Можна виділити кілька рівнів такої проєкції:
1. Невербальна складова поведінки людини.
2. М’язові затиски, контрактури, обмеження рухомості тіла.
3. Захворювання внутрішніх органів.
Давно відомо, що між тілом і душею людини є взаємозв’язок. Спроби діагностувати особливості характеру людини за певними ознакам (як-от, фізіогноміка, хірологія, френологія тощо) своїм корінням сягають прадавніх часів.
Однак у сучасній психології порушили питання цього взаємозв’язку порівняно недавно.
Її розглядали одночасно з трьох напрямів, а саме:
— завдяки працям Вільгельма Райха, Вільяма Джеймса, Олександра Лоуена й деяких інших відомих психотерапевтів, дослідники виявили, що м’язові затиски й контрактури є проєкцією психіки людини на її фізичне тіло;
— з іншого боку, дослідники шкіл експериментальної психології продемонстрували наявність зв’язку між окремими психічними процесами, насамперед — між чуттєво-емоційними й соматичними процесами;
— третя група психологів-прикладників вивчала невербальну складову спілкування, тобто пози, міміку, рухи очей, дихання та інші засоби позасвідомого обміну інформацією.
За допомогою синтезу досягнень усіх цих напрямів сформулюємо загальний принцип взаємодії психіки і фізичного тіла.
Психіка людини, зокрема її несвідоме, — спроєктована на тіло.
Можна виділити кілька рівнів такої проєкції:
1. Невербальна складова поведінки людини.
2. М’язові затиски, контрактури, обмеження рухомості тіла.
3. Захворювання внутрішніх органів.
Проєктивна сітка, яка зв’язує психіку й тіло, схожа на чакральну систему, котру описували прадавні джерела, і має такий вигляд:
Горло й шия пов’язані з інтелектом, здатністю формулювати власні думки, правом приймати самостійні рішення. Затиски в зоні горла часто пов’язані з тим, що людина затискає бажання висловити образу чи іншу емоцію, яка переповнює її (ця проблема часто призводить до утворення зоба). Затиски на задній частині шиї, шийний остеохондроз пов’язані з відчуттям підвищеного тягаря відповідальності, який людина звалила на себе, іноді — з бажанням «сховатися», втягнути голову в шию, стати непомітною.
Грудна клітка, зона серця пов’язані з почуттєвою сферою. Невміння людини висловлювати щиро і вільно почуття любові, неприязні, симпатії тощо — є причиною затисків у цій зоні. Найбільш поширеним типом таких затисків є нездатність людини дихати на повні груди, тобто рівномірно розширяти грудну клітку навсібіч, включати в рух підйом ключиць і одночасно зберігати хребет у рівному положенні. Зазначені емоційні проблеми призводять до виникнення хвороб, серед яких типовими є захворювання серця, остеохондроз. Нездатність щиро радіти всім проявам життя призводить до легеневих захворювань, не виражені образи — до астми.
Зона живота пов’язана з потребою в домінуванні, владі, визнанні, агресії. Якщо відповідні потреби фрустровані, то людина має слабкий прес, рихлий живіт, іноді — має захворювання органів черевної порожнини. Напруження м’язів попереку пов’язане зі страхом нападу.
Зона тазу пов’язана з потребою в сексі та задоволеннях. Люди з ригідним тазом, з поганою розтяжкою ніг зазвичай обмежують себе в задоволеннях. Характерними захворюваннями в цьому разі є поперековий остеохондроз, захворювання сечового міхура, внутрішніх статевих органів. Жадібність, прагнення зекономити на собі призводять до запорів і геморою.
Обличчя, крім вольового центру на чолі, містить вторинні проєкції всіх описаних зон. Так, голова спроєктована на чоло, горло — на ніс, серце — на верхню губу, живіт — на зуби, таз — на нижню губу, щоки — на руки, лікті — на жовна. Ригідність цих зон обличчя говорить про наявність затисків у відповідній частині тіла та про наявність відповідних психологічних проблем.
Зазначені принципи закладені в основу аналізу невербальної складової спілкування людини та візуальної психодіагностики.
Аналізують такі елементи:
1. Пози, осанку;
2. Жести;
3. Тип дихання;
4. Тембр голосу;
5. Особливості побудови речень;
6. Міміку;
7. Рухи очей;
Розглянемо кожен з елементів докладніше.
Поза
Надає інформацію про загальний енергетичний і психологічний стан людини, про її ставлення до оточення.
Виділяють два типи поз: відкриті та закриті. Відкритою позу називають у разі, якщо кінцівки людини або їхнє уявне продовження не перетинаються між собою або з тілом. Зазвичай за допомогою пози людина закриває одну або кілька проєктивних зон (чакр). Закриття відповідає послабленню відповідної психологічної функції або спробі стримати її прояви. Наприклад, поза «рука підпирає підборіддя» відповідає небажанню отримувати нову інформацію, а схрещені на грудях руки — безсердечному ставленню.
Подібну інформацію можна отримати з аналізу постави, якщо керуватися правилом: людина сутулиться назад на тих ділянках хребта, які пов’язані з енергетично ослабленими центрами. І навпаки, ділянки, які пов’язані з надто збудженими центрами, людина видає вперед.
Жести
Жести дають змогу отримати інформацію про мотиви людини, її щирі почуття, про характер, про енергообмін з присутніми людьми. Людина центрує кожен жест на той чи інших психосоматичний центр. За спрямованістю жести поділяють на два типи: відцентрові та доцентрові, тобто спрямовані до/від одного зі своїх центрів. Загальне правило інтерпретації жестів можна сформулювати так: жести людини демонструють зовнішні потоки енергії, якими оперує людина під час спілкування. Відцентрові жести свідчать про випромінювання енергії, доцентрові — про бажання отримати енергію в певній формі.
Якщо слова людини різняться з невербальними сигналами та інформацією, яку надають жести — це свідчить про нещирість людини. Так, навряд чи треба довіряти твердженню «я тебе люблю», якщо її автор схрестив руки на грудях під час висловлення.
Тип дихання
Під час аналізу дихання керуються правилом: що менший ступінь розвитку енергетичного центра людини, то менша амплітуда дихання у відповідній зоні. Наприклад, глибоке грудне дихання свідчить про розвинену чуттєво-емоційну сферу, черевне — про соціальну адаптивність тощо.
Тембр голосу
Між тембром голосу та центром, який є активним у момент вимови, існує прямий зв’язок. Однак описати його у межах книги неможливо.
Особливості побудови речень
Сьогодні нема єдиної психологічної теорії, яка описує спосіб побудови речення як функцію психічного життя людини. Але особисті спостереження автора говорять про залежність побудови речення насамперед від типу життєвої позиції та улюблених психологічних ігор людини.
Відомо, що одну думку можна виразити різними способами. Прохання може звучати як: «Прошу вас», «Я прошу вас», «Зробіть мені…», «Чи не могли б ви», «Чи могли б ви» тощо. Тож за свідомою частиною прохання може постати відповідно: прохання, тиск, наказ, спроба маніпуляції, провокація або пропозиція відмови («не могли б ви…»).