1-2 #
Зневіреному й охопленому жалем [Арджуні],
що очі його сповнились сліз та хвилювання, Мадгусудана мовив:
– Арджуно, звідки в тебе ця пригніченість в час загрози?
Це не властиво аріям, бо не приводить ні до слави, ані підносить до небес.
Коментар до шлок 1-2
Спочатку Володар дає Арджуні настанови, спираючись лише на повсякденну мудрість, далі ж він перейде до знань. Ось чому спершу він мовить про те, що не є гідним шляхетної людини. Далі ж, дорікаючи Арджуні душевною слабкістю, він вказує, що його уявлення про дгарму насправді марні:
3-6 #
– О, Каунтея! Тобі не личить бути зневоленим слабкістю!
О, Мучителю ворогів! Облиш ганебну нерішучість та повстань!
Арджуна відповів:
– Чи зможу я здійняти стріли проти Бхішми та Дрони,
що гідні лише поваги, Мадгусудано?!
В цьому світі ліпше жебракувати, ніж вбивати великих учителів.
Я не бажаю смакувати страви, що закривавлені
смертю наставників, ще й знищених із жадоби.
Не знаю я, що є кращим: перемога наша або поразка ж.
Переді мною — рід Дгрітараштри, його згубивши, я не бажаю жити.
Коментар до шлок 3-6
Тут Арджуна визначає спрямованість на певні дії (вбивства) та певні результати (багатства) як те, від чого слід відмовитись. А також фразою «не знаю я, що є кращим…», він стверджує, що відмова від дій – це також спрямованість на конкретний результат (поразку).
[Далі ж йдеться про таке протиріччя:] з одного боку, дія не може бути безцільною, з іншого – не слід починати битву з метою поразки. Але у цьому разі навіть перемога буде позбавлена сенсу. Бо ж коли Арджуна наголошує на тому, що «ліпше жебракувати, ніж вбивати великих учителів», вибір між поразкою та перемогою стає неможливим внаслідок того, що саме перемога буде знищенням його родини.
7-10 #
Я, переможений жалем, і розгублений щодо мого обов’язку,
прошу тебе, скажи, як же краще мені вчинити!
Навчи мене, відданого тобі учня, благаю!
Я не бачу нічого, що б настало після страждання, яке виснажить всі мої почуття.
Навіть якщо здобути процвітаюче царство, що не має собі рівних,
та й хоч би панувати над божествами.
Санджая1 мовив:
Тоді Арджуна звернувся до візника так:
«О, Згубнику Ворогів, не стану я битися», – і замовк.
Неначе з посмішкою промовив Крішна
сповненому страждання Арджуні,
що сидів між двома військами, такі слова…
Коментар до шлок 7-10
У останній шлоці мається на увазі наступне: сповнений сумнівів Арджуна насправді не відмовився від бою, оскільки просив Крішну навчити його. Далі ж, перебуваючи між тими двома, а саме між знанням та невіглаством, він отримає настанови від Володаря.
1 Санджая — це полководець, який розповідає Бгаґавадґіту Дгрітараштрі в більшому сюжеті Махабгарати.
11 #
Твоя сутність уражена людяністю, через це омана та відчай
здолали тебе, тому ти позбавлений усвідомлення.
Співчуття охопило тебе, бо ти побачив родичів,
що впритул наблизилися до смерті.
Коментар до шлоки 11
«Людяність» у цій шлоці тлумачиться саме як людська натура, буття, що належне людям. Крішна вказує на недоречність страждання Арджуни, бо ж його рідні власними силами ступили до смертельної пащі.
12 #
Ти жалієш за тими, за ким не слід.
Мудрі ж не шкодують ні про тих, хто є, ані про тих, хто пішов.
Коментар до шлоки 12
Стосовно того, про що саме не слід жаліти: неможливо шкодувати за тілом, бо ж воно тимчасове та смертне. Ти оплакуєш атман, але за ним теж не слід шкодувати. Ніхто з живих або мертвих жалю не вартий. Обґрунтування: атман неможливо знищити. Яке ж горе в тому, що він мандрує тілами? Нема про що шкодувати, коли він змінює тіло, оскільки тоді треба було б жаліти за втратою юності або ж іншого віку життя.
