Приємно здивований і втішений високим інтересом до теми. Не відкладаючи, публікую наступні матеріали.
Перша пастка інтерпретації класичних текстів —
Пастка релігійності
Якщо прочитати «Йогасутру» Патанджалі максимально дослівно, стає зрозуміло, що вона далека від релігійності та сектантства. Швидше, її стиль схожий на викладання практиком свого досвіду з досягнення деяких станів, на опис можливостей використання цих станів та опис основних елементів свого світогляду. Але якщо ми візьмемо будь-який індійський переклад, ми помітимо, що там дуже багато релігійності.
Релігія «втирається» в переклад, і здається, що «вона завжди там і була». Один перекладач або коментатор злегка змінює сенс терміна, другий, спираючись на це, додає від себе, четвертий «роз’яснює» — і з абсолютно нормального тексту ми отримуємо абсолютно релігійний.
Наприклад, один інтерпретатор замінив не цілком коректно слово драштар (з санскриту «спостерігач, свідок») словом «дух», іншій, розуміючи, що «дух» звучить якось непереконливо, додав «божественний». І ось уже сформувалася нова концепція «божественного духу», якою можна оперувати. Наприклад, варіант такого перекладу строфи з Амрітабінду-упанішади: «Дгарана являє собою утримання божественного духу у свідомості під час зосередження», 15.
І спробуйте на підставі цього твердження побудувати нормальну практику дгарани.
До речі, додавання слова «божественний» як епітета до найрізноманітніших слів — це прийом, що досить часто зустрічається. Перекладачів можна зрозуміти: емоційна наповненість тексту посилюється, ось тільки скористатися ним на практиці уже неможливо.
Інший приклад: розповсюджена категорія «ішвара пранідхана», що є п’ятою ніямою «Йогасутри». Ішвара перекладається як «бог», пранідхана — як «устремління» (дослівно «утримання прани»). Але й тут проявляється неточність: ішвара — це не бог у європейському розумінні цього слова. Та й в індійському теж. Для цього в санскриті існую окремий термін, дева. Ішвара — це якийсь первинний порядок світу, який сам по собі пасивний і безликий. Його протилежність — пракріті, первинна енергія світу. Ішвара сам по собі нічого не творить. Він є, скоріше, система закономірностей, що впорядковують практріті. Найбільш еквівалентними в європейській думці були б такі категорії, як «закони світобудови» або, наприклад, «рівняння всесвіту». Але трошки напівкавив і злегка спростивши, традиційно кажуть, що Ішвара — це ніби бог. А звідси вже рукою подати до абсолютного спрощення й орелігіознення системи: виявлення імені ішвари, його особистості («Божественної Особистості» :)), ну там і до молитов недовго. Тобто, по суті, вираз ішварапранідхана означає «увага до вселенського порядку», «осягнення більш глобальних закономірностей», але майже в усіх перекладах, що ви знайдете, «ішвара пранідхана» — це або «надія на бога», або «посвята плодів своєї діяльності богові» (де там знайшли слово діяльність?), або роздуми про бога, або навіть «читання священних книжок».
Зачекайте, звідки? Цього в тексті не було! Але якщо кожен по слову додасть — воно там з’являється. Якщо ми візьмемо індійські коментарі — це абсолютно релігійні тексти. Навіть глибоко шанований мною Вівекананда був схильний до орелігіознення текстів у цей спосіб. Наприклад, термін кайвалья. У дослівному перекладі з санскриту означає «відчуженість», «відокремленість», але в дужках Вівекананда написав: «вища єдність Я і Абсолюту». І що найцікавіше: якщо ввести слово «кайвалья» у Вікіпедії, то там буде написано, що «Кайвалья» — злиття Я з Абсолютом, Абсолютне звільнення людини зі світу страждань, і ціла стаття на цю тему. Те ж саме буде, якщо набрати «Ішвара пранідхана» — відповідна стаття Вікіпедії тлумачить цю категорію в описаному релігійному ключі. Але насправді, якщо повернутися до оригінальних слів «Йогасутри» — цього дискурсу там немає. Таких нюансів, пов’язаних із введенням релігійного контексту в «Йогасутру», як, утім, і в інші тексти, маса[1].
