1-2 #
Зневіреному й охопленому жалем [Арджуні],
що очі його сповнились сліз та хвилювання, Мадгусудана мовив:
– Арджуно, звідки в тебе ця пригніченість в час загрози?
Це не властиво аріям, бо не приводить ні до слави, ані підносить до небес.
Коментар до шлок 1-2
Спочатку Володар дає Арджуні настанови, спираючись лише на повсякденну мудрість, далі ж він перейде до знань. Ось чому спершу він мовить про те, що не є гідним шляхетної людини. Далі ж, дорікаючи Арджуні душевною слабкістю, він вказує, що його уявлення про дгарму насправді марні:
3-6 #
– О, Каунтея! Тобі не личить бути зневоленим слабкістю!
О, Мучителю ворогів! Облиш ганебну нерішучість та повстань!
Арджуна відповів:
– Чи зможу я здійняти стріли проти Бхішми та Дрони,
що гідні лише поваги, Мадгусудано?!
В цьому світі ліпше жебракувати, ніж вбивати великих учителів.
Я не бажаю смакувати страви, що закривавлені
смертю наставників, ще й знищених із жадоби.
Не знаю я, що краще: перемога наша або поразка ж.
Переді мною — рід Дхрітараштри, його згубивши, я не бажаю жити.
Коментар до шлок 3-6
Тут Арджуна визначає спрямованість на певні дії (вбивства) та певні результати (багатства) як те, від чого слід відмовитись. А також фразою “ми не знаємо, що буде найкращим”, він стверджує, що відмова від дій – це також спрямованість на конкретний результат (поразку).
[Далі ж йдеться про таке протиріччя:] з одного боку, дія не може бути безцільною, з іншого – не слід починати битву з метою поразки. Але у цьому разі навіть перемога буде позбавлена сенсу. Бо ж коли Арджуна наголошує на тому, що “ліпше жити поданням, ніж вбивати вчителів”, вибір між поразкою та перемогою стає неможливим внаслідок того, що саме перемога буде знищенням його родини.
7-10 #
Я, переможений жалем, і розгублений щодо мого обов’язку,
прошу тебе, скажи, як же краще мені вчинити!
Навчи мене, відданого тобі учня, благаю!
Я не бачу нічого, що б настало після страждання, яке виснажить всі мої почуття.
Навіть якщо здобути процвітаюче царство, що не має собі рівних,
та й хоч би панувати над божествами.
Санджая1 мовив:
Тоді Арджуна звернувся до візника так:
«О, Згубнику Ворогів, не стану я битися»,
– і замовк.
Неначе з посмішкою промовив Крішна
сповненому страждання Арджуні,
що сидів між двома військами, такі слова…
Коментар до шлок 7-10
Під словами “між двома військами” автор має на увазі ось що: сповнений сумнівів Арджуна насправді не відмовився від бою, оскільки просив Крішну навчити його. Далі ж, перебуваючи між тими двома, а саме між знанням та невіглаством, він отримає настанови від Володаря.
1 Санджая — це полководець, який розповідає Бгаґавадґіту Дгрітараштрі в більшому сюжеті Махабгарати.
11 #
Твоя сутність уражена людяністю, через це омана та відчай
здолали тебе, тому ти позбавлений усвідомлення.
Співчуття охопило тебе, бо ти побачив родичів,
що впритул наблизилися до смерті.
Коментар до шлоки 11
“Людяність” у попередній шлоці тлумачиться саме як людська натура, буття, що належне людям. Крішна вказує на недоречність страждання Арджуни, бо ж його рідні власними силами ступили до смертельної пащі.
12 #
Ти жалієш за тими, за ким не слід. Мудрі ж не шкодують
ні про тих, хто є, ані про тих, хто пішов.
Коментар до шлоки 12
Стосовно того, про що саме не слід жаліти: неможливо шкодувати за тілом, бо ж воно тимчасове та смертне. Ти оплакуєш атман, але за ним теж не слід шкодувати. Ніхто з живих або мертвих жалю не вартий. Обґрунтування: атман неможливо знищити. Яке ж горе в тому, що він мандрує тілами? Нема про що шкодувати, коли він змінює тіло, оскільки тоді треба було б жаліти за втратою юності або ж іншого віку життя.
Далі автор Ґіти додає ще два твердження стосовно того, що атман вічний, а тіло – тимчасове:
13-14 #
Це не так, що колись не було мене або тебе, або ж цих правителів.