Далі автор Ґіти додає ще два твердження стосовно того, що атман вічний, а тіло – тимчасове:
13-14 #
Це не так, що колись не було мене або тебе, або ж цих правителів.
Також не так, що ми не будемо існувати відтепер і в майбутньому.
Атман набуває нове тіло наче людина змінює
дитинство на юність і старість. Мудрий не шкодує про це.
Коментар до шлок 13 -14
Не було такого, щоб я не існував, так само, як ти і ті правителі. Якщо журитися за втратою форми, тоді чому б не шкодувати і за тим, що за дитинством слідує юність і далі? Мудрий не шкодуватиме за цим. Бути стійким легко тому, хто не прив’язаний до тіла. Тож прагни стійкості такої.
15 #
О, Каунтеє! Дотики до об’єктів дають відчуття
холоду і жару, задоволення або страждання…
Проте ці відчуття мінливі, вони приходять та йдуть.
Тож витримуй їх стійко, Бгарато!
Коментар до шлоки 15
Шлоку слід розуміти або так: Дотики до об’єктів, за своєю сутністю є зв’язками з атманом через органи чуття та сприйняття. Стан, що його створюють ці зв’язки, наприклад, холод, жар, задоволення чи страждання, не є сталим. Тому за таким станом можуть шкодувати лише ті, хто позбавлені мудрості. Проте мудрі не жаліють за ним.
Або так: Люди відчувають безпосередній контакт органів відчуття з об’єктами матеріального світу, але не з найвищим атманом. Тож слід із твердістю витримувати те, що пов’язане з виникненням та зникненням (тобто з народженням та загибеллю).
16 #
– О, найкращий з людей! Той, кого не бентежать ці дотики –
однаково стійко ставиться до щастя та нещастя,
і саме він придатний до вічності.
Коментар до шлоки 16
Якщо всі відчуття приходять і йдуть, чи варто шкодувати за ними? Ні.
Що ж таке те, що приходить? Припустімо, це народження. То чим є це народження? Якщо воно спричинене неіснуючим, тоді це і є небуття. Водночас природою неіснуючого є відсутність власної природи, тобто відсутність атману.
Передмова до шлоки 17
Так само [сказано] і в шастрах: власна природа сутностей невід’ємна [від них], ніби жар від сонця.
Якщо ж народження – це набуття атмана з існуючого, тоді той, хто набуває цієї сутності, є вічним, внаслідок відсутності неіснуючого будь-коли. Тож за для чого засмучуватися з приводу виникнення?
Також і те, що йде: воно спричинене буттям чи небуттям? Але небуття не існує. Звідки природа небуття у того, чия природа є сущою? Якщо припустити, що наступної миті те, що йде, матиме природу небуття: тоді не існуватиме ніякого буття, оскільки природу змінити неможливо. Наприклад, якщо щось знищується ударом молотка, що відбувається з природою зруйнованого? Неможливо побачити цю природу, правда ж?
Немов будь яка річ, що покрита тканиною, невидиме буття, що приховане від зору, не стає чимось іншим. Тому природа — невід’ємна.
Зважаючи на все сказане вище, далі стверджується:
17 #
Буття не виникає з небуття, небуття ж не виникає з буття.
Межа цих двох очевидна для тих, хто бачить істину.
Коментар до шлоки 17
Отже, наслідуючи законам природи, сказано так: у тіла немає буття, бо зміна його станів безперервна — кожної миті воно руйнується. Натомість, не наступає знищення найвищого атману, і він існує вічно, бо незмінність — його ознака.
Так само проголошує Бріхадаранʼяка упанішада: «Атман є нетлінним, адже його властивість – незнищенність».
Стосовно виразу «межа цих двох», а саме буття та небуття, мається на увазі місце їх спочинку.
Та межа існуючого та неіснуючого видима для тих, хто бачить істинну сутність речей. Тож чи є вона вічною, чи ні? Через можливість виникнення такого сумніву, Володар мовив:
18 #
Та знай, що неможливо зруйнувати того [атмана],
що ним створений весь світ.
