Вагомим здобутком сучасної психології є створення моделі внутрішнього світу людини. Згідно з цією моделлю психіку людини уявляють як результат взаємодії трьох складників: надсвідомості, підсвідомості і свідомості. З-поміж них перший складник, підсвідомість, є природною компонентою людини — її бажання, інстинкти, потреби. Надсвідомість містить сукупність соціальних норм, установок, моралі, усі вони обмежують дії людини відповідно до потреб суспільства. Свідомість, проміжна ланка, є розумом, раціональним мисленням, здатністю людини усвідомлювати себе і світ, логічно мислити й обирати. Цю концепцію сформулювали емпіричним методом — у результаті спостережень. Але висновок про існування трьох частин психіки людини можна зробити і в інший спосіб, ґрунтуючись на стержневому понятті всіх езотеричних вчень — понятті еволюції як процесу накопичення досвіду поведінки в різноманітних ситуаціях.
Підсвідомість
Підсвідомість інтерпретують як сукупність усього досвіду, який набула душа протягом свого існування. Різні пласти підсвідомості одночасно містять досвід, який стосується різних еволюційних рівнів. Найглибше лежить досвід, накопичений у мінеральному та рослинному царствах — він забезпечує нормальне функціонування фізичного тіла. Вище — тваринний досвід, який керує інстинктами. Найближче до свідомого пласту лежить досвід, накопичений у минулих життях людини — він визначає якості людини, вподобання, життєві прагнення. Щоби зручно використовувати досвід попередніх перероджень, він немовби відтворюється, прокручується заново в кожному новому втіленні.
Людство давно підмітило, що в материнській утробі плід проходить усі попередні стадії еволюції — від одноклітинного організму до людини (біогенитичний закон Гекеля). Якщо простежити подальший розвиток людської істоти, можна помітити, що в дитячому та юнацькому віці людина відтворює пройдений людством шлях, а, можливо, і власний — з минулих життів. Що щедріше на події дитинство, що більш різносторонні зацікавлення в дитини, що швидше вони змінюються, то давнішою є його душа. Однак, візьмемо до уваги, що не весь набутий людиною досвід є дійсно конструктивним, тобто таким, що відповідає Природним законам і сприяє виживанню.
Поряд із корисним досвідом людина набуває безліч «псевдодосвіду». Це зумовлено особливістю психіки людини, вона реєструє все підряд і не виділяє окремо «корисні» причинно-наслідкові зв’язки. З погляду глобальної еволюції, це не має великої ваги, тому що більшість однотипних ситуацій призводить із плином часу до виділення корисного досвіду з марного. Однак у житті окремої людини псевдодосвід може мати негативне значення.
Надсвідомість
Надсвідомістю (супер-его за термінологією психоаналізу) ми називаємо систему програм, заборон і установок, які привили людині під час виховання, й вони обмежують або спрямовують її дії, вчинки, бажання в соціально прийнятних рамках. З погляду еволюційної концепції джерелом цих програм є досвід або псевдодосвід людей, що досягли більш високих еволюційних рівнів. Вони сформулювали зі свого досвіду моральні установки й передали людству «зверху вниз».
Програми, які лежать у надсвідомості, можуть бути природними — тобто такими, що дозволяють подальшу духовну еволюцію, і не природними — такими, що належать різним егрегорам, цивілізаціям, неприродним спільнотам. Природні програми не завдають істотної шкоди, до того ж їхній володар може здаватися більш духовною людиною. Проте варто пам’ятати, форми поведінки, які обумовлені цими програмами, не є особистими напрацюваннями людини, вони є вставками сил, які лежать на вищих еволюційних рівнях. Такі напрацювання не зберігаються за людиною при переході від однієї реінкарнації до іншої, так само, якщо людина йде від сил, які передали їй напрацювання. Усунення або свідоме підтвердження описаних програм (в останньому випадку вони стають уже особистими напрацюваннями людини, частиною її свідомості) має сенс лише, якщо людина досягає відповідного еволюційного рівня.
На відміну від природних, неприродні програми згубно впливають на стани людини, хоча соціум може їх схвалювати. Вони блокують переважно природні потреби людини. Ці блокування призводять до появи внутрішньої напруги, яка зумовлена конфліктом підсвідомості та надсвідомості й виражена у формі неврозу. Відзначимо, що саме існування неприродних програм привело психоаналітиків до твердження, що існування цивілізації як такої робить людину невротиком, бо обмежує його бажання. Автор цієї статті поділяє концепцію, що на кожному еволюційному рівні існують форми поведінки, закони, які є природними — тобто допустимими з погляду оточуючення. Ці закони не пригнічують, а – визначають форму втілення природних бажань.
Свідомість
Свідомість людини або її внутрішнє «Я» є, безумовно, найцікавішою частиною всього психічного світу. Насамперед тому, що свідомість є однією із найбільш пізніх психічних утворень, яке притаманне лише людям, ба більше, не всім. Саме наявність індивідуальної свідомості, «внутрішнього стрижня» є ознакою людини, її еволюційним атрибутом. У чому полягають функції свідомості? Не торкаючись складних філософських питань, ці функції визначають таким чином:
1.Свідомість є інструментом, який здійснює процедуру вільного вибору з кількох альтернатив. Такий вибір не може здійснювати підсвідомість, тому що підсвідомість складається з інстинктів і завжди веде людину до реалізації найбільш сильного бажання. Такий вибір не може здійснювати й надсвідоміть, бо вона містить чіткі програми і формулювання, які строго регламентують дії людини. «На плечах» свідомості лежать різні функції, серед них важливою є функція Вибору. Це функція вибору між підсвідомими бажаннями та надсвідомими установками, яка врівноважує стани «Хочу» і «Треба».
2. Свідомість є інструментом активного пізнання світу, вона дає змогу виділити закономірності, абстрагуватися від процесів, створити моделі реальності. Людина, яка має свідомість, спроможна пізнавати світ і, як наслідок, еволюціонувати швидше, ніж через спроби і помилки.
3.Із самої назви «Свідомість» випливає, що саме завдяки свідомості люди можуть спілкуватись, формулювати знання через знакові системи — мови.
4. Свідомість є інструментом усвідомлення. Крім того, у процесі усвідомлення людина пропускає через свідомість різні елементи психічного життя. Коли говорять про усвідомлення, зазвичай, змішують два відмінних процеси: актуалізацію — під час якої увагу свідомості привертають до об’єкта психіки, та інтерпретацію — під час якої будь-які явища визначають словами, відносять їх до одного з уже відомих типів явищ, «видають ім’я». Зазначимо, що свідомість людей може бути розташована на різних еволюційних рівнях. І те, що для однієї людини буде усвідомленням, для іншої може бути вже давно пройденим етапом, розташованим на рівні підсвідомості, а для третьої — надсвідомим рівнем, якого остання не досягла. Це легко бачити в житті: одна людина весь час думає над питаннями про добуття хліба насущного, а для іншої побут не є проблемою, але вона не знає, як обійти конкурентів, третю цікавлять більш абстрактні закони, світоустрою тощо. Свідомість людини працює над тими законами, які актуальні з погляду її (людини) еволюції.
