Бхакті як шлях до адвайти:
відданий, відданість і звільнення в "Шіва-стотра-валі" Утпаладеви
автор — доктор Садананда Дас,
Інститут індології та центральноазіатських досліджень, Лейпцизький університет, Лейпциг
Ця стаття була представлена на сесії “Вайшнавізм та Шаївізм” на 17-й світовій санскритській конференції, що відбулася в Університеті Британської Колумбії у Ванкувері, Канада, з 9 по 13 липня 2018 року
Переклала Тетяна Приходько для проєкту YogaScience.
Перекладачка з санскриту — Тетяна Приходько.
Редакторка української: Марта Коник.
Анотація
Śivastotrāvalī — унікальний текст у бхакті-літературі, що є найкращим свідченням живої духовної традиції недуальної філософії шаївізму Кашміру. Також текст виражає духовні почуття і містичний досвід Утпаладеви. Утпаладева вважається філософом, великим послідовником, вдосконаленою особою (сіддхом) та містиком з великим містичним досвідом, який він іноді виражає у своїх гімнах.
У п’ятьох вічних функціях Шиви (pañca-kṛtyas), а саме: срішті (sṛṣṭi, створення або еманація), стхіті (sthiti, підтримка), самхара (samhāra, поглинання), тіродхана (tirodhāna, приховання) та ануграха (anugraha, милість), остання — основна для процесу з’єднання з Володарем Шивою. Вона проявляється як бхакті (відданість) відданого до Володаря. У гімнах Śivastotrāvalī відданість і милість є однаково важливими. Коли відданий розчиняє свою ідентичність, він розуміє, що сам акт його відданості є ще одним аспектом виявлення милості Володаря. Володар задоволений, коли ми віддані йому, і відданість до нас приходить, коли він задоволений. Одне не відбувається без іншого.
Цей вірш стверджує, що бхакті і визволення не є різними речами. Навіть дозріла відданість (vipakvā bhakti) є визволенням. Тому відданий бажає поклонятися Володару своїм тілом, розумом, мовою, діями і всіма тридцятьма шістьма складовими всесвіту, залишаючись у житлі його свідомості. Серед численних систем, які стверджують досягнення тотожності з Найвищим, Утпаладева вважає шлях відданості найефективнішим. Відчуття адвайти може настати через інтенсивну відданість, бхакті, тому не існує суперечності між адвайтою (недуальністю) і бхакті (відданістю), як деякі можуть вважати.
Ця стаття має на меті аналізувати деякі цікаві вірші в контексті бхакті, які зустрічаються в Sivastotrāvalī, і як це може бути засобом досягнення адвайти та отже, визволення.
Ключові слова: Утпаладева, Кашмірський шаївізм, пратьябхі-джня, бхакті, відданість, адвайта, недуальність.
Стаття
Шіва-стотра-валі або, як часто її називають, Стотра-валі, або Утпала-стотра-валі (Utpala-Stotrāvalī), є унікальним текстом у бхакті-літературі. Він є найкращим свідченням живої духовної традиції недуальності філософії Шаївізму в Кашмірській долині, що очевидно відображається у вченнях та рецитаціях Свамі Лакшма-джу і його учнів у Кашмірі та в інших місцях у наш час. Він також є найкращим прикладом духовних почуттів Утпаладеви та його містичного досвіду, окремо від його вчення «Філософія визнання».
Хоча це не виражено безпосередньо, його Філософія визнання (пратьябхі-джня) відображена в усій Шіва-стотра-валі.
Стотра-валі унікальна серед праць Утпаладеви. Цей текст не є філософським, як “Ішвара-Пратьябхіджня-Каріка”, скоріше це духовний щоденник або духовна подорож того, хто не лише формує теорію щодо шляху до пізнання Бога, але сам пройшов цим шляхом. Утпаладева пише про свою подорож наступними словами:
ātmā mama bhavadbhaktisudhāpānayuvāpi san | lokayātrārajorāgātpalitairiva dhūsaraḥ ||
Мій дух (атман) стає молодим, коли пʼє нектар відданості тобі, але він перебуває сірим, наче волосся його стало сивим від пилу подорожі світом.
