У кожному місті Канади і Америки є Даун таун. По нашому – це центр міста.
Зазвичай туристи їдуть саме туди. Ці місця досить помпезні, з хмарочосами, скляними офісами і так далі. І складається уява, що всі люди живуть і насолоджуються часом саме в таких умовах.
Але звісно, що все трішки не так.
Більшість людей живе зовсім не в таких умовах, як можливо ми собі уявляємо життя безтурботного Западу. Я б сказав, що реальні умови стримані і скромні. Люди багато працюють і також боряться за місце під сонцем. В їхніх спальнях не стоять мішки з доларами. Скоріше у них повно кредитів і щомісячних фінансових зобовʼязань, які потрібно закривати. Тому біг по кругу для виживання, ніхто не відміняв і у будь якому соціальному просторі він чимось схожий.
В Монреалі в багатьох будинках, до кожної квартири, з вулиці підходять сходи. Таким чином люди мають окремий вхід. І це не пожежний вихід, а таки центральний.
Знайомі кажуть, що традиція таких входів сформувалася бо люди дуже люблять мати свій простір і не залежати один від одного. Не знаю наскільки це правда і навіть впевнений, що є інші історії, що пояснюють такий стан речей
Додаю трішки фото щоб відчути атмосферу.
Це момент, щоб встановити правильний ритм своєму організму на цілий день.
Мені подобається будити тіло не поспішаючи, відчуваючи, як поступово в кожній його частині починає з’являтися м’яке тепло. Помічати як розігріваються суглоби, як м’язи підсвічуються легким тонусом, як зв’язки стають еластичнішими і тіло оживає. Плавні рухи, схожі на ледачі перетікання в такт з диханням, відмінно підійдуть для приємного пробудження. Після розминки, можна переходити до більш глибоких асан, що розтягують або ущільнюють, а можливо до динамічних зв’язків. Все залежить від того, як хочемо вплинути на організм і з яким внутрішнім станом зустріти новий день.
Якщо ми хочемо вирішити просте завдання, наприклад, зайняти певну посаду. То нам потрібно подивитися подібну вакансію, вивчити вимоги та повний вперед працювати.
І добре, якщо це дійсно те, чого ми хотіли. Але не рідко трапляється, що через років 10 наполегливої праці людина досягає того, до чого йшла, сідає в крісло про яке «мріяв».
Але раптом виявляється, що щасливішим він від цього не стає.
І навіть навпаки, замість почуття задоволення виникає відчуття розчарування і глибокого нещастя.
У такий момент є можливість замислитись – а чого ж я хочу насправді?
І це вже складне завдання.
Складність полягає в тому, що для відповіді у нас немає зовнішніх мірок, на які ми могли б спертися.
Ми не можемо підглянути відповідь у красивих картинках глянсових журналів, популярних бестселерах чи фільмах, не можемо сказати, що це є у сусіда і отже мені теж обов’язково потрібно, не можемо навіть спертися на досвід наших батьків і тих, хто нас виховував, бо це їхній досвід, їхній шлях, їх бажання.
Такі завдання, по-справжньому складні та цікаві.
І щоб знайти відповідь на них, нам потрібно створити власну систему координат.
Не десь там, а тут – усередині себе.
А для цього потрібно навчитися чути своє тіло, вивчити його можливості, структуру, розвивати тілесну чутливість та мову опису своїх відчуттів.
Цим та багатьом іншим ми займаємось на наших заняттях з Йоги.
© 2018 – 2024 Українська федерація йоги. Всі права захищені.