Перекладено на добровільних засадах для проекту «YogaScience» Євгеном Єфремовим.
Головний редактор: Дмитро Данилов.
Коректор: Руслан Кулєшов. Дизайн: Анастасія Борко, Олександр Котельніков.
Випусковий редактор: Ганна Дев’ята.
Стісло про авторів:
Джейсон Берч (Jason BIRCH) – Доктор філософських наук у галузі сходознавства (cанскрит) в Оксфордському університеті. Джейсон присвятив себе вивченню cанскриту та, починаючи з 1996-го року, практиці йоґи. Його дослідницький інтерес зосереджено на середньовічних традиціях індійської йоґи, зокрема– Хатха- та Раджа-йоґи.
Жаклін Гарґрівз (Jacqueline HARGREAVES) практикує йоґу з 2008 року. Викладач йоги в Оксфорді до 2012 року. З 2013-го року веде 500-годинні курси з підготовки викладачів йоґи. Насьогодні проживає та проводить заняття у Сингапурі.
Використання килимка розміром з рушник, що визначає простір, де людина практикує йоґу, здається досить сучасним. Проте, існують історичні приклади щодо розміру, якості та типу поверхні, де мусить займатися йоґ. Задовго до появи інноваційного килимка-підкладки від Анжели Фармер чи комерційного просування екологічно чистих «липких» карематів, канонічний килимок для йоґи мав довгу та захоплюючу історію.
Йоґини різних традицій віддавали перевагу певним матеріалам для своїх килимків. Ще за часів «Бхагавадґіти» (Bhagavadgītā) (близько II-III ст. н.е.) існував припис, що йоґин має сидіти на стійкому сидінні, не надто високому, не дуже низькому, вкритому тканиною, шкірою антилопи або травою кушу (6.11).
Кілька століть потому в деяких Тантрах з’явилися більш складні правила використання килимка. Вони були узагальнені в тексті «Пурашчараначандріка» (Puraścaraṇacandrikā), що є зібранням підготовчих ритуалів (пурашчарана – puraścaraṇa) для співу мантр. Воно було складено Девендрашрамою (Devendrāśrama), який, ймовірно, жив у XV столітті.*
Перед розділом, у якому описано пози (āsana), Девендрашрама включає кілька віршів про типи килимка (також звані āsana), на якому має сидіти йоґ. Головним чином він описує практику тантричного ритуалу. Текст нижче демонструє, що деякими тантриками пропонувалася до використання чимала кількість різноманітних килимків:
«Послухайте про [килимки] для Асан, що пропонували вчені мужі.
Необхідно знати, що шкура тигра приносить успіх у всіх справах; шкура з оленя надає майстерність управління [своїм] місцем перебування; килимок з тканини знищує хворобу; килимок, зроблений з очерету, сприяє процвітанню; шовковий [килимок] живить , [а] вовняний полегшує страждання.
[Виконуючи] ритуали, що мають завдати шкоди ворогам, [слід використовувати] чорний [килимок], а в ритуалах, спрямованих на підпорядкування собі [інших] та ін.., – червоний. У заспокійливих ритуалах пропонується використовувати білий [килимок], а в усіх [інших тантричних] ритуалах – різнокольорові. У ритуалах, які паралізують [інших], застосовують килимки зі шкіри слона, а в ритуалах, які несуть смерть – зі шкіри буйвола. [В якості альтернативи], в ритуалах вигнання [ворогів] використовують килимки з овечої шкури, а в ритуалах підпорядкування – зі шкіри носорога. У ритуалах, що викликають розбрат, має використовуватися шкура шакала, а в ритуалах умиротворення – шкура корови.