Також не так, що ми не будемо існувати відтепер і в майбутньому.
Атман набуває нове тіло наче людина змінює
дитинство на юність і старість. Мудрий не шкодує про це.
Коментар до шлок 13 -14
Не було такого, щоб я не існував, так само, як ти і ті правителі. Якщо журитися за втратою форми, тоді чому б не шкодувати і за тим, що за дитинством слідує юність і далі? Мудрий не шкодуватиме за цим. Бути стійким легко тому, хто не прив’язаний до тіла. Тож прагни стійкості такої.
15 #
О, Каунтеє! Дотики до матеріальних об’єктів дають
відчуття холоду і жару, задоволення або страждання…
Проте ці відчуття мінливі, вони приходять та йдуть.
Тож витримуй їх стійко, о, Бхарато!
Коментар до шлоки 15
Шлоку слід розуміти так: торкання до об’єктів, що зазначені в тексті як “матеріальні”, за своєю сутністю є зв’язками з атманом через органи відчуття. Стан, що його створюють ці зв’язки, наприклад, холод, жар, задоволення чи страждання, не є сталим. Тому за таким станом можуть шкодувати лише ті, хто позбавлені мудрості. Проте мудрі не жаліють за ним.
Або так: Люди відчувають безпосередній контакт органів відчуття з об’єктами матеріального світу, але не з найвищим атманом. Тож слід із твердістю витримувати те, що пов’язане з виникненням та зникненням (тобто з народженням та загибеллю).
16 #
– О, найкращий з людей! Той, кого не бентежать ці дотики –
однаково стійко ставиться до щастя та нещастя, і саме він придатний до вічності.
Коментар до шлоки 16
Якщо всі відчуття приходять і йдуть, чи варто шкодувати за ними? Ні.
Що ж таке те, що приходить? Припустімо, це народження. То чим є це народження? Якщо воно спричинене неіснуючим, тоді це і є небуття. Водночас природою неіснуючого є відсутність власної природи, тобто відсутність атману.
Передмова до шлоки 17
Так само [сказано] і в шастрах: власна природа сутностей невід’ємна [від них], ніби жар від сонця.
Якщо ж народження – це набуття атмана з існуючого, тоді той, хто набуває цієї сутності, є вічним, внаслідок відсутності неіснуючого будь-коли. Тож за для чого засмучуватися з приводу виникнення?
Також і те, що йде: воно спричинене буттям чи небуттям? Але небуття не існує. Звідки природа небуття у того, чия природа є сущою? Якщо припустити, що наступної миті те, що йде, матиме природу небуття: тоді не існуватиме ніякого буття, оскільки природу змінити неможливо. Наприклад, якщо щось знищується ударом молотка, що відбувається з природою зруйнованого? Неможливо побачити цю природу, правда ж?
Немов якась річ, що покрита тканиною, невидиме буття, що приховане від зору, не стає чимось іншим. Тому природа — невід’ємна.
Зважаючи на все сказане вище, далі стверджується:
17 #
Буття не виникає з небуття, небуття ж не виникає з буття.
Межа цих двох очевидна для тих, хто бачить істину.
Коментар до шлоки 17
Отже, наслідуючи законам природи, сказано так: у тіла немає буття, бо зміна його станів безперервна — кожної миті воно руйнується. Натомість у найвищого атману не може бути знищення, і він існує вічно, бо незмінність — його ознака.
Так само проголошує Бріхадаранʼяка упанішада: “Атман є нетлінним, адже його властивість – незнищенність”.
Стосовно виразу “межа цих двох”, а саме буття та небуття, мається на увазі місце їх спочинку.
Та межа існуючого та неіснуючого видима для тих, хто бачить істинну сутність речей. Тож чи є вона вічною, чи ні? Через можливість виникнення такого сумніву, Володар мовив:
18 #
Та знай, що неможливо зруйнувати того [атмана],
що ним створений весь світ.
Ніхто не спроможний знищити його, оскільки він є незмінним.
19 #
Минущі тіла вічного та неосяжного атману
є тимчасовими, тому, Бгарато, бийся !