Ніхто не спроможний знищити його, оскільки він є незмінним.
19 #
Минущі тіла вічного та неосяжного атману
є тимчасовими, тому, Бгарато, бийся!
Коментар до шлоки 19
Тіла є тлінними, оскільки вони схильні до грубого розкладання під плином часу, що неможливо описати; адже по-іншому бути не може з тої причини, що тіла набувають нового стану кожної миті. Одже висновок про те, що новітність втрачається з кожною миттю, [виникає] під час розгляду старіння зблизька.2 Також і Вʼяса вказує на це: «Кожної наступної миті у всіх сутностях відбувається розподіл їх фрагментів, але це не сприймається та не розрізняється [нами] через те, що процеси ці дуже тонкі». Тож слід розуміти, що тіла минущі на підставі того, що цим [моментам3] притаманні різноманітні функції. Натомість атман є вічним, тому що він невимірний. Матерія, яку можна вимірювати – мінлива. У нематеріального, що його природою є свідомість, такої мінливості немає, оскільки воно не пов’язане з іншою природою. Тож тіла завжди тимчасові й неможливо шкодувати за ними. Атман, навпаки, завжди нетлінний, і жаліти за ним не слід. Тому вираз [зі шлоки 12] «жаліти не слід» має два об’єкти: [нема сенсу шкодувати за тілом, бо ж воно все одно руйнується кожної миті, і не слід жаліти за атманом, оскільки він є вічним].
2 Таке розуміння руйнування миттєвостей властиве буддизму. Питання в тому, чи згоден сам Абхінавагупта з цією концепцією, чи вписує її до своєї аргументації задля того, щоб доказ вічності атману спирався на більшість популярних доктрин.
3 kala.
20 #
Той, хто вважає його вбивцею, той, кому він здається вбитим,
– обидва вони не знають, що він не може ані вбивати, ані гинути.
Коментар до шлоки 20
У слові «його» [два тлумачення]: «атман» і «тіло». Той, хто вважає «його», тобто і «атмана», і «тіло», вбивцею та вбитим, – не володіє знанням. Тому він є обмеженим.
Це розʼяснено таким чином:
21 #
Він ніколи не народжується та не вмирає.
Це не так, що, з’явившись, він не існуватиме колись.
Він безмежний, нескінченний, вічний та прадавній,
тому й не гине в загиблому тілі.
Коментар до шлоки 21
У цій шлоці заперечуються обидві частини. «З’явившись» не вірно, оскільки атман був завжди, в цьому сенсі він не народжується. «Не існуватиме колись» не вірно, оскільки він буде завжди, в цьому сенсі він не вмирає.
22 #
Той, що здатен осягнути [атмана] як нетлінного, постійного,
ненародженого та довічного, чи може він вбивати або бути вбитим?
Коментар до 22 шлоки
Якщо хтось внаслідок пробудження осягнув, що атман не може вбивати й гинути, чи може щось стати його тенетами?
23 #
Немов людина, що лишає старе вбрання та вбирається в нове,
так само й [атман] залишає старі тіла та входить у нові.
Коментар до шлоки 23
Неначе людина, що вдягнулась у нове вбрання, не вмирає після руйнування попереднього, так само [не гине] атман, що вбирається у нові тіла.
24-26 #
Не ріжуть його мечі, не спалює вогонь,
не затоплюють води та не висушує вітер.
Його неможливо розрізати, спалити, намочити або висушити.
Він є постійним, всепроникним, сталим, непорушним та вічним.
Він – неявний, незбагненний і незмінний.
Осягнувши його саме таким, ти не зможеш за ним шкодувати!
Коментар до шлок 24-26
Не існує такої зброї, яка б могла знищити цей [атман] або ж завдати йому шкоди, оскільки неможливо змінити те, що його єдиною природою є свідомість. Неможливо зруйнувати опору того, хто ні на що не спирається, розділити на частини того, чиї частини невід’ємні одна від іншої, а також неможливо стати ворогом для того, хто залежить лише від себе. Його рух до іншого тіла не є первинним. Наділений тілом постійно поєднується з ним наново, з тієї причини, що тіло не буває незмінним жодної миті.