При повторенні вселенської мантри, [сидіння] на килимку з бамбука [призводить до] злиднів, [а сидіння] на килимку з дерева – до нещастя. [Сидіння] на землі викликає страждання, а на камені – хворобу. [Сидіння] на килимку з соломи руйнує репутацію того, хто сидить, а [сидіння] на [килимку, зробленому з] прутів, призводить до потьмарення розуму. [Сидіння] на [поверхні з] цегли призводить до тривоги. Посвячений домовласник ніколи не повинен сидіти на шкурі плямистої чорної антилопи. Аскет, лісовий житель, людина, що дала обітницю безшлюбності (брахмачарья), чи людина, яка вчинила ритуальне омивання [щоб відзначити кінець брахмачарьї], має сидіти на повністю квадратному [килимку], зробленому з трави кушу, шкури антилопи або бавовни, піднявшись [над землею] на відстань однієї або двох долонь, або ширини чотирьох пальців».
«Пурашчараначандріка», поза сумнівом, є компіляцією, оскільки чимало з її віршів присутні в більш ранніх Тантрах. Вона вчить вісімнадцяти позам, більшість назв та описів яких згадані або в більш ранніх Тантрах, або в текстах, присвячених йозі, таких як «Васіштхасамхіта» (Vasiṣṭhasaṃhitā) XII століття. Кілька поз, наведених в «Пурашчараначандріці», можна знайти лише в «Хатхапрадіпіці» (Haṭhapradīpikā) (XV ст. н.е.), більш ранніх згадок про них у відомих писемних джерелах не знайдено. Оскільки «Хатхапрадипіка» та «Пурашчараначандріка», ймовірно, були написані в одному й тому ж столітті, і обидві є збірниками, то, швидше за все, вони запозичили ці описи асан з більш раннього тексту, який не зберігся до наших часів. Слід зазначити, що такі приписи щодо типу килимка відсутні в текстах Хатха-йоґи.
У наш час форма й бренд Йоґа-мату часто є чітким індикатором стилю практики; ті, хто практикує Аштанґавіньясу (Aṣṭāṅgavinyāsa), віддають перевагу бавовняним ниткам тканого майсорського килимка, в той час як серед тих, хто практикує Айенгар-йоґу, зазвичай кращою вважається підстилка з липкою поверхнею, яку простіше використовувати в якості опори.
З появою групових занять розташування килимків та відстань між ними (заради вміщення максимальної кількості учнів та мінімізації фізичних зіткнень), здається, залежить не тільки від популярності Йоґа-класу, але й від культурних звичаїв, що стосуються особистого простору, а також методики авивчання певних стилів. Багато з цих правил є негласними, деякі – раціональні, а інші входять до складу ритуалізованої традиції, що постійно розвивається й передається від учителя до учня, створюючи, таким чином, нові обумовлені моделі поведінки.
Деякі моделі поведінки є очевидними культурними звичаями, що походять з Індії, як, наприклад, традиція роззуватися (в знак поваги до місця та вчителя). Тим не менш, чимало правил було розроблено, щоб допомогти керувати особистим простором під час спільної практики з іншими учнями. І вони загалом мають функціональне призначення, наприклад, використання липкої поверхні килимка для більшої безпеки під час виконання складних асан.
Оскільки в сучасній постуральній йозі розвинулися різноманітні негласні норми поведінки, використання килимка стало символом індивідуального прагнення до трансцендентального (або до особистого здоров’я), на противагу до соціальної активності. Це призвело до карбування гасел, таких як «Зійди з килимка та йди у світ» («Off the mat and into the world»), як спроба об’єднання концепції соціалізації та свідомої активності з практикою йоґи. При порівнянні з середньовічною тантричною концепцією досягнення звільнення і влади над світом за допомогою йоги й ритуалів, які виконуються на певному килимку, ці гасла здаються вельми іронічними.