Коментар до шлоки 19
Тіла є тлінними, оскільки вони схильні до грубого розкладання під плином часу, що неможливо описати; адже по-іншому бути не може з тої причини, що тіла набувають нового стану кожної миті. Одже висновок про те, що новітність втрачається з кожною миттю, [виникає] під час розгляду старіння зблизька.2 Також і Вьяса вказує на це: “Кожної наступної миті у всіх сутностях відбувається розподіл їх фрагментів, але це не сприймається та не розрізняється [нами] через те, що процеси ці дуже тонкі. Тож слід розуміти, що тіла минущі на підставі того, що цим [моментам3] притаманні різноманітні функції. Натомість атман є вічним, тому що він невимірний. Матерія, яку можна вимірювати – мінлива. У нематеріального, що його природою є свідомість, такої мінливості немає, оскільки воно не пов’язане з іншою природою. Тож тіла завжди тимчасові й неможливо шкодувати за ними. Атман, навпаки, завжди нетлінний, і жаліти за ним не слід. Тому вираз [зі шлоки 12] “шкодувати не слід” має два об’єкти: [нема сенсу шкодувати за тілом, бо ж воно все одно руйнується кожної миті, і не слід жаліти за атманом, оскільки він є вічним].
2 Таке розуміння руйнування миттєвостей властиве буддизму. Питання в тому, чи згоден сам Абхінавагупта з цією концепцією, чи вписує її до своєї аргументації задля того, щоб доказ вічності атману спирався на більшість популярних доктрин.
3 kala.
20 #
Той, хто вважає його вбивцею, той, кому він здається вбитим,
– обидва вони не знають, що він не може ані вбивати, ані гинути.
Коментар до шлоки 20
У слові «його» [два тлумачення]: «атман» і «тіло». Той, хто вважає «його», тобто і «атмана», і «тіло», вбивцею та вбитим, – не володіє знанням. Тому він є обмеженим.
Це розʼяснено таким чином:
21 #
Він ніколи не народжується та не вмирає.
Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись.
Він безмежний, нескінченний, вічний та прадавній,
тому й не гине в загиблому тілі.
Коментар до шлоки 21
“[Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись]” – у цій фразі заперечуються обидві частини. “З’явившись” не вірно, оскільки атман був завжди, в цьому сенсі він не народжується. “Не існуватиме колись” не вірно, оскільки він буде завжди, в цьому сенсі він не вмирає.
22 #
Той, що здатен осягнути [атмана] як нетлінного, постійного,
ненародженого та довічного, чи може він вбивати або бути вбитим?
Коментар до 22 шлоки
Якщо хтось внаслідок пробудження осягнув, що атман не може вбивати й гинути, чи може щось стати його тенетами?
23 #
Немов людина, що лишає старе вбрання та вбирається в нове,
так само [атман] залишає старі тіла та входить у нові.
Коментар до шлоки 23
Неначе людина, що вдягнулась у нове вбрання, не вмирає після руйнування попереднього, так само [не гине] атман, що вбирається у нові тіла.
24-26 #
Не ріжуть його мечі, не спалює вогонь, не затоплюють води та не висушує вітер.
Його неможливо розітнути, спалити, намочити або висушити.
Він є постійним, всепроникним, сталим, непорушним та вічним.
Він – неявний, незбагненний і незмінний.
Осягнувши його саме таким, ти не зможеш за ним шкодувати!
Коментар до шлок 24-26
Не існує такої зброї, яка б могла знищити цей [атман] або ж завдати йому шкоди, оскільки неможливо змінити те, що його єдиною природою є свідомість. Неможливо зруйнувати опору того, хто ні на що не спирається, розділити на частини того, чиї частини невід’ємні одна від іншої, а також неможливо стати ворогом для того, хто залежить лише від себе. Його рух до іншого тіла не є первинним. Наділений тілом постійно поєднується з ним наново, з тієї причини, що тіло не буває незмінним жодної миті.
Пізнавши все це, ти не повинен жаліти за ним.
27 #
– Навіть якщо ти вважаєш атмана тим,
що постійно народжується і вмирає,
то все одно нема за чим жаліти, о, Великорукий!
Коментар до шлоки 27
28 #
Незаперечною є смерть народженого
та незаперечним є народження померлого.
Отже, не варто шкодувати за тим, що неминуче!
Коментар до шлоки 28
Смерть наслідує народження, народження наслідує смерть. Їх послідовність подібна до колеса, за чим тут жаліти?
29 #
Не видно початку живих істот та не видно іхнього кінця,
проявленим є лише стан між ними.
Хіба ж буде користь від страждання за цим [станом], о, Бгарато?