До речі, згідно з самою «Йогасутрою» — «Ішвара — це особливий Пуруша, вільний від клеш карми, визрівання плодів, і вмістилища сансар».
Чи випливає звідси, що Ішвара — це вічний і єдиний бог, як це перекладають? А глобальний абсолют? Ні, сутра говорить про те, що це деякий Пуруша, який вільний від карм. По суті, це може бути будь-яка розвинена сутність. Якщо це особливий Пуруша, з цього ще не випливає, що це Єдиний Пуруша. Може бути їх багато, адже ніхто не довів теорему про єдиність :). І буквально заміною одного слова ми перетворюємо ідею, що є сутності, вільні від карм, на ідею монотеїзму. Невеликий «зсув тези», але сенс-то вже інший.
Така ця пастка релігійності. І коли, шановний читачу, ви прочитаєте «Йогасутру» вже потім самі, і почнете уточнювати поняття, ви побачите, як багато людей вже потрапило в цю пастку. Берете будь-яке слово з «Йогасутри», вводите у Вікіпедію, бачите штук сто сайтів на цю тему, які вводять цей релігійний дискурс, і Вішну, і Шиву, і, звісно, Абсолют — всі присутні, однак цього не писав Патанджалі.
Зберегти розсудливість свідомості за такого потужного натиску дає змогу тільки бажання вчитуватися безпосередньо в текст, розуміючи слова максимально близько до оригіналу. Опора на пізні коментарі рано чи пізно заганяє людину в пастку релігійності.
Я, до речі, навіть вловив певний психоемоційний стан, що починається, коли потрапляєш у цю пастку – виникає легкий смуток, підтискання згори, відчуття небажання займатись заглибленням у текст.
Також відбувалось й вплетення християнських концептів в ідеї йоги, але це вже інша тема.
Пастка дешевого містицизму
Кажуть, один прискіпливий шукач прийшов до Ошо і зажадав:
«Я готовий піти за тобою і вчитися в тебе, але спочатку покажи диво».
«Я сам диво, тільки ти цього не бачиш», – відповів Майстер.
Люди люблять дива. Особливо — говорити і мріяти про дива. У різні періоди розвитку людства дива шукали «за морями», у нових землях, на Сході, у космосі та людській психіці. І така сфера культури, як езотеричні практики, також завжди була об’єктом пошуку чудес. Існує ціла навколомістична та навколоезотерична індустрія розповідей про десь бачені та почуті чудеса, а також розмов про чудеса, які, можливо, ще будуть.
Наївним читачам пропоную розповіді про нібито йогічні сіддхи, які не мають нічого спільного з самими цими сіддхами. Такі, наприклад, як описи відкриття третього ока в Лобсанга Рампи або описи астрального перенесення в Девід Ноель. Я не кажу вже про будівництво пірамід силою думки або триметрових лемурійців, «заморожених у самадхі», яких «бачили лами, про яких нам розповіли». Зрозуміло, все це не має жодного стосунку до серйозних езотеричних або навіть окультних традицій (про відмінності езотеризму й окультизму дивиться мою книжку «Релігійні психопрактики в історії культури»), та й до містицизму загалом. Такий феномен можна назвати дешевим, або, щоб не було образливо, салонним містицизмом. Шукачам чудес не хочеться серйозної практики або внутрішніх трансформацій. Їм просто хочеться полоскотати нерви або почуття власної важливості за рахунок уявної причетності до уявних чудес.