Пізнавши все це, ти не повинен жаліти за ним.
27 #
– Навіть якщо ти вважаєш атмана тим,
що постійно народжується і вмирає,
то все одно нема за чим жаліти, о, Великорукий!
Коментар до шлоки 27
1. kāya або deha – тіло;
2. vedana – відчуття (приємні, неприємні та нейтральні для кожного з 6 органів чуття);
3. samjña – сприйняття;
4. saṃskāra – імпульси до дій та мислення;
5. vijñāna – усвідомлення.
28 #
Незаперечною є смерть народженого
та незаперечним є народження померлого.
Не варто шкодувати за тим, що неминуче!
Коментар до шлоки 28
Смерть наслідує народження, народження наслідує смерть. Їх послідовність подібна до колеса, за чим тут жаліти?
29 #
Не видно початку живих істот та не видно іхнього кінця,
проявленим є лише стан між ними.
Хіба ж буде користь від страждання за цим [станом], о, Бгарато?
Коментар до шлоки 29
[Незважаючи на те] чи є атман постійним, або не постійним [таким, що виникає щомиті], для того, хто сумує за ним, не явлено початку атману і не буде явлено його закінчення. Для нього проявлений лише той стан атмана, який існує посередині. Що гідно жалю, так це сама варіативність, а не власна природа.
Незважаючи на те, що є його початковою причиною, постійною є трансформація станів його власної природи, а саме — створення, підтримування та руйнування. Тож про який жаль може йти мова у контексті подібної власної природи [частиною якої є руйнування]?
30 #
Немов на диво дехто дивиться на нього,
наче про диво деякі про нього розмовляють,
ніби про диво інші про нього чують…
Проте навіть почувши, ніхто не впізнає його.
Коментар до шлоки 30
Якщо атмана неможливо знищити, то чому ж ніхто не може його пізнати, чи не так? Коли хтось дивиться на нього, як на дивовижу, навіть, коли почує про нього, то його не знає, тобто не впізнає.
31 #
Бгарато! Атман є вічним і незгубним у кожному тілі.
Ось чому тобі не гоже жаліти за будь-якою живою істотою.
Коментар до шлоки 31
З тої причини, що незнищенність атмана є незмінною.
32 #
Тобі не личить тріпотіти, побачивши власну дгарму.
Бо немає кращого для кшатрія, ніж за дгармою битва.
Коментар до шлоки 32
Тремтіння з приводу битви не має місця, оскільки неможливо відкинути власну дгарму.
33 #
Небесна брама, о, Партхо, відчиняється волею випадку.
Тож щасливі ті кшатрії, що отримали таку битву.
Коментар до шлоки 33
Навіть ті кшатрії, що наповнені бажаннями, не мають уникати такого бою, що веде до небес. Що вже й казати про того, хто має настанови істинного знання.
Те, чого ти так боїшся, коли відвертаєшся від битви, саме те й повернеться до тебе, розгалужене стократ. [Так відповівши, Володар] мовив:
34-38 #
Як не вступиш до гідної битви, ти полишиш
обов’язок⁵ й славу, а набудеш тільки лиш лиха.
Про цю твою знеславленість завжди будуть казати.
Для того ж, хто відчув пошану, є гіршою за смерть, безславність.
Великі воїни подумають про тебе,
що ти залишив битву через страх.
Ті, хто раніше шанував тебе, вважатиме тебе нікчемним.
Ганьбою покриють вороги тебе та звинуватять у безсиллі.
Що завдасть тобі більшої муки?
Чи ти досягнеш небес, якщо загинеш,
чи станеш великим царем, якщо переможеш…
Каунтеє, вирішуй битися!
Коментар до шлок 34-38
Ці п’ять шлок можна переказати так: «Навіть якщо б ти, Арджуно, жив звичайним повсякденним життям, тобі б усе одно довелося встати до бою».