Словами Беттіни Боймер, “Якщо його бхакті визначається його адвайтою, ми могли б назвати Стотра-валі лабораторією Визнання, лабораторією, в якій він експериментує з усіма можливими станами розділення, єдності та завжди досягнутого стану недуальності (satatodita).”
Мадхураджа йогін, учень Абхінавагупти, дуже високо висловлюєся про Sivastotrāvalī. Він називає її священною рікою, яка тече між цим світом і світом неба, очищаючи все на своєму шляху:
santyeva sūktisaritaḥ paritaḥ sahasrāḥ stotrāvalī surasarit sadṛśī na kācit, yā karṇatīrthamatiśayya punāti pumsaḥ śrīkanthanathanagarimupakaṇṭhayanti. (8)
Хоча навколо є понад тисячі потоків прекрасної поезії, жоден із них не зрівняється з небесним потоком Стотравалі. Коли він проходить через канал вуха, очищаючи (душу) людини, він наближається до горла, де лежить місто Шрі-Кантха.
Ще важливіше те, що шлях, який пройшов Утпаладева, — це шлях домогосподаря. Для того, щоб іти цим духовним шляхом, не потрібно покидати свій дім, достатньо змінити своє сприйняття світу і досягти Śiva-samaveśa (усвідомлення Шіви), залишаючись у домі і перебуваючи в цьому тілі.
Читаючи текст “Шіва-стотравалі”, ми бачимо Утпаладеву більше як відданого, як містика і сіддха, ніж як філософа, якого ми бачимо в “Ішвара-Пратьябхіджня-Каріці”. У багатьох його гімнах — чітка картина надзвичайного взаємозв’язку між бхакті, бхактіманом і ануґрахою, або відданістю, відданим і милістю Володарю Шіви. Наскільки духовне досягнення залежить від відданості, а наскільки від благодаті Володаря? Чи обидва ці чинники однаково пов’язані між собою — це можна зрозуміти з цього тексту.
Тема бхакті розглядається з різних підходів. У цьому тексті Утпаладева віддає перевагу особливому підходу, пов’язуючи його з системою упайя у філософії Пратьябхіджня.
Існує чотири упайї (методи або шляхи), перший з яких — анава-упайя (āṇava upaya), шлях ану (миттєвості) або обмеженості людини. На цьому шляху практик повинен докладати багато зусиль, виконуючи ритуали, повторюючи мантри, пранаями і так далі.
Другий – шакта упайя (sākta upaya), шлях шакті, енергії. Він також відомий як джняна-упайя або шлях знання, який робить більший акцент на ментальному усвідомленні. Його ще називають бхеда-абхеда-упая (bhedābhedopāya).
Третій шлях – самбхава-упайя (sambhava upāya), шлях Шамбху або Шіви. Він також відомий як іччха-упая, шлях волі (іччха).
На цьому шляху практик здатний викликати за своїм бажанням і може утримувати усвідомлення всього всесвіту як чистої свідомості протягом тривалого часу.
Четвертий шлях називається анупайя (anupaya), без шляху. Він називається так, бо не є шляхом або власне методом. Він відомий як найвищій метод і являє собою трансцендентність усіх інших методів. Він також відомий як ананда-упайя або шлях блаженства. Він не вимагає від практика ніякої духовної дисципліни, щоб слідувати йому. Практик входить у вищий стан усвідомлення, який перебуває за межами всіх практик.
Найперший вірш “Шівастотравалі” є прикладом саме анупайя або відсутності шляху, тобто найвищого шляху, на якому практикуючому не потрібні ні медитація (дг’яна), ні рецитація (джапа), ні будь-яка інша практика. Без медитації, без промовляння молитов він досягає обителі, де він є єдиним з Володарем Шівою. Це також називається пратьябхіджня упайя або шлях Розпізнавання.
na dhyāyato na japataḥ syād yasyāvidhipūrvakam | evameva śivābhāsastam numo bhaktiśālinam || (1.1)
Ми прославляємо того, хто сповнений відданості, хто не медитує і не рецитує за правилами, і все ж без жодних зусиль досягає Слави Володара Шіви.
