди нетлінний, і жаліти за ним не слід. Тому вираз [зі шлоки 12] “не слід шкодувати” має два об’єкти: [нема сенсу шкодувати за тілом, бо ж воно все одно руйнується кожної миті, і не слід жаліти за атманом, оскільки він є вічним].
Шлока 20
yaḥ enaṃ vetti hantāraṃ yaḥ ca enaṃ manyate hatam ।
ubhau tau na vijānīto nāyaṃ hanti na hanyate ॥20॥
Той, хто вважає його вбивцею, той, кому він здається вбитим, – обидва вони не знають, що він не може ані вбивати, ані гинути.
Коментар до шлоки 20
ya enam iti । enam ātmānaṃ dehaṃ ca yaḥ hantāraṃ hataṃ ca vetti tasya ajñānam । ata eva sa baddhaḥ ॥20॥
etad eva sphuṭayati
У слові «його» [два тлумачення]: «атман» і «тіло». Той, хто вважає «його», тобто і «атмана», і «тіло», вбивцею та вбитим, – не володіє знанням. Тому він є обмеженим.
Це розʼяснено таким чином:
Шлока 21
na jāyate mriyate vā kadācin na ayaṃ bhūtvā bhavitā vā na bhūyaḥ ।
ajo nityaḥ śāśvataḥ ayaṃ purāṇaḥ na hanyate hanyamāne śarīre ॥ 21 ॥
Він ніколи не народжується та не вмирає. Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись. Він безмежний, нескінченний, вічний та прадавній, тому й не гине в загиблому тілі.
Коментар до шлоки 21
na jāyate iti । na ayaṃ bhūtvā iti । ayam ātmā na na bhūtvā bhavitā, api tu bhūtvā eva । ataḥ na jāyate, na ca mriyate;
yataḥ bhūtvā na na bhavitā, api tu bhavitā eva ॥ 21 ॥
“[Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись]” – у цій фразі заперечуються обидві частини]. “З’явившись” не вірно, оскільки атман був завжди, в цьому сенсі він не народжується.
“Не існуватиме колись” не вірно, оскільки він буде завжди, в цьому сенсі він не вмирає.
Шлока 22
veda avināśinaṃ nityaṃ ya enam ajam avyayam ।
kathaṃ sa puruṣaḥ pārtha hanyate hanti vā katham ॥ 22 ॥
Той, що здатен осягнути [атмана] як нетлінного, постійного, ненародженого та довічного, чи може він вбивати або бути вбитим?
Коментар до 22 шлоки
veda iti । ya enamātmānaṃ prabuddhatvāt jānāti ‘sa na hanti na sa hanyate’ iti tasya kathaṃ bandhaḥ ।। 22 ॥
Якщо хтось внаслідок пробудження осягнув, що атман не може вбивати й гинути, чи може щось стати його тенетами?
Шлока 23
vāsāṃsi jīrṇāni yathā vihāya navāni gṛhṇāti naro’parāṇi ।
tathā śarīrāṇi vihāya jīrṇānyanyāni saṃyāti navāni dehī || 23 ||
Немов людина, що лишає старе вбрання та вбирається в нове, так само [атман] залишає старі тіла та входить у нові.
Коментар до шлоки 23
vāsāṃsi iti । yathā vastra-ācchāditaḥ tad-vastra-nāśe samucita-vastra-antara-āvṛtaḥ na vinaśyati, evam ātmā dehāntara-āvṛtaḥ । 23॥
Неначе людина, що вдягнулась у нове вбрання, не вмирає після руйнування попереднього, так само [не гине] атман, що вбирається у нові тіла.
Шлоки 24 – 26
na enaṃ chindanti śastrāṇi na enaṃ dahati pāvakaḥ ।
na ca enaṃ kledayanti āpaḥ na śoṣayati mārutaḥ ॥ 24 ॥
acchedyaḥ ayam adāhyaḥ ayam akledyaḥ aśoṣya eva ca ।
nityaḥ sarvagataḥ sthāṇur acalaḥ ayaṃ sanātanaḥ ।। 25 ।।
avyaktaḥ ayam acintyaḥ ayam avikāryaḥ ayam ucyate ।
tasmād evaṃ viditvā enaṃ na anuśocitum arhasi ॥ 26 ॥
Не ріжуть його мечі, не спалює вогонь, не затоплюють води та не висушує вітер.