Коментар до шлоки 29
Якщо атман є постійним, або якщо атман є [таким, що виникає щомиті], для того, хто сумує за ним, атману не явлено на початку і в кінці. Проявлено лише той його стан, який є посередині. Що гідно жалю, так це сама варіативність, а не власна природа.
Незважаючи на те, що є його початковою причиною, постійною є трансформація станів його власної природи, а саме — створення, підтримування та руйнування. Тож про який жаль може йти мова у контексті подібної власної природи [частиною якої є руйнування]?
30 #
Немов на диво дехто дивиться на нього [на атмана],
наче про диво деякі про нього розмовляють,
ніби про диво інші про нього чують…
Проте навіть почувши, ніхто не впізнає його.
Коментар до шлоки 30
Якщо атмана неможливо знищити, то чому ж ніхто не може його пізнати, чи не так? Коли хтось дивиться на нього, як на дивовижу, навіть, коли почує про нього, то його не знає, тобто не впізнає.
31 #
Бгарато! Атман є вічним і незгубним у кожному тілі.
Ось чому тобі не гоже жаліти за будь-якою живою істотою.
Коментар до шлоки 31
З тої причини, що незнищенність атмана є незмінною.
32 #
Тобі не личить тріпотіти, побачивши свою дгарму.
Бо немає кращого для кшатрія, ніж за дгармою битва.
Коментар до шлоки 32
Тремтіння з приводу битви не має місця, оскільки неможливо відкинути власну дгарму.
33 #
Небесна брама, о, Партхо, відчиняється волею випадку.
Тож щасливі ті кшатрії, що отримали таку битву.
Коментар до шлоки 33
Навіть ті кшатрії, що наповнені бажаннями, не мають уникати такого бою, що веде до небес. Що вже й казати про того, хто має настанови істинного знання.
Те, чого ти так боїшся, коли відвертаєшся від битви, саме те й повернеться до тебе, розгалужене стократ. [Так відповівши, Володар] мовив:
34-38 #
Як не вступиш до гідної битви, ти полишиш
обов’язок⁵ й славу, а набудеш тільки лиш лиха.
Про цю твою знеславленість завжди будуть казати.
Для того ж, хто відчув пошану, є гіршою за смерть, безславність.
Великі воїни подумають про тебе,
що ти залишив битву через страх.
Ті, хто шанував тебе, вважатиме тебе нікчемним.
Ганьбою покриють вороги тебе та звинуватять у безсиллі.
Що завдасть тобі більшої муки?
Чи ти досягнеш небес, якщо загинеш,
чи станеш великим царем, якщо переможеш…
Каунтеє, вирішуй битися!
#
Коментар до шлок 34-38
Ці п’ять шлок можна перефразувати так: «Навіть якщо б ти, Арджуно, жив звичайним повсякденним життям, тобі б усе одно довелося встати до бою».
Коли щастя та нещастя, набуття та втрата,
перемога та поразка стануть рівними для тебе,
бийся заради самого бою. В цьому немає помилки.
Коментар до шлоки 39
Вчиняти дії за своєю дгармою ніколи не буде помилкою.
40 #
Таке роз’яснення за Санкх’єю, тож тепер послухай [роз’яснення] за Йоґою.
Поєднавшись із цією мудрістю, ти полишиш обмеження діями.
#
Коментар до шлоки 40
Отже, тебе навчили мудрості істинного знання Санкх’ї. Послухай же про те, що Йоґа вчить цієї мудрості як тої, що веде до успіху в діях. Наділений такою мудрістю, о, Партхо, ти будеш вільним від обмеження діями.
Оскільки дії не мають свідомості, вони не обмежують самі собою. Атман сам пов’язує себе з діями, що їхня сутність – імпринти та звички.
41 #
Тут [в стані йоґи] не існує хибної смерті або [цілковитого] знищення.
Найменша частка знання цієї [йоґи] захищає від великого страху.
Коментар до шлоки 41
Тут, а саме в цьому стані свідомості, не існує загибелі через провину, тобто помилку чи недбалість, оскільки [в цьому стані] немає недбалості. Неначе дрібка сандалу, що вмить охолоджує цілий чавун, в якому кипіла олія, так само навіть найменша частинка знання йоґи руйнує великий жах, що його суть – сансара.
Однак це знання [йоґи] не наводиться як унікальне, чому ж так?
42 #
О, нащадку Куру! Єдиною є та мудрість, що природа її – рішучість.
