Пранаями¹ #
санскр. प्राणायामः [prāṇāyāmaḥ] – контроль дихання
प्राण [prāṇa] – дихання
आयाम [āyāma] – контроль
Дихання людини — процес, керований і мозком людини, і її свідомістю. Дихання поєднує біологічну й духовну природу кожного. Тип подиху, особливості, глибина, залучені в ньому м’язи прямо пов’язані зі станом свідомості людини. Не випадково в побуті вживаються такі метафори, як «сперло дух», «затамувати подих», «у грудях тисне» та інші. Якщо стан свідомості (точніше, всієї психіки, оскільки підсвідомість впливає на подих анітрохи не слабше за свідомість) людини спокійний — її дихання глибоке, стійке, з рівномірним ритмом. Але у разі зміни фізичного стану або напрямку потоку свідомості ритм чи тип дихання змінюється. У крайніх випадках відбувається «зрив» дихання, тимчасове неконтрольоване свідомістю затамування подиху. Наприклад, коли людина намагається підняти щось занадто важке, наступає «зрив», що виражається в напрузі й крехтінні. Але ж іноді точно такий зрив відбувається й у випадку, коли предмет, який збирається підняти людина, насправді не дуже важкий. Причина цього — «предмет заважкий» — твердження у свідомості людини. На одному прикладі ми спостерігаємо «зрив» свідомості. Такий самий зрив, що призведе до аналогічного «зриву» подиху, може відбутися й тоді, коли людина згадує якусь психологічно важку для неї ситуацію.
Людина може вважати, що її стан ідеально спокійний. Але будь-який сторонній спостерігач, дивлячись на особливості подиху, легко визначить, чи це так. Дихання демонструє справжній емоційний стан. І навпаки, здійснення контролюдихання, навчає нас контролювати емоційний стан. Більш детальне знання чакральної системи та інших принципів психосоматичних взаємодій дає змогу детальніше аналізувати поточний стан психіки людини, і це лише завдяки спостереженню за диханням чи прислуханню до нього.
Та все ж для цілей йоґи важливим є і зворотний принцип: свідоме формування й утримання певного типу дихання, формує певний, заздалегідь обраний стан свідомості. Саме на цьому принципі й базується такий тип вправ йоґи як пранаяма. Пранаяма — це контроль дихання. «Йоґакундалья-упанішада» стверджує: «Є дві причини, які змушують розум блукати — васани (бажання, що викликані схованими чуттєвими враженнями) й дихання. Якщо одне підкорюється, то й інше сама собою піддається керуванню. З цієї пари спочатку слід опановувати дихання».
Отже, пранаями — це вправи для дихання. У творі «Хатхайоґапрадипіка» описані 8 пранаям: Сур’ябхеда, Уджаї, Сіткарі, Сіталі, Бхастрика, Бхрамарі, Мурчха, Плавіні. Іноді в прадавній йозі пранаямою називали практику затамування подиху. У сучасній йозі нараховується кілька десятків пранаям та їхніх різновидів, наприклад: повне дихання, швидкі пранаями, повільні, динамічні пранаями. У порівнянні з асанами пранаяма незначною мірою впливає на фізичне тіло. Її головною метою є етерне й астральне тіла, тобто життєвість та емоційна сфера.
Механізм дії дихальних вправ, зокрема, пранаям, ґрунтується на наступних принципах впливу.
1. Зміна співвідношень концентрації кисню й вуглекислого газу в організмі. Збільшення концентрації кисню сприяє процесам гальмування і є наслідком інтенсивного дихання, гіпервентиляції легенів. Збільшення концентрації вуглекислого газу відбувається завдяки затримці дихання на різних фазах та приводить до збудження певних зон мозку. Так, наприклад, у разі підвищення, під час дихальної гімнастики, концентрації CO2 збуджуються всі гіперкапничні хеморецептори й дихальний центр, виникає відповідне посилення вентиляції, тому успішність тренування дихання визначається саме поступовим, повільним підвищенням гіперкапнії. Тільки в цьому разі вдається досягти підвищення стійкості хеморецепторів і нейронів дихального центру до гіперкапничного стимулу, що підвищує стійкість дихальної системи під час фізичних навантажень у замкнених просторах (транспорт тощо). Довготривала адаптація до гіперкапнії також підвищує компенсаторні можливості буферних систем, сприяє усуненню гіпервентиляційних порушень, гіпокапнії, нормалізації вуглекислоти в тканинах та оптимізації обмінних процесів у клітинах.
Дані ефекти досліджувалися сучасними медиками, які дійшли висновків, аналогічно зроблених у давнину в йозі. Так, уже згаданий Л. Х. Гаркаві зі співавторами показали, що гіперкапнію можна успішно використовувати як фактор підвищення неспецифічної резистентності організму.