Коли щастя та нещастя, набуття та втрата,
перемога та поразка стануть рівними для тебе,
бийся заради самого бою. В цьому немає помилки.
Коментар до шлоки 39
Вчиняти дії за своєю дгармою ніколи не буде помилкою.
40 #
Таке роз’яснення згідно з Санкх’єю,
тож тепер послухай [роз’яснення] згідно з Йоґою.
Поєднавшись із цією мудрістю, ти полишиш обмеження діями.
Коментар до шлоки 40
Отже, тебе навчили мудрості істинного знання Санкх’ї. Послухай же про те, що Йоґа вчить цієї мудрості як тої, що веде до успіху в діях. Наділений такою мудрістю, о, Партхо, ти будеш вільним від обмеження діями.
Оскільки дії не мають свідомості, вони не обмежують самі собою. Атман сам пов’язує себе з діями, що їхня сутність – минулий досвід та звички.
41 #
Тут [в стані йоґи] не існує хибної смерті або [цілковитого] знищення.
Найменша частка знання цієї [йоґи] захищає від великого страху.
Коментар до шлоки 41
Тут, а саме в цьому стані свідомості, не існує загибелі через провину, тобто помилку чи недбалість, оскільки [в цьому стані] немає недбалості. Неначе дрібка сандалу, що вмить охолоджує цілий чавун, в якому кипіла олія, так само навіть найменша частинка знання йоґи руйнує великий жах, що його суть – сансара.
Однак це знання [йоґи] не наводиться як унікальне, чому ж так?
42 #
О, нащадку Куру! Єдиною є та мудрість, що природа її – рішучість.
Натомість безкінечні та гіллясті роздуми нерішучих.
Коментар до шлоки 42
Розум кожної [людини] єдиний за своєю природою, та схильний до множинності через прагнення визначеності.
43-45 #
Саме жага є природою тих немудрих,
хто проголошує квітчасті промови
та стверджує, що не існує нічого, окрім Вед.
[Адже] для них найвищим за усе є небо,
тому у прагненні набути в майбутніх життях
особих плодів від своїх дій,
вони здійснюють безліч ритуалів заради втіх та влади.
Мудрість, що має природу рішучості,
не встановлюється в самадгі 6 в тих,
чий розум понесли такі промови, і хто прив’язаний до влади та втіх.
Ті, що наповнені бажаннями, проголошують квітчасті промови про небеса, які чекають на них у майбутньому. Сутністю цих промов є Веди.
Саме тому ці немудрі бажають набути плодіви у вигляді сприятливого переродження за допомогою ритуалів. Хоча розум їх був понесений такими словами Вед, які були ними ж і нафантазовані, навіть з рішучим розумом стан самадгі для них є неможливим, бо вони зафіксовані на плодах. Таким є сенс попередніх трьох є.
Об’єктом Вед є три гуни [саттва, раджас і тамас].
Тож, Арджуно, звільнись від [цих] трьох гун та двоїстості!
Не переймайся речами, натомість володій собою,
постійно перебуваючи в істинному стані.
Коментар до шлоки 46
Веди зв’язують [постулатом] трьох гун, при цьому самі собою вони не обмежують. Сковує виконання тих ведійських ритуалів, яке відбувається [у стані] одержимості стражданням або [жадання] щастя. Слід залишити [не самі Веди], а [тільки ту концепцію] трьох гун, природою якої є жадання. Якби метою цієї шлоки була дискредитація Вед, тоді битва як інструмент не мала б сенсу, оскільки уявлення про дгарму започатковане саме у Ведах. Проте вони не обмежують того, чиє бажання плоду вичерпане.
Оскільки Веди корисні для [здобуття] найвищого знання, тому в [наступній] шлоці сказано:
47 #
Для брахмана, що володіє знанням,
Веди наче криниця, до якої спадають усі води.
Коментар до шлоки 47
Навіть обмежені слова Вед можуть принести користь тому, для кого головним є пізнання або власна дгарма.
48 #
Ти відповідаєш за дії, а не за їх плоди.