Ще одним важливим моментом цього вірша є те, що він служить епіграфом на початку “Стотра-валі“. (Однак це не за вибором автора [тому що різні гімни в одну Стотру скаладали учні Утпаладеви], (тут і далі у квадратних дужках прімітки перекладачки). Стандартно в текстах індуїзму ми очікуємо знайти в якості епіграфа молитву до улюбленого божества про захист, або про гладке завершення тексту, або за благополуччя читачів. Об’єктом вшанування у першому вірші є не божество, а віддані, що є унікальним само по собі. Це показує намір автора і свідчить про те, що автор віддає рівну шану відданим Шіві з самим Владикою Шівою.
В інших віршах Утпаладева також віддає шану відданим Володара Шіви в подібний спосіб.
vande tan daivatam yeṣām haraśceṣṭā harocitāḥ |
haraikapravaṇāḥ prāṇāḥ sadā saubhagyasadmanām || (20.3)
Я вічно вклоняюся тим відданим Володарю, для кого кожний рух — Шіва, кому пощастило отримати найвище блаженство, чиї зусилля гідні (досягнення) Володаря, і чий життєвий подих присвячений тільки Шіві.
kāmakrodhābhimānaistvāmupahārīkṛtaiḥ sadā ye’rcayanti namastebhyasteṣām tuṣṭo’si tattvataḥ || (17.47)
Я шаную тих (відданих), що завжди виконують шуну Тобі, крізь жертву своїми бажаннями, гнівом і гордістю. Ти справді задоволений ними.
na kvāpi gatvā hitvāpi na kimcididameva ye |
bhavyam tvaddhāma pasyanti bhavyasebhyo namaḥ || (20.10)
Я вклоняюся тим, хто, нікуди не йдучи і ні від чого не відрікаючись, усе ж вважають все це своєю славною обителью.
Кшемараджа пояснює цій вірш так: “ekāntadvādaśāntādipadam paramalokam căgatvā, bhogānadharabhūmīḥ śarīram cātyaktvā” —
Тим відданим не потрібно практикувати кундаліні-йогу і не потрібно покидати своє тіло, вони й [без цього] можуть досягти верховної обителі Володаря Шіви.
Це ще раз підкреслює шлях анупайї (без засобів). І ще більше показує, що людина може досягти звільнення в цьому тілі за життя, що є прикладом дживан-мукті.
Це свідчить про те, що якщо людині бракує відданости Володарю, то все інше в цьому світі є нікчемне. Так каже Утпаладева в наступному вірші:
bhaktilakṣmisamṛddhānāṁ kimanyadupayācitam |
etayā vā daridrāṇāṁ kimanyadupayācitam || (20.11)
Чого ще залишається бажати тим, хто обдарований багатством відданості? Чого ще варто бажати тим, хто позбавлений цього багатства?
Щоб досягти Володаря Шіви, не потрібно ні практикувати йогу, ні аскетичні практики (тапас), ні навіть інші поклоніння (arcā/pūja). Наполегливо рекомендується лише шлях відданості (бхакті). Бхакті, інтенсивна відданість або пристрасть до Свідомості Бога, є єдиною необхідною умовою для усвідомлення Бога.
na yogo na tapo nārcākramaḥ ko’pi praṇīyate |
amaye sivamarge ‘smin bhaktirekā praśasyate || (1.18)
Ні йога, ні покаяння, ні навіть будь-який іншій спосіб поклоніння не прокладені на цьому шляху до Володаря Шіви, що вільний від майї. На цьому шляху прославляється тільки відданість.
Сказавши це, Утпаладева далі продовжує про йогу — в йозі Владика досягається лише іноді в особливому йоґічному стані самадхі і т.д. та в особливому місці — в центрі серця (хрідая-чакра), а також за допомогою стримування коливань розуму і так далі. Це обман, бо своїм відданим він проявляє себе у всіх станах.