Його неможливо розітнути, спалити, намочити або висушити. Він є постійним, всепроникним, сталим, непорушним та вічним.
Він – неявний, незбагненний і незмінний. Осягнувши його саме таким, ти не зможеш за ним шкодувати!
Коментар до шлок 24 – 26
nainamityādi । na asya nāśa-kāraṇaṃ śastrādi kiṃcitkaram । cid -eka-svabhāvasya anāśritasya niraṃśasya svatantrasya svabhāvāntara-āpatti-āśraya-vināśa-avayava-vibhāga-virodhi-prādurbhāva-ādi-krameṇa ‘ nāśayitum aśakyatvāt ।
na ca dehāntara-gamanam asya apūrvam, dehānvitaḥ api satataṃ dehāntaraṃ gacchati, tena saṃbadhyate iti arthaḥ । dehasya kṣaṇa-mātrām api anavasthāyitvāt । evaṃ-bhūtaṃ viditvā enamātmānaṃ śocituṃ nārhasi ॥ 24-26 ॥
Не існує такої зброї, яка б могла знищити цей [атман] або ж завдати йому шкоди, оскільки неможливо змінити те, що його єдиною природою є свідомість. Неможливо зруйнувати опору того, хто ні на що не спирається, розділити на частини того, чиї частини невід’ємні одна від іншої, а також неможливо стати ворогом для того, хто залежить лише від себе. Його рух до іншого тіла не є первинним. Наділений тілом постійно поєднується з ним наново, з тієї причини, що тіло не буває незмінним жодної миті.
Пізнавши все це, ти не повинен жаліти за ним.
Шлока 27
atha vā enaṃ nitya-jātaṃ nityaṃ vā manyase mṛtam ।
tathāpi tvaṃ mahābāhaḥ na enaṃ śocitum arhasi ॥ 27 ॥
– Навіть якщо ти вважаєш атмана тим, що постійно народжується і вмирає, то все одно нема за чим жаліти, о, Великорукий!
Коментар до шлоки 27
atha vā enam iti । atha api enaṃ dehaṃ manyase nitya-jātaṃ pravāhasya avināśāt; tathāpi na śocyatā । kṣaṇika-prakriyayā vā nitya-vināśinam ; tathāpi kā śocyatā? evaṃ yadi ātmanaḥ tat-tad deha-yoga-viyogābhyāṃ nitya-jātatvaṃ nitya-mṛtatvaṃ vā manyase, tathāpi sarvathā śocanaṃ prāmāṇikānām ayuktam ॥ 27 ॥ na ca etad anyathā nitya-anityatvam upapattimat । yataḥ
Якщо вважати, що тіло постійно виникає [кожної миті] внаслідок того, що течія [п’яти скандх]⁴ не має знищення, – то немає про що шкодувати. Або якщо думати, що тіло постійно знищується за парадигмою перескладання світу щомиті, – за чим і тоді жаліти? Якщо ж вважати атмана тим, що постійно народжується і гине, коли з’єднується та роз’єднується з різними тілами, – то й у цьому разі нема жодних підстав, щоб жаліти.
Також не варто шкодувати й із тієї причини, що довести вічність [атмана] та минущість [тіла] неможливо, оскільки:
⁴Тут Абгінаваґупта коннотує до концепції потоку 5 скандх у Буддизмі. Її можна знайти в Abhidharmakośa-bhāṣya Васубандху, а також в інших текстах. Якщо дуже коротко, скандхи – це прошарки, що з їх течії кожної миті [“кшаніки”] складається особистість людини. Найчастіше мається на увазі 5 скандх:
1. kāya або deha – тіло;
2. vedana – відчуття (приємні, неприємні та нейтральні для кожного з 6 органів чуття);
3. samjña – сприйняття;
4. saṃskāra – імпульси до дій та мислення;
5. vijñāna – усвідомлення.
Шлока 28
jātasya hi dhruvo mṛtyuḥ dhruvaṃ janma mṛtasya ca ।
tasmādaparihārye’rthe na tvaṃ śocitumarhasi ।। 28 ।।
Незаперечною є смерть народженого та незаперечним є народження померлого. Отже, не варто шкодувати за тим, що неминуче!