Натомість безкінечні та гіллясті думки нерішучих.
Коментар до шлоки 42
Розум кожної [людини] єдиний за своєю природою, та схильний до множинності через прагнення визначеності.
43-45 #
Саме бажання є природою немудрих тих,
хто проголошує квітчасті промови
та стверджує, що не існує нічого, окрім Вед.
[Адже] для них найвищим за усе є небо,
тож у прагненні набути плодів своїх дій в майбутніх життях,
вони здійснюють безліч особливих ритуалів заради влади та втіх.
Мудрість, що має природу рішучості,
не встановлюється в самадгі 6 в тих,
чий розум понесли такі промови, і хто прив’язаний до влади та втіх.
Коментар до шлок 43-45
Ті, що наповнені бажаннями, проголошують квітчасті промови про небеса, які чекають на них у майбутньому. Сутністю цих промов є Веди.
Саме тому ці немудрі бажають набути плодіви у вигляді сприятливого переродження за допомогою ритуалів. Хоча розум їх був понесений такими словами Вед, які були ними ж і нафантазовані, навіть з рішучим розумом стан самадгі для них є неможливим, бо вони зафіксовані на плодах. Таким є сенс попередніх трьох є.
Об’єктом Вед є три гуни [саттва, раджас і тамас].
Тож, Арджуно, звільнись від [цих] трьох гун та двоїстості!
Не переймайся речами, натомість володій собою,
постійно перебуваючи в істинному стані.
Коментар до шлоки 46
Веди зв’язують [постулатом] трьох гун, при цьому самі собою вони не обмежують. Сковує виконання тих ведійських ритуалів, яке відбувається [у стані] одержимості стражданням або [жадання] щастя. Слід залишити [не самі Веди], а [тільки ту концепцію] трьох гун, природою якої є жадання. Якби метою цієї шлоки була дискредитація Вед, тоді битва як інструмент не мала б сенсу, оскільки уявлення про дгарму започатковане саме у Ведах. Проте вони не обмежують того, чиє бажання плоду вичерпане.
Оскільки Веди корисні для [здобуття] найвищого знання, тому в [наступній] шлоці сказано:
47 #
Для брахмана, що володіє знанням,
Веди наче криниця, до якої спадають усі води.
Коментар до шлоки 47
Навіть обмежені слова Вед можуть принести користь тому, для кого головним є пізнання або власна дгарма.
48 #
Ти відповідаєш за дії, а не за їх плоди.
Тож хай плоди не будуть причиною твоїх дій.
[Та] не прив’язуй себе до бездіяльності!
#
Коментар до шлоки 48
До слів “ти відповідаєш за дії”, виникає заперечення: чи не так, що за умови виконання дії, плід зʼявляється як те, що їй властиве? Ні, це не так. Якщо жага плодів затьмарює твій розум, тоді саме результат є мотивом діяння. Той же, хто не прагне плодів, набуде істинне знання як плід [дії]. Проте це неможливе для того, хто не хоче [діяти]. Тоді як бездіяльность слід відкинути, оскільки її сутність – хибне знання, що має форму сильної привʼязаності.
49 #
О, Дхананджає! Виконуй дії у стані йоґи, залишивши привʼязаність.
Коли хтось рівно ставиться до успіху й до невдачі,
цей [стан] рівності й називають йоґою.
Коментар до шлоки 49
Дій у стані йоґи, йоґа ж – це рівностність.
50 #
Саме той володіє зреченням, чиї усі починання
не залежать від бажань і сподівань,
та чия повна жертва – у зреченні.
Коментар до шлоки 50
[Мова про того], чиї дії не зумовлені сподіваннями, бо палке бажання є оковами.
51 #
Мудрість віддаляє низькі дії. Тому, Дхананджає,
шукай прихисток саме в свідомості.
Низькими є ті, чий мотив дій — плоди.
Коментар до шлоки 51
Пуста дія, що спрямована на низькі плоди, віддаляється [від діяча] під активності свідомості. Ось чому слід шукати прихистку саме в тому знанні, яким така свідомість набувається.
52 #
Той, хто керується такою свідомістю, залишає обидва [уявлення]:
і про доброчесність, і про злодіяння.
Тож зосереджуйся заради стану йоґи, [бо] йоґа – це майстерність у діях.