Не варто думати, що подібний феномен — породження сучасності або тільки європейської культури. Уже в давньоіндійських коментарях до серйозних текстів починають зустрічатися елементи дешевого містицизму. Так, залежно від перекладу та коментаря в «Йогасутрі» можна зустріти згадки й описи великих сіддх, таких як левітація, ходіння по воді тощо. Однак при уважному і дослівному читанні оригіналу переконуєшся, що цього там теж немає. Те, що описує Патанджалі, безумовно, чудове, як чудове саме існування людського розуму, але не виходить за рамки законів фізики.
Ба більше, досвід, описуваний Патанджалі, не є позамежним для безлічі людей, які навіть не практикують йогу. Не виходить він і за рамки європейської культури. Навпаки, він цілком впізнаваний, хоча й рідкісний. Так, стан дг’яна, що Патанджалі визначає як «безперервну течія пізнавання об’єкта», знайомий будь-якій творчій людині як стан, за якого тобі вже не треба концентруватися на розв’язуваному завданні. Завдання настільки поглинуло тебе, що думати ні про що інше ти вже не можеш. Ідеї народжуються не в муках, а безперервно, в суцільному творчому потоці. Знайоме багатьом людям і екзистенціальне переживання, яке Патанджалі охарактеризував як «читта врітті ніродха». Але про це мова в одному з наступних розділів.
Ще одним різновидом пастки дешевого містицизму є використання перекладачами та коментаторами красивих навколомістичних слів, за якими не стоїть особистий духовний досвід. Часто такі слова просто переносяться з іншого коментаря або перекладу. Проблема полягає в тому, що інколи в первісній редакції ці слова мали сенс і були наповнені, а згодом «стерлися», але стали звичними і спроба спитати: «а про що власне мова?» вважається майже непристойною. Наприклад, у більшості коментарів до «Йогасутри» стверджується, що самадхі – це «злиття свідомості з об’єктом». Зачекайте, а як це можна собі уявити? Якщо сприймати цю фразу дослівно, то виходить безглуздість. Безглуздість, що стала загальноприйнятим кліше за рахунок багаторазового повторення з розумним виглядом.
У своєму коментарі я постараюся уникнути пастки дешевого містицизму, звернувшись безпосередньо до тексту «Йогасутри» як повністю завершеного (такого, що не потребує домислів) твору.
Пастка філософських спекуляцій
Третя пастка виявилася ще гіршою за перші дві — це філософська пастка. Є чудові філософські енциклопедії, в яких розкрито сенс усіх цих категорій, які використовує Патанджалі. Ми беремо якусь категорію, наприклад, «дгʼяна», і тут з’ясовується, що існує вісім видів дгʼяни, кожна з яких ділиться на чотири підвиди, які, своєю чергою, коментував В’яса, і має відношення до того-то. І слова, слова, слова, слова. Через деякий час ти розумієш, що це все дуже цікаво, і не те, щоб абсолютно незрозуміло, але пустотно. Це просто слова, які коментуються іншими словами, і зрозуміти, який же досвід стояв у людини за всім цим, уже абсолютно неможливо.
Це просто слова, які коментуються іншими словами, і зрозуміти, який же досвід стояв у людини за всім цим, уже абсолютно неможливо.
У цьому разі, щоб зрозуміти «Йогасутру», потрібно повернутися до свого первісного досвіду, ба більше, досвіду містичного, але не в сенсі «чарівного», наче хода повітрям тощо. Потрібно зрозуміти, що ж насправді описує Патанджалі, адже дві тисячі років тому йога та інші езотеричні вчення перебували на менш високому рівні, ніж зараз[2]. І психічні стани в людей були простішими. Тому те, що описує Патанджалі, можна досягти зараз досить швидко і багатьма людьми досягалося, але вони просто не думали на тему, що це таке.