Коментар до шлоки 28
jātasyeti । janmanaḥ anantaraṃ nāśaḥ, nāśādanantaraṃ janmeti cakravadayaṃ janmamaraṇasantāna iti kiṃparimāṇaṃ śocya- tām’ iti ।। 28 ।।api ca
Смерть наслідує народження, народження наслідує смерть. Їх послідовність подібна до колеса, за чим тут жаліти?
Шлока 29
Коментар до шлоки 29
avyaktādīni bhūtāni vyaktamadhyāni bhārata ।
avyaktanidhanānyeva tatra kā paridevanā ।। 29 ।।
Не видно початку живих істот та не видно іхнього кінця, проявленим є лише стан між ними. Хіба ж є користь від страждання за цим, о, Бхарато?
avyaktādīnīti । nityāḥ santu anityā vā; yastāvadasya śocakastaṃ pratyeṣa ādāvavyaktaḥ ante cāvyaktaḥ । madhye tasya vyaktatā vikāraḥ’ iti । pratyuta vikāre śocanīyaṃ, na svabhāve । kiṃ ca yat tanmūlakāraṇaṃ kiśvidabhimataṃ tadeva yathākramaṃ vicitrasvabhāvatayā svātmamadhye darśitata tadananta sṛṣṭisthitisaṃhṛtivaicityaṃ nityameva । tathāsvabhāve’pi kāsya śocyatā ।। 29 ।। evaṃvidhaṃ ca
Якщо атман є постійним, або якщо атман є [таким, що виникає щомиті], для того, хто сумує за ним, атману не явлено на початку і в кінці. Проявлено лише той його стан, який є посередині. Що гідно жалю, так це сама варіативність, а не власна природа.
Незважаючи на те, що є його початковою причиною, постійною є трансформація станів його власної природи, а саме — створення, підтримування та руйнування. Тож про який жаль може йти мова у контексті подібної власної природи [частиною якої є руйнування]?
Шлока 30
āścaryavatpaśyati kaścidenamāścaryavadvadati tathainamanyaḥ |āścaryavaccainamanyaḥ śṛṇoti śrutvāpyenaṃ veda na caiva kaścit || 30 ||
Дехто дивиться на цього [атмана] мов на диво, деякі кажуть про нього наче про диво, інші чують про нього ніби про диво… Проте навіть почувши, ніхто не впізнає його.
Коментар до шлоки 30
āścaryavaditi | nanu yadyevamayamātmā avināśī, kimiti sarveṇa tathaiva nopalabhyate? yataḥ adbhutavatkaścideva paśyati; śrutvāpi enaṃ na kaścit vetti na jānāti || 30 ||
Якщо атмана неможливо знищити, то чому ж ніхто не може його пізнати, чи не так?
Коли хтось дивиться на нього, як на дивовижу, навіть, коли почує про нього, то його не знає, тобто не пізнає.
Шлока 31
dehī nityamavadhyo’yaṃ dehe sarvasya bhārata । tasmātsarvāṇi bhūtāni na tvaṃ śocitumarhasi ।। 31 ।।
Бхарато! Атман є вічним і незгубним у кожному тілі. Ось чому тобі не гоже жаліти за будь-якою живою істотою.
Коментар до шлоки 31
dehīti | ato nityamātmano’vināśitvam || 31 ||
З тої причини, що незнищенність атмана є незмінною.
Шлока 32
svadharmamapi cāvekṣya na vikampitumarhasi | dharmyāddhi yuddhācchreyo’nyat kṣatriyasya na vidyate || 32 ||
Тобі не личить тріпотіти, побачивши свою дхарму. Бо немає кращого блага для кшатрія, ніж битва за дхармою.
Коментар до шлоки 32
svadharmamiti | svadharmasya ca anapahāryatvāt yuddhaviṣayaḥ kampo na yuktaḥ || 32 ||
Тремтіння з приводу битви не має місця, оскільки неможливо відкинути власну дхарму.
Шлока 33
yadṛcchayā copapannaṃ svargadvāramapāvṛtam | sukhyo’nye kṣatriyāḥ pārtha labhante yuddhamīdṛśam || 33 ||
Небесна брама, о, Партхо, відчиняється волею випадку. Тож щасливі ті кшатрії, що отримали таку битву.