Аналогічні дослідження проводилися й у «протилежній» сфері — у разі надлишку кисню. Дослідження активності мозку в стані холотропного дихання, показало, що під час виконання такого дихання в людини активними стають задня ліва й передня права зони мозку, так звана «вісь надсвідомості». Вони ж активовані в стані творчості. У звичайному ж стані будуть активними передні (лобові) частки лівої півкулі й задні правої («когнітивна вісь»).
Комбінуючи співвідношення тривалості вдих-затримка-видих-затримка, можна отримати досить конкретне співвідношення концентрацій кисню й вуглекислого газу в крові, й тим самим досягати різних «каліброваних» станів. Ефективність подібного методу збільшується також внаслідок безпосереднього ритмічного впливу на мозок через нервові закінчення, розташовані в носоглотці. Методи ритмічного дихання використовувалися не тільки в йозі, але й у магічних практиках, бойових мистецтвах, практиці цигун, шаманських психопрактиках.
2.Задіяння під час дихання різних груп м’язів і їх координування. Взаємозв’язок між різними м’язами людини, зокрема, дихальними, зауважив і увів у сучасну теорію психосоматики Александр Лоуен, хоча цей взаємозв’зок із очевидністю випливає зі структури чакральної системи. Суть такого взаємозв’язку полягає в тому, що людина не використовує для дихання м’язи, що розташовані на рівні пробитої або ослабленої чакри. Правильне й протилежне: залучення до процесу дихання групи м’язів, що відповідають конкретній чакрі, активізує цю чакру.
3. Рефлекторний вплив на мозок за допомогою впливу на нюхові й інші рецептори, що розташовані в дихальних шляхах. Деякі дослідники вважають, що лімбічна система пов’язана, з одного боку, з емоційною сферою людини, а з іншого — з керуванням роботою внутрішніх органів² та має у своїй еволюційній основі нюховий мозок. Тому ритмічне проходження повітря через ніс формує специфічний стан лімбічної системи, що так само позначається на всьому стані організму — як фізіологічному, так і емоційному. Глибші нейрофізіологічні дослідження авторові невідомі, тому у разі добору циклів доводиться, як і давнім йоґінам, спиратися на емпіричне спостереження й рефлексію.
4. Гідравлічний масаж мозку та внутрішніх органів. Пранаями, особливо ті, що виконуються у швидкому ритмі (наприклад, капалабхаті й бхастрика), створюють певні коливання тиску як у тілі, так і в голові, що викликає ефект внутрішнього гідравлічного масажу. З цього принципу випливає, що існує мінімальна швидкість виконання таких пранаям, за якої вони ще діють.
5. Рефлекторний вплив на симпатичну та парасимпатичну нервову систему. У класичній йозі вважається, що дихання правою ніздрею збуджує організм та сприяє процесам дисоціації в організмі (сонячне дихання). Дихання лівою ніздрею, навпаки, заспокоює та сприяє процесам асиміляції (місячне дихання). Тому навмисне використання тієї чи іншої ніздрі або їх специфічне чергування — важливий елемент йоґи, практично її «візитівка».
2.7-8. Увійшовши в падмасану, нехай йоґін вдихає повітря через ліву ніздрю, затримує подих, а потім видихає через праву ніздрю.
Потім він повинен вдихнути через праву ніздрю, затримати подих і видихнути через ліву ніздрю.
«Хатхайоґапрадипіка»
6. Вплив через внутрішньодихальну систему психосоматичних відповідностей. Базова система психосоматичних відповідностей, що наведена вище, не єдина. Можна виділити й інші локальні системи, що пов’язані з окремими органами. Наприклад, сім шийних хребців проєктивно пов’язані з сімома чакрами. Є подібний взаємозв’язок і в дихальній системі: більш периферійні відділення носоглотки пов’язані з нижніми чакрами, а більш глибокі — з верхніми. Верхні відділи пов’язані з мозком, нижні — з тілом. Комбінуючи аеродинамічні типи дихання (наприклад, внаслідок положення голови або напруг носа), можна вплинути на заздалегідь обрані зони. Іншим варіантом використання цього механізму є концентрація на різних типах відчуттів у носі, тобто залучення різних рецепторів, а, отже, і відділів мозку.
Дихання може бути успішно поєднане з медитативними техніками. Існують групи дихальних медитацій, що базуються на структуруванні свідомості (не лише на її заспокоєнні) через дихання. Найпростіша з них: практик сідає й починає слухати свій подих. В одній із шастр ця техніка сформульована так: «Відчуй свій подих, ти відчуєш подих Всесвіту». Слід сидіти й дихати, лише дихати й нічого іншого не робити. Потрібно дихати та чути подих. За допомогою цієї медитації можна дуже швидко впасти в трансовий стан
Примітки
1. Цікаво, що слово «прана», подібно до слова «дух» в українській мові, позначає водночас і повітря, і іншу тонку субстанцію. Цікава також етимологія російського слова «воздух» — воз духа, тобто те, на чому їздить дух.↑
2. Можливо, саме це перетинання функцій є фізіологічною основою існування психосоматичних відповідностей.↑