Тому в цю пастку філософії теж не хотілося б потрапити, тим паче, що сам Патанджалі буквально в перших же сутрах пише про таку категорію, як «віпар’яя» (умовний переклад «нерозрізнення»). Умовний, бо в даному випадку він, по суті, не важливий, оскільки Патанджалі сам визначає цю категорію як «хибне знання, яке не підтверджується дійсністю»; ми називаємо це ще «ментальною спекуляцією». Наприклад, людина використовує багато слів, намагаючись інтерпретувати: «самадхі та нірвана (або асампраджня самадхі та нірвічара самадхі) — це одне й те саме, чи різні речі»? Але якщо у людини немає досвіду ні того, ні іншого, що вона порівнюя? Вона порівнює свої уявлення про ці слова, нічого більше. Або чиїсь уявлення про ці слова, що теж не має жодного сенсу. Це третя проблема, яка має місце при спробі перекласти або прокоментувати «Йогасутру».
Як же методично грамотно вийти з цієї пастки? Я бачу єдиний вихід — зіставлення власного містичного досвіду з описаним у тексті та рішуча відмова від коментарів людей, які явно свого містичного чи психотехнічного досвіду не мають.
Пастка міфологічних кліше
Одного разу до Карла Ліннея, засновника наукової класифікації видів у біології — звернулися з проханням оцінити правильність визначення слова «рак»: «рак це червона риба, яка рухається задом».
Лінней відповів: «По-перше, рак не риба, по-друге, він не рухається задом, і по-третє — червоним буває тільки у звареному вигляді. В іншому все правильно».
І, нарешті, є ще одна проблема. Її можна сформулювати як міфологізацію уявлень про йогу в масовій свідомості, яку старанно посилюють некомпетентні медійники. Ви відкриваєте 90% сайтів з йоги і починаєте читати, що ще в такому-то затертому році мудрець Патанджалі сформулював концепцію Аштанга-йоги, що містить у собі вісім ступенів. Метою йоги є досягнення Самадхі, яке являє собою розчинення Я в Абсолюті тощо. Здавалося б, навіщо так писати, якщо можна почитати, що насправді писав мудрець Патанджалі, бо це всього ж вісім сторінок доволі великим шрифтом з великим інтервалом. Але нажаль мало хто намагається прочитати, що писав Патанджалі в оригіналі. Більшість медійних авторів переписують один в одного.
Перерахуємо, чого немає в «Йогасутрі» Патанджалі. У Йогсутрі Патанджалі немає восьмиступеневої йоги, ба більше, її ніде немає. Тому що слово «анга» в складному слові «аштанга» («ашта» – «вісім»), перекладається не як «ступінь», а як «метод» або «частина». Тобто існує вісім частин йоги, або вісім методів практикувати йогу. Але ніхто не ієрархізував їх, що ніяма йде після ями, а пранаяма після асани. Патанджалі такого не казав, бо «анга» — це не «щабель».
Далі, Патанджалі ніде не пише, що самадхі — кінцевий щабель йоги. Ба більше, якщо почитати уважно, можна зрозуміти, що це не те що не кінцевий щабель йоги, а це просто певний проміжний стан, який може бути корисним для багатьох практичних застосувань. Патанджалі ніде не пише, що самадхі являє собою злиття з абсолютом, розчинення Я в Абсолюті — цього просто тут немає. Патанджалі не пише, що під час самадхі людина досягає трансового стану, у неї зупиняється серцебиття, пульс, дихання тощо. Цього в Йогасутрі немає, як і багато чого іншого.
Майже все, що приписується Патанджалі масовою свідомістю — є породженням цієї свідомості, а зовсім не Патанджалі. Ось такий кумедний парадокс. Але звички залишаються, і все одно, підсвідомо хочеться що-небудь із перерахованого знайти в Йогасутрі. Це четверта складність, з якою ми стикаємося під час прочитання Патанджалі.
Отже, ми зможемо проаналізувати й достовірно зрозуміти цей великий текст, лише якщо не потрапимо в жодну з перерахованих вище пасток.
Перечитавши попередній пост, зрозумів, що не доніс до читача свою основну думку, яка полягає в такому:
Не тільки сучасний читач ризикує потрапити в ту чи іншу пастку. Більшість класичних перекладачів і коментаторів Йогасутри вже потрапили в ці пастки.