Це свідчить, що для того, щоб досягти стану повелителя, не треба відмовлятися від світу чи цуратися мирської діяльності. З іншого боку, досягти стану бога можна свідомо перебуваючи в мирській діяльності в цьому самому світі. Це також показує, що цей всесвіт не відокремлений від стану свідомості Бога. Насправді, цей всесвіт є справжнім проявом свідомості Бога. Людина для того, щоб усвідомити Бога, не обов’язково відмовлятися від усієї діяльності і йти в печери. Справжні віддані відчувають присутність Володаря в кожному вчинку, в кожному стані життя. А йоґи сприймають його тільки в якихось особливих йоґічних станах. Це лицемірство. Тому слід шукати шляхи і способи досягнення Бога в мирській діяльності, а не уникати її. Це найпривабливіший шлях шаївізму:
kadācitkvāpi labhyosi yogenetīśa vamcanā |
anyathā sarvakakṣyāsu bhāsi bhaktimatām katham || (1.16)
За допомогою йоги ви досягаєте успіху лише в певний час і в певному місці. Це є обманом. Бо інакше як можливо, що ти являєшся своїм відданим, о Владико, в усіх станах.
Пратьяхара або стяжіння [органів чуття] від чуттєвих об’єктів (яма, ніяма, асана, пранаяма, пратьяхара, дхарана, дг’яна, самадхі) – одна з восьми гілок йоги для досягнення стану самадхі. Віддані Володаря Шіви насолоджуються всіма перевагами самадхі, не дотримуючись встановлених правил йогічної практики. Тож віддані стоять вище, ніж йоґи, які практикують усі різні гілки йоги. Тому що те, що йоги сприймають у своїх йогічних станах, віддані можуть сприймати у своїх звичайних станах.
pratyāhārādyasamspṛṣṭo višeṣosti mahānayam |
yogibhyo bhaktibhājāṁ yadvyutthāne pi samāhitāḥ || (1.17)
Існує особливість відданих, відмінна від йоґів, яка полягає в тому, що вони, не виконуючи пратьяхару та інші практики, можуть усвідомлювати Бога навіть у звичайних станах життя, як-от вʼюттхана (стан пробудження).
Відданість (бхакті) називають найкращим небесним нектаром або напоєм (bhakti-piyusa-rasa-äsava-vara), випивши який, відданий п’яніє у свідомості бога. Такі віддані перебувають за межами дуальності, але вони зберігають вас як “іншого”. Справжні віддані подолали почуття мирського суб’єкт-об’єктного дуалістичного сприйняття.
Через таке [недуальне] сприйняття світ стає самим Шівою. Поняття суб’єкт-об’єктного сприйняття зникає, і відданий усвідомлює весь світ як Шіву (1.5).
Коли об’єктивний світ розчиняється у практиці палкої медитації та інших подібних практиках, Владика залишається на самоті. Хто на цьому етапі не уявляє його? Але навіть у стані розрізнення між тим, що пізнається і знавцем (vedya-vedaka-samksobha), у хвилюванні суб’єктивного й об’єктивного світу, в усіх справах повсякденного життя твої віддані легко бачать тебе (1.8).
Тут дуже ясно сказано, що для усвідомлених відданих Владика завжди легко видимий, навіть тоді, коли вони перебувають у звичайному стані свого буденного життя, де вони розрізняють знавця і знане, суб’єкт і об’єкт. У наведених вище віршах чітко відчувається недуальність, і саме бхакті веде відданого до цього недуального стану.
Ця бхакті притаманна всім. Вона природна. Вона відбувається спонтанно. Ніхто не мусить докладати зусиль, щоб мати бхакті. За словами Утпаладеви.
tvamevätmesa sarvasya sarvaścātmani rāgavān |
iti svabhavasiddham tvadbhaktim jānan jayejjanaḥ || (1.7)
Владико, ти єдиний є “самість” для всіх, і кожен любить свою власну “самість”. Тому перемагає той, хто знає, що відданість притаманна кожному.