Тож хай плоди не будуть причиною твоїх дій.
[Також] ти не прив’язуйся до бездіяльності!
Коментар до шлоки 48
До слів «ти відповідаєш за дії», виникає заперечення: чи не так, що за умови виконання дії, плід зʼявляється як те, що їй властиве? Ні, це не так. Якщо жага плодів затьмарює твій розум, тоді саме результат є мотивом діяння. Той же, хто не прагне плодів, набуде істинне знання як плід [дії]. Проте це неможливе для того, хто не хоче [діяти]. Тоді як бездіяльность слід відкинути, оскільки її сутність – хибне знання, що має форму сильної привʼязаності.
49 #
О, Дхананджає! Виконуй дії у стані йоґи, залишивши привʼязаність.
Коли хтось рівно ставиться до успіху й до невдачі,
цей [стан] рівності й називають йоґою.
Коментар до шлоки 49
Дій у стані йоґи, йоґа ж – це рівностність.
50 #
Саме той володіє зреченням, чиї усі починання
не залежать від бажань і сподівань,
та чия повна жертва – у зреченні.
Коментар до шлоки 50
[Мова про того], чиї дії не зумовлені сподіваннями, бо палке бажання є оковами.
51 #
Мудрість віддаляє низькі дії. Тому, Дхананджає,
шукай прихисток саме в свідомості.
Низькими є ті, чий мотив дій — плоди.
Коментар до шлоки 51
Пустою є та дія, що спрямована на низькі плоди. [Її вплив] зменьшується при активності свідомості. Ось чому слід шукати прихистку саме в тому знанні, яким така свідомість набувається.
52 #
Той, хто керується такою свідомістю, залишає обидва [уявлення]:
і про доброчесність, і про злодіяння.
Тож зосереджуйся заради стану йоґи,
[бо] йоґа – це майстерність у діях.
Коментар до шлоки 52
Що ж до [добрих та дурних дій], автор підкреслює їх протиставлення. Саме руйнування таких [уявлень] є найвищою майстерністю. Такою є суть цієї шлоки.
53
Ось чому ті, кого спрямовує таке знання,
залишають плоди, народжені діями.
Звільнившись від пут народжень,
набувають вони остаточного звільнення.
Коментар до шлоки 53
Наділені мудрістю йоґи, залишають плоди дій, разом із тим полишають обмеження народженнями, тобто набувають буття в Брахмані.
54-55 #
Коли твій розум подолає пастки ілюзій,
саме тоді ти безпристрасності досягнеш
щодо знань, набутих вже, та тих, що маєш ще здобути.
Коли твій заплутаний Ведами розум
стане рішучим і стійким в самадгі,
тоді набудеш [стану] йоґи.
Коментар до шлок 54 – 55
[В момент самадгі], тобто коли свідомість досягає стану йоґи, в тебе виникає ясне розуміння стосовно вже вивченого та того, що ти ще бажаєш пізнати. Це і є стан безпристрасності. Упередження ж, що сформоване прочитаним у наукових трактатах, має силу омани, а саме – перевага авторітетної [думки] у стані незнання. Такою оманою є і твій погляд на знищення роду та інші [наслідки битви] як на злочин. Це упередження зникне, якщо зруйнувати авторитет відповідного вчення.
56 #
Арджуна спитав:
О Крішно! Чому [йоґіна], що перебуває в самадгі,
називають «той, чия мудрість є стійкою»?
В якому сенсі його так називають? Що він практикує?
Чого набуває [внаслідок практики]?
Коментар до шлоки 56
В оцій шлоці, «той, чия мудрість є стійкою» – визначення йоґіна, що перебуває в самадгі. Чому автор використовує цей вираз? Таким є перше питання шлоки.
Чи мається на увазі дослівне значення – «той, чия мудрість є стійкою», чи переносне – «аскет»? Навіть якщо немає сумніву у переносному значенні, і навіть як легко зрозуміти пряме, все-таки відповідь на це запитання розширює [розуміння] через дослідження самого визначення природи [виразу]. Таким є друге питання.