Коментар до шлоки 33
yacchyeti | anye’pi ye kāmamayāḥ kṣatriyāḥ tairapīdṛśaṃ yuddhaṃ svargahetutvāt na tyājyam | kiṃ punaryasya īdṛśaṃ jñānamupadiṣṭam iti tātparyam | na punaḥ svargaparyavasāyī ślokaḥ || 33 ||
Навіть ті кшатрії, що наповнені бажаннями, не мають уникати такого бою, що веде до небес. Що вже й казати про того, хто має настанови істинного знання.
Передмова до наступних шлок
Те, чого ти так боїшся, коли відвертаєшся від битви, саме те й повернеться до тебе, розгалужене стократ.
[Так відповівши, Володар] мовив:
Шлоки 34-38
atha cettvamimaṃ dharmyaṃ saṃgrāmaṃ na kariṣyasi | tataḥ svadharmaṃ kīrtiṃ ca hitvā pāpamavāpsyasi || 34 ||
akīrtiṃ cāpi bhūtāni kathayiṣyanti te’vyayām | saṃbhāvitasya cākīrtirmaraṇādatiricyate || 35 ||
bhayādraṇāduparataṃ maṃsyante tvāṃ mahārathāḥ | eṣāṃ ca tvaṃ bahumato bhūtvā yāsyasi lāghavam || 36 ||
avācyavādāṃśca bahūn vadiṣyanti tavāhitāḥ | nindantastava sāmarthyaṃ tato duḥkhataraṃ nu kim || 37 ||
hato vā prāpsyasi svargaṃ jitvā vā bhokṣyase mahīm | tasmāduttiṣṭha kaunteya yuddhāya kṛtaniścayaḥ || 38 ||
Як не вступиш до гідної битви, ти полишиш обов’язок⁵ й славу, а набудеш тільки лиш лиха.
Про твою знеславленість завжди говоритимуть. Для того ж, хто відчув пошану, безславність гірша за смерть.
Великі воїни подумаютьь, що ти залишив битву через страх. Ті, що досі шанували, вважатимуть тебе нікчемним.
Вороги покриють тебе ганьбою та звинуватять у безсиллі. Що завдасть тобі більшої муки?
Чи ти досягнеш небес, якщо загинеш, чи станеш великим царем, якщо переможеш…Каунтеє, вирішуй битися!
⁵Мовиться про свою дхарму.
Коментар до шлок 34-38
atha cetyādi | ślokapañcakamidam abhyupagamyavādarūpamucyate ‘yadi laukikena vyavahāreṇāste bhavān tathāpyavaśyānuṣṭheyametat’ || 34-38 ||
Ці п’ять шлок можна перефразувати так:
Навіть якщо б ти, Арджуно, жив звичайним повсякденним життям, тобі б усе одно довелося встати до бою.
Шлока 39
sukhaduḥkhe same kṛtvā lābhālābhau jayājayau | tato yuddhāya yujyasva naivaṃ pāpamavāpsyasi || 39 ||
Коли щастя та нещастя, набуття та втрата, перемога та поразка стануть рівними для тебе, бийся заради самого бою. В цьому немає помилки.
Коментар до шлоки 39
sukhaduḥkhe iti | tava tu svadharmatayaiva karmāṇi kurvato na kadācit pāpasaṃbandhaḥ || 39 ||
Вчиняти дії за своєю дхармою ніколи не буде помилкою.
Шлока 40
eṣā te’bhihitā sāṃkhye buddhiryoge yathā śṛṇu | buddhayā yukto yayā pārtha karmabandhaṃ prahāsyasi || 40 ||
Таким є роз’яснення за Санкх’єю, тож тепер послухай [це роз’яснення] за Йоґою. Поєднавшись із цією мудрістю, ти полишиш скованість діями.
Коментар до шлоки 40
eṣā ta iti | eṣā ca tava sāṃkhye samyagjñāne buddhirniścayātmikā uktā | eṣaiva ca yathā yoge karmakauśalāya ucyate tathaiva śṛṇu; yayā buddhayā karmaṇāṃ bandhakatvaṃ tyakṣyasi |
Отже, тебе навчили мудрості істинного знання Санкх’ї. Послухай же про те, що Йоґа вчить цієї мудрості як тої, що веде до успіху в діях.
Наділений такою мудрістю, о, Партхо, ти будеш вільним від скованості діями.