Слід пам’ятати, що бхакті не означає підношення квітів, їжі і спалювання ароматичних паличок. Бхакті означає бачити бога в усьому житті і бути відданим божественному словом, думкою і діями. Бхакті — це не дуалізм, а єдність з Владикою. Адвайта — це процес, а не статичний стан. Тож дуже важливе визначення бхакті знаходимо в Sri Gitanisyanda, яка цитується у 42-му вірші Mahārthamañjari, а саме:
na pādapatanam bhaktirvyāpinaḥ paramātmanaḥ |
bhaktirbhāvasvabhāvānāṁ tadekībhāvabhāvanam || (42 Mahārthamañjari)
Бхакті — це не просто падіння до стіп всепроникного верховного Володаря. Бхакті полягає в усвідомленні [власної] природи (svabhāva) всіх речей (bhava) як тотожної (ekibhāva-bhāvanam) з природою верховного Володаря (tad).
У “Віджняна-бхайрава-тантрі” в іншому вірші згадується, що інтенсивна відданість може привести людину до усвідомлення Бога.
Інтенсивне прагнення до Володаря є дуже динамічною та ефективною технікою, яка пояснюється у Віджняна-бхайраві, що є шляхом Шамбхава-упайї. Коли є інтенсивність відданості або любові до Володаря, виникає відстороненість в розумі того, хто практикує. Його розум стає спокійним, і народжується дуже міцне інтуїтивне осяяння, яке є енерґією Шанкари. Споглядаючи цю енерґію постійно, людина стає Шівою. Цей вірш ясно показує, що інтенсивна відданість може привести людину до єднання з Владикою. Можливо, цей текст був одним із джерел відданости Утпаладеви.
bhaktyudrekādviraktasya yā matiḥ kriyate dṛḍhā |
sā śaktiḥ śānkarī nityam bhāvayettām tataḥ śivaḥ || (ViBhai 121)
Інтуїтивне осяяння, яке народжується з інтенсивної відданості в тому, хто відсторонений, є саме енергією Шанкари; тоді людина стає самим Шівою. (Тр. Дж. Сінгх).
Дійсно, бхакті — це дуже ефективна рослина, яка має високу цінність завдяки своїм лікувальним властивостям. Тут вона називається махаусадхі, тобто «велика трава», яку відданий бажає скуштувати і природний екстракт якої є звільненням.
mādṛśaiḥ kim na carvyeta bhavadbhaktimahauṣadhiḥ |
tādṛśī bhagavanyasyā mokṣākhyo ‘nantaro rasaḥ || (1.22)
Владико, чому б такій людині, як я, не скуштувати великої лікувальної трави (махаусадхі) твоєї відданості, кінцевим результатом якої, як відомо, є звільнення.
В іншому вірші говориться, що бхакті і звільнення не відрізняються. У міру того, як відданість зростає у відданому, відповідно розвивається і кожна із сіддх.
aṇimādiṣu mokṣānteṣvangeṣveva phalabhidhā |
bhavadbhaktervipakvāyā latāyā iva keṣucit || (1.25)
Коли лоза відданості дозріває, вона приносить плоди, які називаються сіддхі, що починаються з аніми і завершуються звільненням.
muktisaṁjñā vipakvāyā bhaktereva tvayi prabho | tasyāmādyadaśārūḍhā muktakalpā vayaṁ tataḥ || (16.19)
Владико! Те, що називається звільненням, це просто зрілість відданости тобі. Зробивши перший крок до неї, ми вже майже звільнені.
Сила відданости є такою, що навіть впродовж життя у цьому світі, віддані не заплямовані брудом мирських прив’язаностей, таких як пристрасть, гнів, хтивість, жадібність тощо. Мирські прив’язаности не занечищують їх.
bhavadbhaktisudhāsārastaiḥ kimapyupalakṣitam
ye na rāgādipanke ‘smimllipyante patita api || (1.24)
Вони відчули незбагненне блаженство через зливи нектару вашої відданости. Навіть якщо вони впадуть у трясовину мирських прив’язаностей та інших подібних речей, вони залишаться незаплямованими.
Це показує, що бхакті — найвищий шлях до адвайти, а отже, до звільнення.
Інший приклад також показує, що бхакті веде до того недуального шляху, на якому відданий хоче бачити весь світ наповненим Владикою Шівою. Це відбувається завдяки ефекту надзвичайного блаженства, яке породжується насолодою бхакті.