Як практикує той, чия мудрість є стійкою, тобто йоґін, для того, щоб виникла подібна стійкість? Це третє питання.
Чого він досягає унаслідок практики? Таким є четверте питання.
Поступово Володар відповість на ці чотири питання.
57 #
«Той, чия мудрість є стійкою» – це той, хто відкинув всі жадання,
що існували у свідомості.
В собі самому перебуває він, і втішений собою.
Коментар до шлоки 57
«Той, чия мудрість є стійкою» – це той, в кого розвинена мудрість. Під розвитком мається на увазі постійний розвиток із себе самого.
Вираз “той, чия мудрість стійка” буде слушним у дослівному значенні, оскільки в йоґіна зникає ілюзія у формі жадань, які зʼявляються через розсіяність на зовнішні обʼєкти. Так вирішується перше питання.
58 #
Того, чий розум не бентежать страждання та прагнення щастя,
хто полишив страх, гнів та прив’язаність, саме його називають «мудрець7»,
або «той, чия мудрість стійка».
Коментар до шлоки 58
«Мудрець» – це той, чия мудрість позбавлена прив’язаності або відрази як до задоволення, так і до страждання. І це правильно, оскільки:
7 muni.
59 #
Стає стійкою мудрість того,
хто залишається безпристрасним,
хто не захоплюється і не цурається
пізнавши те чи інше як приємне або неприємне.
Коментар до шлоки 59
У нього не виникає ані захоплення, ані смутку у разі усвідомлення чогось як сприятливого чи несприятливого.
60 #
Коли [мудрий] немов черепаха, що вбирає кінцівки,
збирає органи чуття й сприйняття з об’єктів,
лише тоді [його] називають «тим, чия мудрість є стійкою».
Коментар до шлоки 60
Цей епітет не є постійною характеристикою, як було би зі словом «кухар» (якого називають кухарем навіть тоді, коли він не готує).
[Того], чия мудрість стійка, [називають так] лише тоді, коли він вбирає у себе органи чуття, відвертаючи їх від об’єктів, ніби черепаха, що втягує свої кінцівки. Інакше кажучи, коли він вбирає в себе органи чуття, він робить своїм все, чия природа – це органи чуття в об’єктах.
61 #
Коли аскет відмовляється від використання обʼєктів,
він зрікається саме обʼєктів, але не вражень від них.
Тільки той зрікається вражень, хто пізнає вище.
Коментар до шлоки 61
Якщо органи чуття аскета не мають звʼязку з обʼєктами, до яких можна було б прив’язатися, тоді об’єкти для нього завершуються, але не [завершуються] враження, що лишаються у сприйнятті і характеризуються як забарвленість цим об’єктом. Ось чому [аскет] не є тим, чия мудрість стійка. Вважають, що під враженнями слід розуміти смаки, накшалт: солодкий, кислий, солений і т.д. У йоґіна не виникає забарвленості, внаслідок його концентрації на Шиві. Натомість у аскета забарвленість не припиняється.
62 #
– О, Каунтеє! Органи чуття та сприйняття спустошують
та з силою несуть геть розум
навіть в того аскета, що володіє собою.
Коментар до шлоки 62
Альтернативний переклад виразу «того, що володіє собою» – «той, хто докладає зусиль». В такому разі, органи чуття та сприйняття відносять розум того, хто сумлінний у практиці. Тільки йоґін може перемогти розум. Таким є вирішення другого питання.
63 #
Той, хто приборкав органи чуття та сприйняття крізь манас,
хто дисциплінований духовно,
хто цілком зосереджений на мені [на вищому] –
саме він є тим, чия мудрість стійка,
бо його органи чуття під його власною владою.
Коментар до шлоки 63
«Тим, чия мудрість стійка» є саме той, хто контролює органи чуття та сприйняття розумом, а не той, хто відмовляється від дій. Хай він зосередиться лише на мені, як на вищому володарі, природою якого є чиста свідомість.
64-65 #
У того, хто зосереджено споглядає зовнішні об’єкти,
виникає прив’язаність до них.
Від прив’язаності виникає жадання, від жадання ж – гнів.