#
Коментар до шлоки 52
Що ж до [добрих та дурних дій], автор підкреслює їх протиставлення. Саме руйнування таких [уявлень] є найвищою майстерністю. Такою є суть цієї шлоки.
53
Ось чому ті, кого спрямовує таке знання,
залишають плоди, народжені діями.
Звільнившись від пут народжень,
вони набувають остаточного звільнення.
Коментар до шлоки 53
Наділені мудрістю йоґи, залишають плоди дій, разом із тим полишають обмеження народженнями, тобто набувають буття в Брахмані.
54-55 #
Коли твій розум подолає пастки ілюзій,
саме тоді ти безпристрасності досягнеш
щодо знань, набутих вже, та тих, що маєш щегв здобути.
Коли твій розум, що заплутаний Ведами,
стане рішучим і стійким в самадгі,
тоді набудеш [стану] йоґи ти.
Коментар до шлок 54 – 55
[В момент самадгі], тобто коли свідомість досягає стану йоґи, в тебе виникає ясне розуміння стосовно вже вивченого та того, що ти ще бажаєш пізнати. Це і є стан безпристрасності. Упередження ж, що сформоване прочитаним у наукових трактатах, має силу омани, а саме – перевага авторітетної [думки] у стані незнання. Такою оманою є і твій погляд на знищення роду та інші [наслідки битви] як на злочин. Це упередження зникне, якщо зруйнувати авторитет відповідного вчення.
56 #
Арджуна спитав:
О Крішно! Чому [йоґіна], що перебуває в самадгі,
називають “той, чия свідомість є стійкою”?
В якому сенсі його так називають? Що він практикує?
Чого набуває [внаслідок] практики?
Коментар до шлоки 56
В оцій шлоці “той, чия свідомість є стійкою“ – таке визначення йоґіна, що перебуває в самадгі. Чому автор використовує цей вираз? Таким є перше питання шлоки.
Стійка свідомість – це основа і прямого, і переносного значення. Чи мається на увазі дослівне значення – “той, чия думка постановлена”, чи переносне – “аскет”? Навіть якщо немає сумніву у переносному значенні, і навіть як легко зрозуміти пряме, все-таки відповідь на це запитання розширює [розуміння] через дослідження самого визначення природи [виразу]. Таким є друге питання.
Як практикує “той, чия свідомість стійка”, тобто йоґін, для того, щоб виникла подібна стійкість? Це третє питання.
Чого він досягає унаслідок практики? Таким є четверте питання.
Поступово Володар відповість на ці чотири питання.
57 #
«Той, чия свідомість стійка» – це той, хто відкинув жадання
всі, що існували у свідомості.
В собі самому перебуває він, і втішений собою.
Коментар до шлоки 57
Той, чия свідомість стійка – це той, в кого розвинена свідомість. Під розвитком мається на увазі постійний розвиток із себе самого.
Вираз “той, чия свідомість стійка” буде слушним у дослівному значенні, оскільки в йоґіна зникає ілюзія у формі жадань, які зʼявляються через розсіяність на зовнішні обʼєкти. Так вирішується перше питання.
58 #
Того, чий розум не бентежать страждання та прагнення щастя,
хто полишив страх, гнів та прив’язаність, саме його називають «мудрець7»,
або «той, чия свідомість стійка».
Коментар до шлоки 58
Мудрець – це той, чия свідомість позбавлена прив’язаності або відрази як до задоволення, так і до страждання.І це правильно, оскільки:
7 muni.
59 #
Стійка свідомість перебуває в тому,
хто залишається безпристрасним,
пізнавши те чи інше як приємне або неприємне,
не захоплюється і не цурається.
Коментар до шлоки 59
У нього не виникає ані захоплення, ані смутку у разі усвідомлення чогось як сприятливого чи несприятливого.
60 #
Коли [мудрий] збирає органи чуття з їх об’єктів,
немов черепаха, що вбирає свої кінцівки,
тільки тоді [його] називають «тим, чия свідомість стійка».
Коментар до шлоки 60
Тому цей епітет не є постійною характеристикою, як було б зі словом «кухар» (якого називають кухарем навіть тоді, коли він не готує).
[Того], чия свідомість стійка, [називають так] лише тоді, коли він вбирає у себе органи чуття, відвертаючи їх від об’єктів, ніби черепаха, що втягує свої кінцівки.
Інакше кажучи, коли він вбирає в себе органи чуття, він робить своїм все, чия природа – це органи чуття в об’єктах.