У коментарі до вірша 7.8 Кшемараджа перефразовує, що “bhakti-madena as samãvesa-praharsena janita”, тобто бхакті як самавеша, тобто відданість — це звільнення. Завдяки інтенсивності відданості відданий бачить своїми органами чуття, що весь світ складається з Володаря Шіви, а всі його дії — з поклоніння Йому.
Утпаладева вважає відданого навіть вищим за ведичних богів, таких як Вішну Індру та Брахму. Образ у наступному вірші вказує на те, що серце Шіви подібне до царського палацу, куди можуть потрапити лише віддані, завдяки силі своєї відданості, а не боги, такі як Вішну, Індра і Брахма, через їхню вищість.
caiḥ tasminpade bhavantam satatamupaślokayeyamatyuccaiḥ |
hariharyaśva viriñcā api yatra bahiḥ pratīkṣante || (7.7)
(Владико), дозволь мені вічно оспівувати тебе вголос, перебуваючи в тому стані, де Вішну (Hari), Індра (Haryasva) і Брахма (Viriīca) чекають назовні.
У п’яти вічних функціях (pañcakrtyas) Шіви, а саме srsti (творення або еманація), sthiti (підтримка), samhara (поглинання), tirodhana (приховування) і anugraha (благодать), остання (ануграха) є важливою для процесу возз’єднання з Владикою Шівою. Вона проявляється як відданість відданого (бхакті) Володарю.
В гімнах Шівастотравалі відданості та благодаті надається однакове значення. Коли відданий зливається зі своєю особистістю, він усвідомлює, що сам акт його відданості є лише ще одним аспектом дарування Владикою благодаті. Владика задоволений, коли ми віддані Йому, і відданість приходить до нас, коли Він задоволений. Бхакті і милість Володаря — це взаємозалежний цикл. Одне не відбувається без іншого.
tvam bhaktyā prīyase bhaktiḥ prīte tvayi ca nātha yat |
tadanyonyāśrayaṁ yuktaṁ yathā vettha tvameva tat ||
(16.21)
Владико, ти задоволений відданістю, а відданість виникає, коли задоволений ти. Ти один розумієш, як ці дві речі пов’язані між собою.
Тому відданий прагне поклонятися Володарю тілом, розумом, мовою, діями і всіма тридцятьма шістьма елементами всесвіту, перебуваючи в обителі його Свідомості. Ті, що досягли відданости, яка приносить возз’єднання з Володарем, не мають більше ніякого бажання виконувати її. А ті, що позбавлені її, чого вони ще можуть прагнути, крім відданости!
tvaddhāmni cinmaye sthitvā ṣaṭtrimṁśattattvakarmabhiḥ kāyavāk-cittaceṣṭādyairarcaye tvāṁ sadā vibho || (17.11)
Перебуваючи в обителі твоєї свідомості, дозволь мені поклонятися Тобі, о Владико, за допомогою тіла, розуму, мови і діяльності, що є породженням тридцяти шести таттв (елементів/принципів).
Серед багатьох систем, які стверджують, що ведуть до мети ототожнення з Абсолютом, Утпаладева вважає шлях відданості по-справжньому ефективним. Адвайта може бути пережита через інтенсивну відданість, бхакті, як ми бачимо в цих віршах. Отже, між адвайтою (не-дуалізмом) і бхакті (відданістю) немає протиріччя, як ми бачимо в гімнах Сівастотревалі.
Ось чому відданий хоче окропити свій розум, який є насінням усіх страждань, соком відданости Господеві. Окропивши розум відданістю, людина досягає чудового плоду – звільнення (парамананда- майя-мокса-махафалам).
citram nisargato nātha duḥkhabījamidam manaḥ |
tvadbhaktirasasamsiktam niḥśreyasamahāphalam (1.26)
Владико! Як чудово, що розум від природи є насінням усіх страждань. Коли його окропити нектаром відданости, він приносить чудові плоди звільнення.