Через гнів виникає омана, внаслідок омани слабшає пам’ять,
цим руйнується розум, а руйнування розуму призводить до загибелі.
Коментар до шлок 64, 65
Аскети, які полишають об’єкти, будуть [знову] захоплені ними. Вони залишають об’єкти під час медитативного споглядання, але й знову прив’язуються [до об’єктів] у момент медитативного споглядання. На відміну від цього, той, чия мудрість стійка, полишає об’єкти безперервно.
66-70 #
Той досягає ясності [розуму], хто, у стані володіння собою,
без прагнення та відрази наближає до себе об’єкти
органами чуття й сприйняття,
які підкорені атману.
У стані ясності в цього [йоґіна] зникають усі страждання.
Непохитним є розум того, хто зберігає ясність свідомості.
Недисциплінований духовно не володіє [стійким] розумом
та зосередженістю внутрішнього споглядання.
Той, хто не здатен споглядати, – не має спокою.
Звідки же щастя у того, хто не набув внутрішнього спокою?
Розум, що рушає за блуканням органів чуття,
забирає мудрість, неначе вітер, що відганяє човен в океані.
Тому, о, Великорукий, стійку мудрість має той,
хто звідусіль збирає органи чуття та сприйняття.
Коментар до шлоки 66-70
Той, хто контролює розум, не підкоряється хвилям гніву, навіть якщо насолоджується об’єктами. Йоґіном є той, чия мудрість є стійкою. Тож, йоґін лишається трансцендентним щодо світу, навіть у разі виконання всіх звичних дій.
Коротко Володар пояснює природу йоґіна таким чином:
71 #
Той, хто контролює себе, не спить тоді,
коли настає ніч для всіх живих істот.
Коли живі істоти не сплять – це ніч для зрячого мудреця.
Коментар до шлоки 71
Те, що для всіх істот – ніч, для мудрого – ілюзія, що вводить в оману. Він розмірковує над тим, як її позбавитись. Коли не спить людина, вона виконує звичні справи, і це – ніч для мудрого, оскільки він не є тим, що прокинувся в контексті повсякденної діяльності.
[Тобто] існує дві форми ілюзій. Одна створює затьмарення, іншою ж є залежність від приємного. Пам’ять людини прив’язана до другої форми ілюзії, але не помічає першої. Йоґін же навпаки спостерігає затьмарення заради його знищення. Залежність від благ не мучить того, хто бачить, володіючи належним знанням. У нього не виникає залежності від благ, бо він знищує хибне знання.
Метафору ночі можна також зрозуміти інакше. Йоґін не спить у пізнанні там, де будь-хто інший є одурманеним. Коли людина, позбавлена знання, перебуває в незнанні, тоді вона може пізнати, тобто прокинутися. Таке пояснення метафори ночі.
72 #
Немов океан, що лишається непорушним,
коли його сповнюють води,
так само у спокої залишається той,
кого сповнюють бажання, проте не той, хто жадає об’єктів.
Коментар до шлоки 72
Йоґін не прагне назовні заради об’єкта бажань. Натомість, коли об’єкти під дією природи органів чуття та сприйняття проникають в нього, вони його не хвилюють. Таким є вирішення третього питання.
73 #
Той, хто живе вільним від жадань, полишивши усі об’єкти,
той набуває спокою, бо ж він не прив’язаний
ні до об’єктів, ні до власного «я».
Коментар до шлоки 73
Через зречення всіх жадань, цей йоґін досягає звільнення, що його природою є спокій.
74 #
О, сину Прітхі! Таким є трансцендентний стан8.
Коли він досягає цього стану, то більш не пербуває в омані.
Перебуваючи в такому стані, навіть у
момент смерті, він досягає спокою9, який і є брахманом.
Коментар до шлоки 74
Всього лише на мить з’єднавшись зі станом брахмана, одразу після відокремлення від тіла, людина досягне найвищого брахмана. [Такою є відповідь на четверте питання Арджуни «чого він набуває?». Таким чином вирішені всі чотири питання.
8 brahmī.
9 nirvānam.