Ми часто не впізнаємо термін dhyana, бо проникаючи в нову мову, він набуває нової вимови. Навіть українською та російською маємо значну різницю — дхьяна та дгʼяна.
Санскритський термін dhyana японською звучить як «дзен (zen)». Поняття дало назву дзен-буддизму.
Китайською dhyana звучить як «чен» (zheng), відповідно маємо чен-буддизм.
В палі dhyana — jhāna, але в палійському каноні термін jhāna не займав значного місця в дискусіях. Чотири jhāna — це проміжний етап у набутті інших станів.
У текстах Тибетського буддизму дгʼяна набула переклад — བསམ་གཏན་ (bsam gdan), що звучить накшалт «сам ден».
В сучасних наукових роботах у контексті буддизму, терміни dhyana та jhāna перекладають англійською absorption «зануреність» (у сенсі рівня занурення в медитативну концентрацію).
Кама — бажання, насолода та ім’я бога любові. Слово походить від кореня kam “любити, бажати, бути закоханим”.
“Кама-сутра” — один із текстів кама-шастри “науки насолоди”.
У тантрі кама — шлях до просвітлення:
Інші першоджерела йоги говорять про контроль бажань, а не дотримання їх.
Подвійність у ставленніі до бажання виникла через бідність мови — у тантричних традиціях є різні стани «бажання»:
У практиці йоги ми якраз і вчимося мистецтву відрізняти глибинні бажання, що розвивають, від поверхневих і невротичних.
Відмовитися від роздумів про бажання ми не можемо, бо
На тему бажань і Ками можна продовжити роздуми з
Слово жіночого роду, буквальне значення “прикрашена кільцями” або “спіральна”, у розмовному узусі — “змія”.
Так описує Кундаліні Чакра-каумуді:.
Кундаліні — одна з найбільш туманних концепцій йоґи.
Проблема полягає в тому, що кундаліні згадується в багатьох класичних джерелах, проте погляди на неї дуже різняться поміж собою.
Таким чином:
1. Розташування кундаліні дуже відрізняється в різних текстах. Від анахати (“Віджняна-бхайрава-тантра“) до маніпури (“Йоґа-яджня-валкья”) і муладхари (найчастіше, наприклад, “Шат-чакра-нірупана”, “Гхеранда-самхіта тощо).
2. Суть кундаліні також відрізняється. Найчастіше у текстах саме енергія рухається по каналу вздовж хребта – по сушумні. Але деякі тексти вважають навпаки, що Кундаліні блокує можливість руху енергії в цьому каналі (“Падма-самхіта”, “Васіштха-самхіта”, “Йоґа-яджня-валкья). До речі, Крішнамачарʼя і його учень Мохан дотримувалися таких поглядів.
3. Різні тексти вважають рух кундаліні таким, що не супроводжується фізіологічними ефектами (“Віджняна-бхайрава-тантра”) або, навпаки, супроводжується (Хатха-йоґа-прадіпіка). Причому супроводжується двосторонньо: Кундаліні в цих текстах можна пробудити пранаямами, мудрами і навіть стисненням мʼяз ануса.
З усього цього випливає, що термін “кундаліні” в різних текстах концептуалізує зовсім різний містичний та психотехнічний досвід.
У розумінні Юнга Кундаліні це Аніма.
प्राण । prāṇa । праана
pra — приставка, має значення збільшення,
ana — іменник, дихання.
Прана — дихання, вітальність, дух, життя, повітря, енергія (як невидимий засіб передавання станів, емоцій, відчуттів, тепла — як сама функція, так й субстанція повітря)
आयाम । āyāma । ааяма
ā — приставка, має значення завершеності дії.
yāma — контроль, керування. Ааяма — повний контроль.
Пранаяма — повний контроль дихання та енергії.
Хатха-йога-прадіпіка вказує на те, що пранаяму слід опановувати поступово:
Та показує пранаяму саме як практику контролю енергії:
Категорія “увага” розподілена в індійській антропології між термінами “буддхі“, “манас“, “чітта“, з одного боку, та “індрії” – з іншого.
Не вдаючись у детальні пояснення цього зв’язку – те, що ми б назвали “спрямованістю уваги“, індійський автор описав би як “прив’язаність (баддха, бандха, кіла) манасу чи індрій до об’єктів” або як “захопленість (сакта) об’єктами“.
Такий опис дещо більш влучний за звичний для нас. Дійсно, ми не розрізняємо спрямованість зовнішньої уваги, наприклад, коли з цікавістю вдивляємося в певний предмет, і внутрішньої — коли ми про нього думаємо. В “індійському” описі цієї проблеми немає. Існування цих двох типів уваги акцентував уперше Абгінаваґупта в Тантралоці на прикладі пратьяхари, яку він визначив як відсторонення думок і почуттів (akṣa-dhiyām) від об’єктів (arthebhyaḥ).
Також ми розрізняємо довільну та мимовільну увагу. Перша має місце, коли ми концентруємося на чомусь свідомо, з власної волі, друга — коли увага зосередилася на предметі сама-по-собі.
Індійська антропологія описує таку ситуацію як “захоплення” (грахана) манаса або індрій зовнішнім об’єктом.
Утім, у побутовій мові ми описуємо це так само: “тема захопила мене”, “не можу відірвати очей”, “мелодія віднесла” тощо.
Довільна ж увага сприймається як акт самоконтролю, у зіставленні з дхараною і сам’ямою.
Треба сказати, що головною термінологічною проблемою, притаманною обом способам опису, є недостатньо виразний поділ уваги на активну і пасивну.
Активна увага пов’язана з набуттям нового знання (наприклад, коли ми не просто дивимося, а вдивляємося у пошуках раніше непоміченої деталі, або розв’язуємо завдання без готової формули). Пасивна ж увага — це утримання уваги без такого завдання.
Наприклад, пильний погляд в одну точку або механічне повторення мантри. На практиці легко помітити різницю між цими типами уваги, проте спеціальних термінів, які її розрізняють, немає.
Термін cakra चक्र перекладається як “диск” або “колесо”.
Слово утворене від кореня kṛ (कृ) “робити” як основа особливої дієслівної форми – “інтенсиву” – яка виражає циклічну чи дуже інтенсивну дію.
Видатний тантрик і філософ Абгінаваґупта запропонував у Тантралоці кілька інших етимологій цього терміну.
Він утворює слово “чакра” від кореня kas – “розширюватися, цвісти, рухатися”, cak – “бути задоволеним”, “сяяти” і kṛt – “руйнувати”.
Таким чином він виділяє (з урахуванням кореня kṛ) ще чотири приховані значення слова “чакра”:
© 2018 – 2024 Українська федерація йоги. Всі права захищені.