Тому відданий прагне, щоб нектар відданости сяяв перед ним скрізь і завжди, як його супутник. У цьому контексті Кшемараджа перефразував бхакті-расу як сама-веша-чаматкара (samãvesacamatkara).
vāci manomatiṣu tatha śarīraceṣṭāsu karaṇaracitāsu | sarvatra savadā me puraḥsaro bhavatu bhaktirasaḥ ||(5.22)
У мові, розумі, думках, в рухах тіла і чуття, нехай почуття відданості буде моїм супутником скрізь і завжди.
yato ‘si sarvaśobhānāṁ prasavāvanirīśa tat |
tvayi lagnamanarghaṁ syād ratnaṁ vā yadi vā tṛṇam || (16.26)
Владико, ти — джерело всього прекрасного. Все стає дорогоцінним від твого дотику, чи то коштовний камінь, чи то соломинка.
Висновки
З наведених вище віршів ми бачимо, що Утпаладева надає бхакті більшого значення, ніж практиці йоги, або тапасу, виконанню ритуалів, поклонінню тощо.
Віддані вважаються рівними Володарю Шіві і навіть вищими за таких богів, як Індра, Вішну і Брахма.
Ще одним важливим моментом є те, що бхакті розглядається не лише як засіб/upāya для досягнення звільнення, а й як мета/upeya або звільнення.
Бхакті називають синонімом звільнення (mokṣākyo ‘nantaro rasaḥ), великою [лікувальною] травою (bhavadbhakti mahauṣadhi, 1.22), а також великим багатством (bhakti mahādhanam 15.10) і богинею процвітання [Лакшмі] (bhaktilaksmī 20.11).
Інші слова, які вживаються в контексті бхакті [в традиції кашмірського шайвізму], такі як bhaktyāveśa (16.6); samāveśamayī bhakti (16.21), відданість, яка полягає в єдності з Владикою та samāveśāmṛta (17.26), нектар єднання з володарем Кшемараджі; samāveśātmikā bhakti (15.14), відданість як природа єднання з Володарем, Свамі Лакшма-джу; bhavad-bhakti mahavidyā (1.12), відданість як найвище знання, що веде до звільнення; і bhaktisudhā (1.13, 1.21), відданість як нектар, справді показують щільність, інтенсивність і значення концепції бхакті (відданості) як тої, що веде до адвайти (недуальності) та, нарешті, до кульмінації у звільненні (samāveśa).
Бібліогріфія
Baily, Constantina Rhodes (1987). Shaiva Devotional Songs of Kashmir, A translation and Study of Utpaladeva’s Shivastotravali, State University of New York Press, Albany.
Bäumer, Bettina(2015). “Viṣamapyamṛtāyate Paramādvaita in the Mystical Hymns of the Sivastotrāvalī”, in Torella, Raffaele; Bäumer, Bettina, ed. Utpaladeva, Philosopher of Recognition, Indian Institute of Advanced Study, Shimla and D.K. Printworld, New Delhi.
Kaul, Ashok(2008). Ed. and transcribed; Śivastotrāvalī of Utpaladeva A Mystical Hymn of Kashmir, exposition by Swami Lakshman Joo, with musical rendering in a CD by Manju Sundaram, D.K. Printworld, New Delhi.
Kaviraja, Gopinatha, M.M. Dr (1979).
Yoginihṛdayam, with Commentaries Dīpikā of Amṛtānanda and Setubandha of Bhaskararāya, Sampurnananda Sanskrit Vishvavidyalaya, Varanasi.
Rājānaka, Lakṣmaṇa(1964). Ed. with Hindi commentary; The Śivastotrāvalī of Utpaladevacharya with the Sanskrit Comm. of Kṣemarāja, Chowkhamba Sanskrit Series Office, Varanasi.
Singh, Jaideva (1981). Vijñābhairava or Divine Consciousness, A Treasury of 112 types of Yoga, Sanskrit text with English translation, expository notes, introduction and glossary of technical terms, Motilal Banarsidass, Delhi, (Reprint).
Torella, Raffaele; Bäumer, Bettina(2015). Ed. Utpaladeva, Philosopher of Recognition, Indian Institute of Advanced Study, Shimla and D.K. Printworld, New Delhi.
Ganapati Śāstrī, T.(1919). Ed., The Mahārthamañjarī with the Commentary Parimala of Maheśvarananda, Trivandrum.