* «Пурашчараначандріка» (Puraścaraṇacandrikā) згадується в тексті під назвою «Крамадіпіка» (Kramadīpikā), що був, імовірно, складений приблизно по закінченні XVI століття (див. Алексис Сандерсон, Шиїтська література (The Śaiva Literature), 2014 р., стор. 69, № 267). «Пурашчараначандріка» містить вірші текстів, які можна віднести до XII-XIV ст., тому Девендрашрама, автор «Пурашчараначандріки», ймовірно, жив у XIV столітті. Велика частина розділу «Пурашчараначандріки», присвяченого асанам, цитується з посиланням на джерело в тексті «Пурашчарьяарнава» (6.109 – 11, 6.116 – 42cd) Махараджі Пратап Сінгх, Шаха Непалу (1774-1777). Розділ, присвячений килимкам, в значній мірі відтворюється (без зазначення джерела) в тексті «Тарабгактісудгарнава» (Tārābhaktisudhārṇava) Шрінарасімхи Тгаккури (Śrīnarasiṃha Ṭhakkura) 1668 р. н.е., (серія тантричних текстів Артура Авалона, 1940, стор. 367), а також у паперовому манускрипті, званому «Асана» (Āsana) (f. 1т), який зберігається в Національному архіві Катманду (E0991-09), що являє собою збірник описів різних асан та мудр кистей рук. Текстові паралелі також виявлені в тексті «Амшумадагама» (Aṃśumadāgama) (IFP TS3-019), «Саммоганатантра» (Sammohanatantra) (згадана в «Пранатошані» (Prāṇatoṣaṇī) (1820 р. н.е.), «Раматошана Бгаттачарья» (Rāmatoṣaṇa Bhaṭṭācārya), «Мерутантра» (Merutantra) і «Дікшапракаша» (Dīkṣāprakāśa), Майтгіла Джіванатга (Maithila Jīvanātha) (1869 – 1870). Вірш, аналогічний вамшасані (vaṃśāsane), тощо, цитується і приписується Нарадапанчаратрі (Nāradapañcarātra) в «Гарібгактівіласі» (Haribhaktivilāsa) Ґопалабгатті (Gopālabhaṭṭa). Таким чином виявляється, що ці вірші опинилися в ряді тантричних збірок в період пізнього Середньовіччя.
Puraścaraṇacandrikā
NGMPP A42/5; со страницы 5r, строки 2 и далее.
uktāni munibhir yāni āsanāni niśāmaya |
sarvasiddhyai vyāghracarma sthānasiddhyai mṛgājinaṃ |
vastrāsanaṃ rogaharaṃ vetrajaṃ śrīvivardhanaṃ |
kauśeyaṃ pauṣṭikaṃ jñeyaṃ kāmbalaṃ duḥkhamocanaṃ |
abhicāre kṛṣṇavarṇaṃ raktaṃ vaśyādikarmaṇi |
śāntike dhavalaṃ proktaṃ citrakaṃ sarvakarmasu |
stambhane gajacarma syān māraṇe māhiṣaṃ tathā |
meṣīcarma tathoccāṭe khaḍgijaṃ vaśyakarmaṇi |
vidveṣe jāmbukaṃ proktaṃ bhaved gocarma śāntike |
vaṃśāsane dāridryaṃ daurbhāgyaṃ dārujāsane |
dharaṇyāṃ duḥkhasaṃbhūtiḥ pāṣāṇe vyādhisambhavaḥ |
tṛṇāsane yaśohāni pallave cittavibhramaḥ |
iṣṭakāyām athādhiḥ syād etatsādhāraṇe jape |
na dīkṣito viśej jātu kṛṣṇasārājine gṛhī |
viśed yatir vanasthaś ca brahmacārī ca snātakaḥ |
kuśājināmbareṇāḍhyaṃ caturasraṃ samantataḥ |
ekahastaṃ dvihastaṃ vā caturaṅgulam ucchritam |
Берч Д., Гарґрівс Ж. Фрагмент статті про килимок для йоги (з блогу «The Luminescent») [Електронний ресурс] / Д. Берч, Ж. Гарґрівс. – Режим доступу.
© 2018 – 2024 Українська федерація йоги. Всі права захищені.